Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Виробництво та ефективність використання ресурсів






Для задоволення своїх потреб люди виробляють різноманітні товари і послуги. Виробництво – це виготовлення будь-якого продукту, наприклад пошиття одягу, видобуток газу, продукування знань і т.д. Процес виробництва завжди передбачає поєднання ресурсів. Виробничі ресурси, що залучені у процес виробництва, називають факторами виробництва. Вітчизняні економісти найчастіше так класифікують фактори виробництва: 1) робоча сила; 2) предмети праці; 3) засоби праці; 4) технологія і організація виробництва; 5) енергія; 6) інформація.

Під робочою силою розуміють сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які вона застосовує у процесі виробництва. Можна сказати також, що робоча сила – це здатність до праці. Праця ж є не що інше, як витрачання фізичної, нервової, розумової енергії людини з виробничою метою. Людська праця відрізняється від " праці" тварин доцільністю, осмисленістю дій. Коли людина береться до праці, вона ставить перед собою певну мету, накреслює план своїх дій, порівнює результат праці з раніше створеним ідеальним образом. Тварини ж користуються природою і вносять в неї зміни інстинктивно.

Предмет праціце те, на що спрямована праця людини і що становить основу майбутнього продукту. Нині абсолютна більшість предметів праці є результатом попередньої праці, тобто сировиною; тепер створюються предмети праці, яких не дає природа. Проте зрештою всі предмети праці взяті з природи. Тому дуже мудро сказав Петі: " Праця – батько багатства, земля – його мати".

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. Вирішальними є технічні засоби праці (машини, устаткування) – кісткова й мускульна система виробництва. Вони є визначальною ознакою кожної історичної епохи.

До засобів праці належать також усі матеріальні умови процесу праці – виробничі будівлі, канали, дороги тощо, які називають виробничою інфраструктурою. Загальним засобом праці є земля. Крім мускульної системи виробництва виділяють ще й судинну систему (труби, бочки, чани і т.д.).

Залежно від функцій, які виконує в процесі праці та чи інша річ, вона може бути і предметом, і засобом праці. Так, діючий токарський верстат належить до засобів праці, а той, що в ремонті, – до предметів праці.

В умовах науково-технічної революції функції щодо перетворення предметів праці й управління цим процесом передаються машині, а людина усувається з виробничого процесу. До засобів праці додається керуючий пристрій, за людиною закріплюються творчі функції, пов’язані з контролем і регулюванням роботи всієї виробничої системи. Тому дедалі більше працівників у сфері матеріального виробництва усуваються від безпосереднього впливу на предмети праці. Зміст праці в сучасних умовах характеризується зростаючою складністю робіт, посиленням інтеграції виконавчої, управлінської, розумової та інших видів праці, високими психічними навантаженнями.

Предмети праці й засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва, які є речовим фактором виробництва. Робоча сила становить особистий фактор виробництва. Виробництво ж являє собою не просте механічне поєднання його факторів, а складну систему взаємодії цих факторів через технологію та організацію виробництва.

Технологія виражає взаємодію основних факторів виробництва, способи впливу людини на предмети праці. Люди оволодівають секретами виготовлення нових видів продукції, винаходять прогресивні технології, використовують якісно нові матеріали. Одночасно зі зміною процесу технології змінюється й організація виробництва, яка узгоджує взаємодію усіх залучених до виробництва факторів.

З розвитком виробництва змінюються фактори виробництва, характер їх взаємодії, зростає значення енергії. Початково енергія не виділялась як самостійний фактор виробництва. Її забезпечувала або рушійна сила людини, або робоча худоба, яку застосовували у виробництві. Ще в першій половині XIX ст. з усіх видів енергії, що вироблялись і споживались на Землі, 96% припадало на мускульну силу людини та свійських тварин і лише 4% становила частка водяних коліс, вітряків та перших парових машин. Сьогодні проблема енергетичного забезпечення виробництва стала першорядною. Без потужних джерел енергії взаємодія факторів виробництва вже неможлива.

