Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Проблеми зовнішньої заборгованості України
|
|
У формуванні та розвитку державного зовнішнього боргу України виділяються п'ять етапів.
Характерні ознаки еволюції державного зовнішнього боргу України.1
| Етапи | Ознаки державного зовнішнього боргу |
| 1 етап: 1992- 1993р.р. | Хаотичність та відсутність узгодженої політики у сфері зовнішніх запозичень. Причиною початкового державного зовнішнього боргу було залучення позик у рамках кредитних ліній, відкритих під гарантії Кабінету Міністрів України. В ході цього етапу Україна не вдалась до позик міжнародних фінансових організацій та комерційних запозичень. Показники, які характеризували боргову залежність країни залишалися на низькому piвні. |
| 2 етап: 1994-1995 p.p., | Високі темпи зростання зовнішнього державного боргу, що зумовлено значною мірою початком освоєння позик міжнародних фінансових організацій (Світового банку Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції та розвитку). Негативний фактор у політиці зовнішніх запозичень - нераціональне використання одержаних коштів, які переважно спрямувались на споживання. |
| 3 етап: 1997р. – вересень 1998 р. | Початок залучення зовнішніх комерцій них позик. Із цього борг складається з трьох основних елементів: 1) пгаите міжнярпдтпс фінянттпг пргяніяяттій; 8) комерційних кредитів іноземних банків, фінансово-кредитних та інших установ; 9) позик та кредитних ліній іноземних держав. На 67% від запланованих зменшуються надходження від міжнародних фінансових організацій, основна причина - в гальмуванні виконання Україною заходів щодо докорінного реформування економіки. Починаючи з 1998 р. не здійснюються грошові платежі на користь Росії в рамках обслуговування по погашенню державного боргу, що відповідно поліпшує показники відношення обсягу обслуго вування боргу до експорту |
| 4 етап: вересень 1998р. початок 2000 р. | Початок після серпневої фінансової кризи 1998 р. Суттєві обмеження доступу України до іноземних ринків капіталів. Перманентна загроза настання випадку неплатоспроможності країни та проблема збереження вітчизняної фінансової системи як такої. Основне завдання системи управління державним боргом - забезпечити тимчасовий " перепочинок" у здійсненні платежів з обслуговування та погашення державних боргів (необхідно було мати час для проведення перетворень в економіці). Отримані необхідні відстрочки платежів за своїми зобов'язаннями в результаті успішної реструктуризації державного боргу. Механізм вирішення боргової проблеми мав переважно короткостроковий, тактичний характер |
| 5 етап: із початку 2000 р. по теперешній час | Україна прагне реалізувати на практиці довгострокові механізми вирішення боргової проблеми. Проблеми боргового навантаження 2000-2001рр. здійснюються за напрямками: · реструктуризація боргу перед комерційними кредиторами; · створення умов для надання Україні кредиту від МВФ у рамках програми розширення фінансування, що є необхідною передумовою реструктуризації боргу перед Паризьким клубом; · залагодження проблеми боргу перед Паризьким клубом і Туркменистаном. |
Динаміка державного зовнішнього боргу України характеризується слідуючими даними (в млн. дол. США):
1992p. - 0, 396;
1993p. - 3, 624;
1994p. - 4, 63;
1995p. - 8, 22;
1996p. - 8. 84;
1997p. - 9, 56;
1998p. - 11, 47;
1999p. - 12, 86;
2000p. - 10, 4.1
Таким чином, протягом 1992 - 1999 p. обсяг боргу постійно зростає і тільки у 2000 р. декілька зменшується в результаті вжитих заходів у рамках активного управління зовнішнім боргом: вирішена проблема пікового навантаження платежів із обслуговування та погашення боргу, створені передумови для відновлення програми співробітництва у МВФ та іншими міжнародними організаціями економічного розвитку. Проведена у березні-квітні 2000 р. реструктуризація зовнішньої заборгованості держави комерційним кредиторам дозволила зменшити її боргові зобов'язання з 18, 1 млрд. грн. до 13, 5 грн., проте не забезпечила розв'язання проблеми обслуговування боргу у середньостроковій перспективі. У 2001 - 2006 pp. Україна за зовнішнім боргом повинна щороку сплачувати 1, 7 - 2, 1 млрд. дол. Для виконання своїх зовнішніх зобов'язань уряд використовує кошти Державного бюджету, від приватизації власності, валютні резерви, нові позики.
