Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






В. Опитування.






Опитування — найпоширеніший у соціології метод збирання первинної вербальної інформації, що ґрунтується на зверненні до окремого індивіда чи групи з питаннями, спрямованими на розкриття змісту досліджуваної проблеми. За допомогою опитування одержують як подійну (фактичну) інформацію, так і відомості про думки, оцінки й потреби опитуваних. Джерелом інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об’єктивних явищ та процесів не тільки в теперішньому, а й у минулому і майбутньому часі.

Респондент — учасник конкретного соціологічного дослідження, що є джерелом усної чи письмової інформації.

Правильно організоване опитування дає змогу здобути інформацію з будь-якої проблеми.

Реципієнт має організувати спілкування так, щоб викликати в респондента цікавість до теми опитування, стимулювати його до активної участі в дослідженні, забезпечити щирість відповідей.

Реципієнт — учасник конкретного соціологічного дослідження, що здобуває від респондента усну чи письмову інформацію.

У процесі опитування реципієнт за допомогою спеціальних висловлювань і питань може моделювати різні уявні ситуації, щоб отримати інформацію безпосередньо від самої людини про її реальні та гіпотетичні вчинки, плани й наміри на майбутнє, факти конкретної діяльності, її мотиви, результати, суб’єктивний стан, почуття, нахили, судження; з’ясувати її думку з різних питань, насамперед стосовно того, що не знайшло віддзеркалення в офіційних документах, у результатах спостереження та інших методах дослідження. Так, опитування дає змогу розшифрувати мотиви звільнення за власним бажанням і виявити справжні його причини, з’ясувати мотиви пасивного ставлення до праці та ступінь задоволення соціально-психологічним кліматом, що склався, стосунками з керівником, стилем його діяльності тощо. Іншими словами, під час опитування об’єктивний матеріал, зібраний за допомогою інших методів дослідження (спостереження, вивчення документації), доповнюється відомостями про суб’єк­тивне сприйняття предмета дослідження.

Опитування справляє позитивний психологічний вплив на рес­пондентів. Вони бачать, що їхньою думкою цікавиться громадськість. З’ясування думки індивідів й опрацювання на цій підставі заходів щодо соціального розвитку об’єкта — одна з форм їх участі в соціальному управлінні.

Специфіка опитування полягає в тім, що джерелом інформації є словесне повідомлення респондента, його думка. Реципієнт втручається в процес формулювання повідомлення, спрямовує його у відповідне русло. У зв’язку з цим виникає необхідність забезпечити надійність і вірогідність отримуваної реципієнтом інформації. Надійність інформації виявляється у стійкості, незалежності її від дії випадкових чинників, вірогідність — в її адекватності реальній дійсності. Ці якості інформації забезпечуються переважно сталістю умов її збирання та щирістю відповідей респондентів, їхньою поінформованістю про сутність досліджуваного об’єкта, про те, що цікавить дослідника.

Надійність інформації, яку збирають опитуванням, залежить від її змісту та характеру, від техніки опитування, рівня компетентності респондента. На вірогідність одержуваної реципієнтом інформації впливають особистісні характеристики респондента — захисні механізми психіки, рівень освіти й культури, властивості пам’яті, його ставлення до установи, яка проводить опитування, до теми дослідження, до самого реципієнта. Методика і техніка опитування дає змогу значною мірою нейтралізувати негативний вплив цих чинників.

Вірогідність відповіді респондента багато в чому залежить від уміння реципієнта розпочати опитування, від його професіоналіз­му. Потрібно так вести опитування, щоб у респондента виникло бажання брати в ньому участь, вести відверту розмову. Крім того, вірогідність залежить від якості інструменту (план інтерв’ю, анкета). Формулювання питань — найбільш складний і відповідальний етап його побудови. Йому передує, як уже було сказано, процедура емпіричного визначення основних понять дослідження і відбору необхідного мінімуму емпіричних індикаторів. Кожному індикатору відповідає одне або кілька запитань.

Запитання в опитуванні — це висловлювання, розраховане на здобуття інформації (відповіді), яка б давала змогу тлумачити ознаки соціального об’єкта, що вивчається.

За спрямованістю вирізняються запитання результативні (зміс­тові), за допомогою яких реципієнт збирає інформацію щодо наявності певних явищ та їх взаємозв’язків, і функціональні, за допомогою яких упорядковується сам процес опитування.

Виходячи з найбільш суттєвих ознак розрізняють:

  • запитання за змістом: про факти («Скільки разів протягом року Вас преміювали?»);

про поведінку («Чи берете Ви участь у обговоренні виробничих питань?»);

про знання або поінформованість («Чи відомі Вам умови преміювання?»);

про установки («Чи засуджуєте Ви вчинки порушників трудової дисципліни?»);

про мотиви («Чим Ви незадоволені у своїй роботі?»);

  • за виконуваними функціями:

контактні, що ставлять на початку опитування для руйнування психологічного бар’єру між реципієнтом і респондентом («Тепер багато говорять про соціальну апатію, зумовлену зневірою в діях уряду. А як Ви вважаєте?»);

буферні, які використовують для розмежування тематичних блоків і водночас для нейтралізації впливу одних відповідей на інші («Ми вели розмову з Вами про умови стимулювання праці. Зараз, якщо Ви не заперечуєте, поговоримо про те, що Вам заважає в роботі?»);

«фільтри», які використовуються для виявлення компетентних респондентів (перед тим, як розпочати розмову про ставлення респондента до системи преміювання, потрібно запитати, чи відома вона йому);

підбадьорюючі, що зміцнюють упевненість респондента у своїх силах («Ви дуже цікаво розповідали про складності у вашій роботі. А зараз поговоримо трохи про Ваш колектив»);

