Отже, медіакритика (медійна критика, критика засобів масової комунікації) – це сегмент журналістики, що аналізує та оцінює медійний продукт.

Не кожен текст, у якому згадується, аналізується чи оцінюється певний засіб масової інформації або його продукт, можна з повним правом віднести до сфери медіакритики. Найпростіший приклад – аналіз змісту промови у прямому телеефірі, об’єктом якого є не medium, а лише ретрансльований ним message (хоча й до цього випадку можна знайти медіакритичний підхід, проаналізувавши обставини, можливі причини та передумови появи в ефірі саме такого виступу).

У найширшому розумінні медіакритичний дискурс може об’єднувати не лише тексти, а також їхні фрагменти, окремі висловлювання чи ідеї, незалежно від жанру, джерела чи основної теми; до нього належали навіть наліпки «вони брешуть!» із логотипами лояльних до влади телеканалів у 2004 році.

Медіакритика – журналістська критика засобів масової інформації, галузь сучасної журналістики, суть якої полягає:

– в оцінюванні та критиці творчо-виробничої діяльності створювачів недійного продукту;

– в оцінюванні комплексу різноманітних стосунків медіа з конкретною аудиторією й суспільством взагалі.

Медіакритика як наукова дисципліна а) вивчає ступінь адекватності відображення соціальних явищ і процесів у засобах масової інформації; б) співставляє реальну картину й образи дійсності, сформовані у ЗМІ; в) вивчає ступінь осмислення медіапростору масово-комунікаційними виданнями та масово-комунікаційними публікаціями, рівень професійності, моральності, відповідність ЗМІ професійним стандартам.

Медіакритика вивчає:

– історію становлення наукової дисципліни;

– функції медіакритики;

– жанри медіакритики;

– найважливіші проблеми, які порушуються в медіакритичних публікаціях.

Медіакритика поділяється:

на академічну,

професійну («цехову»),

масову.

Поки що голос академічної критики чують лише науковці, викладачі та студенти, відтак на буття вітчизняних медій вона безпосередньо не впливає.

Спеціалізованою ми називатимемо медіакритику, адресовану вужчим цільовим групам: працівникам медіа (до цього різновиду можна застосувати й визначення «цехової») та/або суміжних гуманітарних сфер, прихильникам тих чи інших жанрів або навіть окремих медіа, кваліфікованим реципієнтам (глядачам читачам, слухачам), тобто людям, яким притаманне глибоке сприйняття й аналіз медійного продукту.

Регулярно публікує спеціалізовану медіакритику лише група видань «Телекритика» (однойменні сайт і журнал, підсайти «Дуся», «Медіаграмотність» та інші) і журнал Національної спілки журналістів «Журналіст України». Існує також декілька нерегулярно наповнюваних сайтів «Медіакритика» і часопис «Медіа Критика»; часто медіакритичні тексти, адресовані освіченій аудиторії, публікують газети «Дзеркало тижня» та «День». Крім названих джерел, спеціалізовані медіакритичні матеріали зрідка трапляються в інших друкованих джерелах та інтернет-виданнях, зокрема й «медіа про медіа» іншої спеціалізації («Медіабізнес», «Медіаняня», «Рекламастер», Sostav.ua), а також у блоґах професійних медійників.

«Масовою» медіакритику можемо назвати лише в лапках: насправді медіакритики, розрахованої на смаки, вподобання та рівень сприйняття масової аудиторії, у вітчизняних засобах масової інфіормації обмаль. Немає медіакритичних проектів на телебаченні та радіо. Досить поширеною вона була в 70-80-ті роки минулого століття. Саме тоді журналісти районних газет робили огляди багатотиражок, обласні газети публікували огляди районних і міськрайонних газет. Передачі районного радіо надсилалися для огляду в обласні радіокомітети. Це, власне, були огляди, де вказувалися всі недоліки й здобутки. Обов’язковим у них вважалося розкриття теми партійності, а все інше подавалося на пристойному рівні. Порівняно найбільшу (але все одно невелику) частку медіакритичних текстів мають інтернет-видання та блоги.

Тож і фетишизують певний засоб масової інформації не лише пересічні споживачі інформації, а й – що найгірше – власне працівники ЗМІ, ще гірше, що фетишизують студенти спеціальності «журналістика» та почасти навіть викладачі.

Варто усвідомлювати, що медіакритика як наукова дисципліна не може розвиватися лише на аналізі сучасного процесу в ЗМІ. Важливо вивчати досвід історії журналістики, адже аналіз українських та зарубіжних часописів у процесі їх розвитку – це є, по суті, медіакритика, що належить до категорії академічної, саме в історії української преси закладені основні моральні критерії та професійні стандарти вітчизняної журналістики.