Джерела та методи збору інформації для моніторингу

Джерела даних – це особи чи об’єкти, які забезпечують дані, а саме:

- письмові джерела інформації (на електронних і твердих носіях);

- особи, які володіють необхідною інформацією (бенефіціари та інші зацікавлені сторони, партнери, державні службовці тощо);

- громадськість;

- спеціально підготовлені спостерігачі.

Зацікавлені сторони – групи осіб, які мають спільний інтерес чи набір інтересів.

Ключові зацікавлені сторони – зацікавлені сторони, інтереси яких дуже важливі й значущі для програми, або ж які істотно впливають на результати реалізації програми, або ж ті, які мають обидві ці характеристики.

Дані поділяються на первинні та вторинні:

- первинні дані збирають працівники організації чи програми для цілей моніторингу безпосередньо від носіїв інформації за допомогою опи­тувань, прямих спостережень і співбесід;

- вторинні дані – це дані, отримані іншими особами для інших цілей і використані пізніше для цілей моніторингу. Вони часто дають змогу заощадити ресурси для збору інформації. Але необхідно бути обе­режним щодо їх інтерпретації, перевіряти надійність і достовірність.

Використовують такі методи та техніки збору інформації: самооцінка; фокусні групи; індивідуальні чи групові інтерв’ю; дослідження; аналіз змісту документів тощо.

Витрати на збір інформації мають також бути оцінені та закладені до бюджету програми. Якщо оцінка показує, що запропонована схема (метод) збору інформації дуже складна чи дорога, вона має бути замінена іншою, простішою і дешевою, яка часто передбачає застосування непрямих індика­торів і вторинних даних. Наприклад, замість того, щоб проводити детальне дослідження зміни рівня доходів селянських домогосподарств, може бути зібрана інформація щодо зміни рівнів їхніх витрат, наприклад, шляхом оцін­ки даних щодо зміни рівня продажів відповідного сільськогосподарського знаряддя на даній території тощо.

Важливе в моніторингу питання періодичності збору інформації. Це пов’язано з необхідністю регулярно мати інформацію про програму та з тим, що різні програми й процеси в суспільстві мають різну динаміку. Деякі – слабку, і вимірювати їх варто раз на кілька років. Інші змінюють­ся дуже швидко. Треті мають циклічну природу змін тощо. Наприклад, громадська свідомість має консервативну природу і, відповідно, слабку динаміку змін. Набагато швидшими темпами відбуваються процеси в еко­номічній сфері.

Прикладом циклічних процесів у природі можуть слугу­вати кліматичні цикли – сонячні, сезонні. У сільському господарстві це можуть бути вегетаційні цикли, а в освіті – навчальні чверті та дванадця­тирічний цикл навчання в школі. Управлінська діяльність теж має цикліч­ний характер і пов’язана з циклами в економіці, професійними циклами розвитку тощо.

Може здатися, що, чим частіше проводиться замірювання показника, тим краще. Проте часті вимірювання не завжди виправдані, оскільки вони не дають нової інформації тощо. Крім того, кожне вимірювання потребує фінансових витрат, іноді значних. Тому важливо вивчити «життєвий цикл» досліджуваного об’єкта чи процесу й на основі цього розрахувати необхідну періодичність збору даних для моніторингу. Наприклад, циклічність замірю­вання води в екологічному моніторингу буде значно рідшою, ніж замірю­вання показників питної води з метою визначення її санітарно-гігієнічного стану (щоденно або навіть кілька разів на день). Періодичність збору інфор­мації значною мірою залежить від характеру та суті програми й окремих заходів у рамках її впровадження.