Жанрові характеристики медіакритики

Закономірності творчого процесу у медіакритиці, як і в журналістиці, реалізуються у різних більш-менш усталених формах літературної продукції. У межах різних потоків журналістської інформації існують вироблені практикою, історично сформовані жанри.

Словом «жанр» широко користуються літературознавство, мистецтвознавство, а також дослідники преси, телебачення й радіомовлення. У журналістиці під жанром прийнято розуміти «усталений тип твору, який склався історично й відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури».

Зазвичай журналістикознавці наголошують на тому, що кожен жанр відзначається конкретною роллю в системі медіа й характеризується певною композиційною організацією матеріалу.

Жанр, безумовно, є одним із елементів форми медіакритичного, як і журналістського твору. Він завжди визначається задумом, змістом, роллю, яку виконує певний твір на газетній полосі або у програмі теле- чи радіопередачі. У добре продуманій концепції видання чи телевізійної програми, а відтак у редакційному замовленні враховуються всі моменти змісту і форми.

Про один і той же предмет, явище, подію можна написати різні за жанрами твори. Практика свідчить, що навіть досвідчений журналіст не завжди може виконати замовлення у запрограмованому жанрі.

1986 року журналіст газети «Правда» В. Губарєв був відряджений зібрати матеріал про аварію на Чорнобильській АЕС. Після поїздки, у передмові до п’єси «Саркофаг», він зазначив: «Жанр вибирав не я, а час: трагедія». Сьогодні в Україні трагедій, на жаль, більш ніж достатньо. Відтак і жанри часто вибирає для журналістів кризовий у багатьох відношеннях час, у чому легко переконатися переглянувши будь-який медійний засіб.

Існує декілька критеріїв поділу матеріалу на жанри. Вони справедливі не лише для журналістики, а й медіакритики, як невід’ємної її частини:

– об’єкт відображення – конкретний життєвий матеріал, який лягає в основу твору;

– призначення виступу – тобто мета, яку ставить перед собою медійник і взагалі редакція;

– масштаб охоплення дійсності;

– особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму. (В. Здоровега. Теорія і методика журналістської творчості)

У світовому журналістикознавстві існує декілька різних систем поділу матеріалів на жанри. Найбільш поширений в Україні розподіл жанрів на інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні. До перших належить замітка, звіт, інтерв’ю, репортаж, кореспонденція. До других – коментар, стаття, рецензія, огляд, лист, звернення. До останньої групи – нарис, замальовка, фейлетон, есе, памфлет, гумореска, байка, пародія (класифікація за В. Здоровегою).

Розглянемо далі, як на практиці відбувається розподіл на жанри у вітчизняній медіакритиці. Однак зауважимо – жанрові й тематичні межі медіакритики розмиті: вона межує з критикою різних родів мистецтва, політичною та соціальною публіцистикою, есеїстикою, навіть художньою літературою.