Ураження бойовими отруйними речовинами

Уперше отруйні речовини (ОР) як хімічна зброя були застосовані в період Першої світової війни, що призвело до масової загибелі особового складу військ, на які здійснили хімічний напад. Висока уражаюча ефективність хімічної зброї була підтверджена тим, що, крім масової загибелі й виникнення тяжких уражень у момент дії ОР, у подальшому люди, які вижили, часто ставали інвалідами і вимагали постійного медичного нагляду та тривалого лікування.
До хімічної зброї належать ОР, які мають високу токсичність і можуть об’єднуватися в такі основні групи:
— ОР смертельної дії (фосфорорганічні ОР, іприт);
— ОР, які тимчасово виводять із строю (психохімічні);
— ОР, які короткочасно виводять із строю (подразливі й сльозоточиві).
Висока ефективність ОР особливо чітко виявляється в умовах раптового нападу і недостатньої підготовки військ та населення до протихімічного захисту. Не виникає ніяких сумнівів, що ефективність хімічної зброї різко знижується у випадку своєчасного і правильного використання засобів профілактики і лікування уражень ОР.
До хімічної зброї належать ОР, засоби їх доставки і застосування. Враховуючи, що її основою є ОР, необхідно насамперед зупинитися на їх загальній характеристиці, особливо сучасних, прийнятих на озброєння арміями іноземних держав.
До ОР входять хімічні сполуки, які внаслідок високої токсичності (отруйності) і властивих їм фізико-хімічних властивостей можна застосувати для спорядження засобів доставки з метою ураження живої сили супротивника, тварин, рослин, зараження території та об’єктів, які на ній перебувають.
Для ОР характерні:
— об’ємність уражаючої дії, тобто здатність після вибуху боєприпасу заражувати не тільки територію, а й повітряний простір у районі вибуху;
— проникаюча дія, яка полягає в здатності газів, парів і аерозолів проникати з потоком повітря в негерметичні споруди, будинки й укриття;
— тривалість збереження уражаючої дії на зараженій території (це стосується насамперед ОР типу Ві-ікс та іприту);
— різноманітність клініки і динаміки розвитку отруєнь, що утруднює діагностику інтоксикації;
— залежність розвитку картини отруєнь від шляху потрапляння ОР в організм (швидкий розвиток або наявність тривалого прихованого періоду);
— здатність ряду ОР проникати в організм як через дихальні шляхи, так і через непошкоджені шкірні покриви;
— необхідність використання спеціальних засобів захисту;
— здатність викликати порушення функції центральної нервової системи вже на початковій стадії отруєння;
— сильний негативний морально-психологічний вплив при масових ураженнях.
Класифікація ОР за характером токсичного ефекту має в основі найбільш виражені порушення функції тієї чи іншої фізіологічної системи. ОР поділяють на такі групи:
— нервово-паралітичної дії: зарин, зоман, Ві-ікс, бінарні суміші;
— шкірнонаривної дії: іприт, люїзит;
— загальноотруйної дії: синильна кислота, хлороціан;
— задушливої дії: фосген, дифосген;
— психохімічної дії: Бі-зет;
— сльозоточивої й подразливої дії:
а) лакриматори (сльозоточиві): хлорацетофенон, бромбензилціанід;
б) подразливі або пчихальні: викликають сильну подразливу дію слизових оболонок дихальних шляхів (адамсит, дифенілхлорарсин).
Речовина Сі-ес має як сльозоточиву, так і подразливу дію.
Розрізняють нестійкі й стійкі ОР.
Нестійкі ОР (НОР) — речовини, термін дії яких становить від декількох хвилин до 1-2 годин. Їх використовують для зараження приземних шарів атмосфери в пароподібному, аерозольному (у вигляді найдрібніших частинок суспензії) стані. Такі ОР, як синильна кислота і фосген, які внаслідок високої леткості заражають приземний шар атмосфери, утворюють первинну заражену хмару, яка пересувається в напрямку руху повітря. Психохімічні й подразливі ОР також належать до категорії нестійких, якщо їх застосовують із метою зараження приземного шару повітря. При осіданні на місцевість ці ОР здатні зберігати вражаючу дію протягом тривалого часу (декілька тижнів).
Стійкі отруйні речовини (СОР) використовують в аерозольному, крапельно-рідинному стані, а також у вигляді спеціальних згущених рецептур. Основним способом застосування вважають аерозольний. СОР стійкі до дії вологи і здатні протягом тривалого часу зберігати уражаючі властивості при зараженні як місцевості, так і водоймищ. Тривалість уражаючої дії залежить від виду ОР, пори року, температури повітря, характеру місцевості й може коливатися від кількох годин до багатьох тижнів або навіть місяців. Найбільш типовими представниками СОР є Ві-ікс та іприт.
Під токсичністю розуміють здатність ОР у мінімальних кількостях (дозах) спричиняти певні патологічні зміни в життєдіяльності людського організму — від тимчасових розладів діяльності до летального кінця. Найбільшу токсичність серед відомих у наш час мають ОР типу Ві-ікс. При дії через шкірні покриви вони у 500-1000 разів сильніші за іприт, а при дії через дихальні шляхи — в багато разів сильніші за синильну кислоту. Потрапляння на шкіру 3-6 мг ОР типу Ві-ікс (кількість, яку дуже важко виявити) здатне викликати смерть ураженого.
Доставку ОР до цілі можна здійснити за допомогою ракет, генераторів аерозолю, авіаційних хімічних бомб, снарядів, мін, гранат, а також виливних авіаційних пристроїв (ВАП). Крім того, при виконанні тактичних завдань використовують інші генератори аерозолю.