В умовах науково-технічної революції неодмінним фактором виробництва стала інформація; неухильно зростає значення виробничої (транспорт, зв’язок, інформаційне забезпечення тощо), а також соціальної (освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення) інфраструктури.

У процесі виробництва створюються життєві блага. Залежно від призначення виготовленої продукції виділяють виробництво споживчих благ і виробництво капітальних благ, або засобів виробництва. У типовій ринковій економіці частка вироблених упродовж року капітальних благ становить близько третини всього національного продукту, а решту – споживчі блага. Проте економічна історія дає нам приклади того, коли в країнах з командною економікою частка капітальних благ перевищувала дві третини, а частка споживчих благ становила лише близько третини виготовленого продукту. За такого співвідношення вироблюваних споживчих і капітальних благ відбувається по суті " виробництва заради виробництва".

Виробництво товарів і послуг завжди пов’язане із витратами ресурсів, які в ринковій економіці оцінюють у грошовій формі. Витрати виробництва – це вартість ресурсів, залучених фірмою для виготовлення продукції.

Наявність витрат зумовлена тим, що ресурси обмежені і можуть використовуватися за різним призначенням. Застосування певних ресурсів для виробництва одного блага означає, що їх уже не можна вживати для виробництва іншого блага. Інакше кажучи, витрати передбачають відмову від можливості виробництва альтернативних благ.

В економічній науці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати. Першим видом витрат оперують бухгалтери і менеджери, а другим –економісти-теоретики. Бухгалтерські витрати – це платежі фірми за ресурси, які вона купує на ринках ресурсів, бо сама не солодіє цими ресурсами.

До бухгалтерських витрат відносять платежі за електроенергію, сировину, матеріали, працю тощо. Бухгалтерські витрати нерідко ще називають явними витратами, або грошовими.

Окрім явних витрат фірма несе ще неявні витрати. Фірма може володіти деякими ресурсами, які вона використовує у виробничому процесі. Наприклад, капітальні блага, управлінські навички власника (власників) фірми, частина або всі фінансові ресурси тощо. Оскільки ці ресурси є власністю виробника, то платежі за їх використання мають не явний характер, їх прямо не оплачують. Такі витрати називають неявними, або доплачуваними.

Економічні витратице сума явних і неявних витрат. Для визначення своїх економічних витрат фірма повинна обчислити у грошовому вираженні неявні витрати і додати їх до бухгалтерських витрат.

Приклад. Власник невеликого фермерського господарства працює 40 годин на тиждень, обробляючи свої 10 га землі. Упродовж року фермер наймав двох робітників, яким він виплатив по 10000 грн зарплати кожному. Витрати на насіння, пальне, мінеральні добрива, електроенергію становили за рік 50000 грн. Бухгалтерські розрахунки, зроблені в кінці року, містять інформацію про явні витрати фермера, які наведено в стовпчику 2 табл.2.1.

Фермер оцінює свої бухгалтерські витрати, але його також цікавлять економічні витрати. Для визначення економічних витрат на ведення свого господарства потрібно оцінити неявні витрати і додати їх до явних витрат, визначених бухгалтерським способом. Для фермера альтернативою роботі на власній фермі є можливість працювати в агрофірмі. Він підрахував, що міг би заробити там за рік 15000 гривень, працюючи 40 годин на тиждень. Фермер міг би також здати свої 10 га землі в оренду і отримувати дохід у формі ренти. Припустімо, що річна орендна плата становить 400 грн за гектар. Працюючи фермером, він відмовляється від можливості отримати 4000 грн орендної плати за свої 10 га землі.

Підсумувавши всі неявні та явні витрати, отримаємо економічні витрати на ведення фермерського господарства за рік. Як видно із стовпчика 3 табл.2.1, економічні витрати становитимуть 89000 гривень, що значно більше від бухгалтерських витрат (70000 гривень). Отже, тепер можна визначити неявні витрати. Вони становлять 19000 гривень (89000 – 70000).