провокуючі, що зумовлюють спонтанні відповіді («Чим, на Ваш погляд, можна пояснити постійні порушення трудової поведінки членами Вашого колективу?»);

контрольні, що призначені для перевірки точності та повноти відповіді на інші питання, вірогідності даних (респонденту, який відповів, що він бере активну участь у громадській роботі, пропонують назвати, які саме обов’язки він виконує);

уточнювальні запитання («Здається, про це ми вже говорили, але не з’ясували...»);

проективні, які мають забезпечити інформацію про можливу реакцію респондента в певній ситуації з урахуванням його глибинних потреб і почуттів;

«кермачі», що спрямовують опитування від загального до більш конкретного;

тлумачні, що мають за мету отримання від респондента роз’яс­нення його розуміння тої чи тої інформації з теми дослідження;

  • за структурою:

відкриті (неструктурні) — без попередньо сформульованих відповідей, які пропонуються для вибору;

закриті (структурні) — з попередньо сформульованими відповідями;

напівзакриті, коли поряд із запропонованими відповідями передбачається місце і для вільних.

Закриті запитання у свою чергу поділяють на:

дихотомічні, тобто такі, що на них є тільки дві відповіді, котрі виключають одна одну («Чи преміювали Вас за підсумками року?» — «Так», «Ні»);

альтернативні, що містять перелік відповідей, з яких можна вибрати тільки одну («Як часто Вас преміювали?» — «Зовсім не преміювали», «Не частіше ніж один раз на рік», «Кілька разів на рік», «Кілька разів на квартал», «Щомісяця»). Різновидом альтернативного запитання є шкальне, яке спрямоване на вивчення інтенсивності прояву якогось явища чи ставлення до нього (наприклад, для визначення задоволення респондента роботою йому пропонують такі відповіді: «дуже задоволений», «задоволений», «не дуже задоволений»; запитання-«меню», в яких наведено перелік можливих відповідей, що з них респондент може вибрати кілька («Які з перелічених умов заважають Вам працювати на повну силу?»).

Крім того, за формою запитання поділяють на:

  • прямі запитання, звернені безпосередньо до респондента, і непрямі, не звернені до певної особи (наприклад, «Як у Вашому колективі сприймають нововведення?»).
  • запитання-індекси, які застосовують для групування респондентів під час аналізу (наприклад, якщо на запитання щодо інформованості у справах колективу респондент назвав 4—5 подій, то рівень його інформованості оцінюють як високий, 2—3 події — середній, якщо ж респонденту важко відповісти на це запитання — низький);
  • запитання-тести, які використовують для оцінки, перевірки тощо (див. рис.).

Формулювання запитання має враховувати такі загальні вимоги:

  • відповідати темі та завданням дослідження;
  • вимагати точної й обґрунтованої відповіді і не містити в собі ще запитання;
  • ураховувати інтелектуальний рівень респондента і бути йому зрозумілим;
  • бути нейтральним, не показувати особистого ставлення реципієнта;
  • передбачувати всі можливі відповіді, урівноважуючи кількість можливих варіантів «за» і «проти», щоб перевага тих чи тих не вплинула на відповідь респондента.

Класифікація запитань анкети

 

Послідовність запропонованих варіантів відповідей теж поміт­но впливає на вибір їх респондентом. Варіанти, розміщені спочатку, мають більше шансів бути вибраними. Респондентам слід пропонувати опитувальні листки з різною послідовністю відповідей «за» і «проти».

Кількість запитань має бути мінімально необхідною. Розміщують їх за принципом ускладнення від початку до середини і полегшення від середини до кінця, щоб респондент пос­тупово втягувався у розмову з реципієнтом і при цьому не стомлювався.

У вітчизняній практиці найбільш поширеною формою опитування є анкетування.

Анкетування —це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища. Так, на підприємстві можуть вивчатися мотиви плинності кадрів, ефективність певної форми організації праці, характер соціально-психологічного клімату, задоволення працею, адаптованість молодих робітників та інші проб­леми трудових колективів. Анкетування може застосовуватися в дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її роз­в’язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціальних груп, а також про об’єктивні соціальні факти: організацію праці та побуту, освіту і кваліфікацію, матеріальне стимулювання.

Анкета — це впорядкований за змістом і формою набір запитань, кожне з яких логічно зв’язане з тою чи тою гіпотезою. Анкета має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і «паспортної» (див. табл.).

У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опитування, де і як використовуватимуться його результати, підкреслюється важливість і значимість особистої участі кожного рес­пондента в дослідженні, наводиться стисла інструкція щодо заповнення анкети, гарантується анонімність відповідей, зазначається, кому слід повернути заповнену анкету.

В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми.

«Паспортна» частина включає запитання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента.

Наприкінці анкети респонденту пропонують висловити свою думку щодо теми опитування і дякують за участь у дослід­женні.

За способом спілкування між реципієнтом та респондентами опитування буває:

  • через пресу, коли анкети публікуються на сторінках журналів та газет, а відповіді на запитання анкети пересилаються в редакцію;
  • поштове, коли анкети і відповіді пересилаються поштою;
  • роздаткове, коли анкети роздаються безпосередньо респондентам.

Поштове анкетування та анкетування через пресу дають дуже низький відсоток повернення заповнених анкет, що потребує від дослідника додаткових зусиль для забезпечення репрезентативності одержаної інформації.

Ефективність роздаткового анкетування залежить не тільки від змісту і структури анкет, а й від навичок і вміння проводити опитування анкетером, від його особистих якостей.

Таблиця






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.