Захворювання серцево-судинної системи

Захворювання серцево-судинної системи у поранених спостерігаються нерідко, причому як в ранні, так і в пізні після поранення терміни. Ранніми зазвичай є функціональні порушення діяльності системи кровообігу. У більш пізні періоди у випадках приєднання ранової інфекції спостерігається розвиток запальних процесів у серці та судинах.

Ангіодістонія, дистрофії міокарда. Уже в перші хвилини і години після бойової травми у більшості поранених можна спостерігати певні зміни функції циркуляторного апарату. Негайно після поранення з'являються загальна слабкість, почастішання пульсу, іноді задишка, біль в ділянці серця, зниження артеріального тиску, іноді ціаноз. У важкопоранених- нерідко настає колапс або шок. Ці явища в основному мають рефлекторний генез і при наданні відповідної допомоги у значної частини поранених швидко зникають. Однак в окремих груп поранених порушення функції циркуляторного апарату виявляються більш глибокими і приймають затяжний характер. Це особливо часто спостерігається при пораненні головного та спинного мозку, грудної клітки.

Для поранених в череп і хребет характерно виникнення вазомоторних явищ: поблідніння шкіри обличчя, які змінюються гіперемією, похолодання кінцівок, ціаноз кистей і ступнів, гіпергідроз. Пульс в ранні терміни після поранення сповільнюється; схильність до брадикардії зберігається досить довго (до 20-го дня); звертає на себе увагу лабільність пульсу. Описано випадки стенокардії у молодих людей, поранених в череп або хребет, іноді підвищення артеріального тиску.

У поранених в грудну клітку зміни серцево-судинної системи зазвичай розвиваються дуже швидко після поранення і виражаються в порушенні функції як міокарда, так і судинної системи. Уже незабаром після поранення з'являються задишка, серцебиття, іноді біль у ділянці серця, загальна слабкість. Задишка посилюється при найменших рухах пораненого, який зазвичай приймає вимушене положення. Дихання поверхневе, часте, відзначається ціаноз губ, обличчя, шийні вени набухають, пульс різко прискорений і нерідко аритмічний.

На ЕКГ вже в гострому періоді відзначається зменшення вольтажу; іноді деформується або навіть стає негативним зубець Т, з'являються екстрасистоли, зміщується інтервал SТ.

Спостереження останніх десятиліть показали можливість появи екстрасистол, мерехтіння передсердь, часткового і повного блоку, брадикардії внаслідок струсу серця при закритій травмі грудної клітки; різноманітні аритмії були отримані і в експериментах на тваринах. Відмічені порушення ритму серця, які, пояснюються крововиливами в міокард, вогнищевими некрозами, дистрофією міокарда та іншими зазначеними вище факторами.

У міру лікування пораненого в грудну клітку, евакуації рідини з порожнини плеври, застосування ряду інших лікувально-профілактичних заходів (новокаїнові блокади, серцево-судинні засоби) всі зазначені вище явища в значній мірі зменшуються. Однак скарги на біль в ділянці серця в пізні терміни зустрічаються частіше, ніж у перші дні після поранення. У значному відсотку випадків в пізні терміни зберігаються тахікардія і приглушення I тону на верхівці серця. Нерідко зберігаються і зміни ЕКГ.

При пораненнях, ускладнених інфекційно-токсичними процесами (сепсис, анаеробна інфекція), зміни серцево-судинної системи спостерігаються особливо часто. Найбільш ранніми загальними проявами цих ускладнень слід вважати погіршення самопочуття, тахікардію, підвищення температури, збільшення числа лейкоцитів, підвищення ШОЕ та ін. Клінічні спостереження і електрокардіографічні дані свідчили про те, що при раньовій інфекції в значному відсотку випадків спостерігалися явища дистрофії міокарда. Проте у ряді випадків розвивалися і запальні процеси у вигляді міокардиту, ендокардиту, перикардиту і навіть панкардиту.

Міокардит зазвичай виникає в пізні терміни після поранення і протікає без яскраво вираженої симптоматики, так як виникає на тлі раневого сепсису або ускладнень у поранених в грудну клітку (пневмоторакс, емпієма, абсцес та ін.).

Клініка міокардиту у поранених мало відрізняється від симптоматології і перебігу звичайного інфекційного (інфекційно-алергічного) міокардиту. Слід тільки мати на увазі, що останній виникає на фоні вже підвищеної температури тіла, зміненої картини периферичної крові, підвищеної швидкості осідання еритроцитів, зумовлених сепсисом або іншими патологічними процесами (інфекція). Однак розвиток міокардиту, як і інших запальних процесів в серці, зазвичай супроводжується зміною цих показників (температура тіла ще більш підвищується, лейкоцитоз збільшується, швидкість осідання еритроцитів збільшується).

Ендокардит спостерігається при пораненнях різної локалізації, найчастіше при пораненнях нижніх кінцівок і грудної клітки і головним чином у тих поранених, у яких ушкодження ускладнюється сепсисом.

Джерелом ендокардиту звичайно є інфікована рана, ураження вен, артерій, лімфатичних шляхів. Велика роль, безумовно, належить і макроорганізму, його реактивності. Поранення, крововтрати, сенсибілізація продуктами розпаду білків й інші причини в значній мірі змінюють реактивність організму, його імунобіологічних властивостей. Велике значення в цьому відношенні мають й інші чинники, зокрема охолодження, перевтома.

Запалення ендокарда протікали або у вигляді гострих, або у вигляді зворотних ендокардитів. Майже в половині випадків (40%) гострі ендокардити виникали незабаром після поранення, особливо при розвитку раневого сепсису.

Слід відзначити переважання у поранених бородавчатого ендокардиту як в групі гострих, так і в групі зворотних ендокардитів. Лише в більш пізньому періоді перебігу ранової інфекції частіше зустрічаються бородавчасто-виразкові і виразкові форми ендокардиту.

Перикардит спостерігався частіше у поранених в груди і в нижні кінцівки (у зв'язку з сепсисом). У першому випадку його розвиток пояснюється частим пошкодженням і інфікуванням перикарда, а при наявності відкритого пневмотораксу і гнійного плевриту - переходом запального процесу з прилеглих тканин.

Симптоматологія перикардиту у поранених мало чим відрізняється від клінічної картини перикардиту, наявного в мирний час. Слід тільки мати на увазі, що запальний процес в перикарді розвивається иа тлі інфікованого поранення, іноді ускладненого сепсисом. Ця остання обставина трохи змінює клінічну симптоматику і, звичайно, ускладнює діагностику.

Перебіг перикардиту у поранених нерідко закінчується облітерацією порожнини перикарда, а іноді й «панцирним» серцем.