Таблиця 2.1

Бухгалтерські та економічні витрати фермерського господарства
(дані умовні)

Стаття витрат Бухгалтерські витрати, грн Економічні витрати, грн
     
Заробітна плата Насіння, пальне, мінеральні добрива Втрачений заробіток фермера Втрачена земельна рента    
Усього    

 

Економічні витрати на навчання в університеті містять не лише плату за навчання, книги, олівці тощо, а й втрату доходу, який міг би заробити студент, якби він не навчався в університеті.

Фактори виробництва використовують з отриманням певної відповідності або пропорційності між ними. Недоцільно довільно збільшувати кількість одного фактора за незмінної кількості інших факторів, бо в такому разі вступає в дію закон спадної віддачі. Суть цього закону полягає в тому, що збільшення обсягів використання одного ресурсу за незмінної кількості інших ресурсів на певному етапі веде до припинення зростання віддачі від нього, а відтак і до її зменшення.

Закон спадної віддачі особливо чітко виявляється за незмінного технічного рівня виробництва. Цей закон стосується усіх факторів виробництва в усіх галузях економіки.

Суспільство, як ми вже знаємо, не здатне виробити такий обсяг товарів і послуг, щоб задовольнити усі матеріальні потреби. Єдине, що залишається, – це домагатися якнайповнішого задоволення потреб.

Суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами і ресурсами, прагнучи повнішого задоволення потреб виходячи з наявних ресурсів, підвищуючи ефективність функціонування національної економіки.

Ефективність економіки характеризує зв’язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів.

Збільшення кількості товарів і послуг за даного обсягу залучених ресурсів означає підвищення ефективності. І навпаки, зменшення обсягу продукції, який одержують із даної величини залучених ресурсів, свідчить про зниження ефективності використання ресурсів.

Ефективне використання ресурсів передбачає: а) повну зайнятість ресурсів; б) повний обсяг виробництва.

Повна зайнятість означає використання усіх наявних для виробництва ресурсів. У суспільстві не повинно бути підприємств або капітального устаткування, що простоюють, землі, яка не обробляється, працівників, які вимушено залишаються без роботи. Зауважимо, що йдеться тільки про придатні для виробництва ресурси. У кожному суспільстві усталена практика визначає, які ресурси є придатними для використання. Наприклад, законодавство і звичаї передбачають, що працю малолітніх дітей використовувати не слід; для збереження родючості орні землі потрібно залишати під паром тощо.

Проте використання всіх наявних ресурсів не гарантує ефективного функціонування економіки. Слід ще забезпечити повний обсяг виробництва. Повний обсяг виробництва означає, що ресурси використовують так, що вони найповніше задовольняють потреби суспільства. Якщо економіка не досягає повного обсягу виробництва, то кажуть, що ресурси недовикористовують. Повний обсяг виробництва досягається за наявності двох видів ефективності – розподільної та виробничої.

Перед кожним суспільством з його обмеженими ресурсами стоїть проблема їх розподілу між виробництвом найрізноманітніших продуктів. Скільки землі слід відвести під пшеницю, а скільки під пасовища? Скільки кваліфікованої робочої сили варто залучити у виробництво тракторів, телевізорів, а скільки у перукарні й т.п.? Розподільна ефективність означає, що ресурси залучаються до виробництва саме тих товарів та послуг, які найбажаніші й найпотрібніші для суспільства. Повний обсяг виробництва передбачає досягнення виробничої ефективності, тобто використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів, виробництво товарів і надання послуг із найнижчими витратами. Справді, пшеницю можна жати серпом, а землю копати лопатою, але чи можна при цьому досягти високої ефективності?

Оскільки ресурси рідкісні, економіка за повної зайнятості та повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товарів і послуг. Саме тому люди повинні вибирати, які продукти виробляти, а від яких відмовитися. Отже, перед суспільством виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів.

Для найкращої ілюстрації проблеми вибору зро­бимо декілька припущень:

1. Національна економіка функціонує за умов повної зайнятості й досягає повного обсягу виробництва.

2. Наявні ресурси постійні як за кількістю, так і за якістю.

3. Технологія виробничих процесів є постійною. Припущення 2 і 3 означають, що ми розглядаємо ситуацію на певний момент часу або упродовж дуже короткого проміжку часу. Для тривалого періоду ці припущення були б нереалістичними.

4. Національна економіка виготовляє не величезну кількість товарів і послуг, а лише два продукти – вершкове масло і трактори. Масло є споживчим благом, тобто продуктом, який безпосередньо задовольняє потреби людей. Трактори символізують блага виробничого призначення, тобто продукти, які задовольняють потреби людей опосередковано, забезпечуючи ефективніше виробництво. Це припущення означає, що всі ресурси будуть розподілені між виробництвом цих двох продуктів.

За усіх цих припущень перед економікою постає проблема вибору між двома альтернативами. Обмеженість ресурсів означає, що економіка здатна виробляти обмежений обсяг продукції: будь-яке збільшення виробництва одного продукту потребуватиме переміщення частини ресурсів із виробництва іншого. Суспільство не може водночас досягати двох взаємопротилежних цілей.

Тепер поміркуємо над альтернативними комбінаціями кількостей тракторів і масла, які наше суспільство може вибирати. Хоч наші дані гіпотетичні, але положення, які вони ілюструють, мають величезне практичне значення. Нехай усі ресурси суспільство зосередило на виробництві масла. Максимальна кількість масла, яку можна виготовити за існуючого рівня технології з наявних ресурсів, становить 5 млн кг.

Уявімо тепер, що усі 100 % ресурсів спрямовано на виробництво тракторів. Їх максимально можливе виробництво становить 15 тис штук. Отже, якщо суспільство цілком відмовиться від виробництва масла, то можна буде виробити 15 тис. тракторів.

Це – дві крайності, або альтернативи. Будь-яка економіка виробляє і споживчі блага, і капітальні блага. Варіанти вибору між виробництвом масла і тракторів за умови повного використання обмежених ресурсів відображені у табл. 2.2. Із неї видно: якщо суспільство відмовляється від певної кількості масла, то має певну кількість тракторів і навпаки. Масло, отже, трансформується у трактори через переорієнтацію ресурсів. Повне використання обмежених ресурсів означає, що суспільство мусить вибирати між виробництвом тракторів і виробництвом масла. Якщо врахувати, що трактори символізують капітальні блага, а масло – споживчі, то суспільству завжди доводиться робити вибір між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання.

Переміщення ресурсів із виробництва капітальних благ на виробництво предметів споживання видається спокусливим: суспільство повніше задовольнятиме власні щоденні потреби. Однак така думка є недалекоглядною. Переміщення ресурсів завдасть удару по самому суспільству, оскільки запас його капітальних благ зменшиться або, принаймні, не збільшуватиметься звичним темпом, а в результаті потенціал майбутнього виробництва знижуватиметься. Переміщуючись від альтернативи А до альтернативи F (табл. 2.2), суспільство віддає перевагу задоволенню нинішніх потреб, тобто реалізує підхід " більше зараз" за рахунок " набагато більше потім". І навпаки, переміщуючись від альтернативи F до альтернативи А, суспільство утримується від поточного споживання, що сприятиме збільшенню капітальних благ, і можна сподіватися на більший обсяг виробництва, а отже, більший обсяг споживання у майбутньому.

Отже, у будь-який момент часу економіка за певної зайнятості і повного обсягу виробництва мусить жертвувати частиною одного продукту, щоб отримати більше іншого продукту. Обмеженість ресурсів не дає змоги одночасно збільшувати виробництво обох продуктів.

Таблиця.2.2






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.