Спроможність держави обслуговувати зовнішні зобов'язання оцінюється відношення боргу до ВВП. Цей показник стрімко наростає: в 1992 р. становив 12, 2%, в 1996 р. - 19, 8%, в 1999 р. - 35%, в 2000 р. - 40, 4% .' За міжнародними стандартами така частка боргу не свідчить про його критичний рівень (Світовий банк критичним вважає 60% ВВП), однак якщо ця тенденція буде зберігатися, то можливо очікувати негативний вплив на платіжеспроможність України.
Зовнішній борг України за станом на 1. 01. 2000 р. складався з таких заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями - 43% від його загальної суми; за позиками, наданими іноземними державами - 35, 6%; комерційними позиками - 21, 4%.
Головними кредиторами України є Росія (3074.0 млн. дол.), МВФ (2862, 9 млн. дол.), Світовий банк (2016, 6 млн. дол.), Німеччина (347 млн. дол), Туркменистан (316, 9 млн. дол.)..
В структурі зовнішньої заборгованості сталися значні зміни. Так, якщо у 1992 р. заборгованість України країнам колишнього СРСР становлення 88% всього зовнішнього боргу (в тому числі Росії -74, 6%). То в 1999 р. - вона становила 27%. Це свідчить про пози тивну тенденцію скорочення темпів приросту боргів за поставки енергоносіїв з Росії і Туркменистану та збільшення питомої ваги західних кредитів.
Аналізуючи результати багатосторонніх програм подолання кризи міжнародної заборгованості країн, що розвиваються, Всесвітній банк дійшов до певних висновків:
1. Основну роль в економічному розвитку країни відіграє незовнішнє фінансування (кредити та допомога), а внутрішні ресурси і виважена економічна політика.
2. Широка опора на зовнішні капітали призводить в довгостроковому плані до посилення вразливості соціально-економічного розвитку країни від несприятливих зовнішніх подій.Зовнішнє фінансування може відігравати корисну роль лише тоді, коли воно доповнює і підкріплює здорову внутрішню економічну політику.
Реструктуризація боргу вимагає від країни-боржника проведення економічної політики, схваленої МВФ. Однак практика виконання рекомендацій МВФ, без урахування специфіки країни, в багатьох випадках призводить до погіршення стану її економіки, викликає соціальні конфлікти, що змушує відмовлятися від деяких вимог МВФ і тим самим утруднює подолання кризи заборгованості.
ГЛАВА 8. ПРЯМІ ЗАРУБІЖНІ ІНВЕСТИЦІ
8.1. Суть та причини прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ)
В попередній главі ми розглянули міжнародний кредит як форму руху переважно портфельних інвестицій приватними та державними позичальниками.
До виникнення ТНК всі приватні іноземні інвестиції були в основному " портфельними". З появою ТНК (тобто підприємств, котрі є власниками або контролюють виробництво товарів та послуг за межами країни, в якій вони базуються), частина міжнародного руху капіталу набуває форму ПЗІ.
ПЗІ — це різновидність іноземних інвестицій, призначених для виробництва і які забезпечують контроль над діяльністю підприємств завдяки володінню контрольним пакетом акцій. Пропорція, що визначає підконтрольність, є різною в різних країнах. В США формально визнається прямим зарубіжним інвестуванням будь-яке вкладання капіталу, якщо інвестор має або отримує 10% власності. ПЗІ охоплюють всі види інвестування, чи то придбання нових акцій, чи просте кредитування, аби тільки інвестуюча фірма мала понад 10% акцій зарубіжної фірми. Частка участі в акціонерному капіталі фірми може бути отримана і в обмін на технологію, кваліфіковані кадри, ринки тощо.
Власність інвестора (повна або часткова) та його контроль над зарубіжним підприємством, котре стає частиною організаційної структури ТНК, як її філія або дочірнє товариство, — головна відмінність ПЗІ під інших видів інвестування.
Характерною рисою ПЗІ молена вважати і переважання рівня продажів продукції, виробленої за кордоном за допомогою ПЗІ, над продажами вітчизняної продукції у вигляді товарного експорту1.
В главі " Теорії міжнародних інвестицій" ми вже говорили про фундаментальну причину міграції (експорту-імпорту) капіталу: перенакопичення капіталу в одних країнах і нестача — в інших, неспівпадання попиту на капітал і його пропозиції в різних ланках світового господарства.
Чинниками, котрі, починаючи з 80-х років, активно впливають ва зростання ПЗІ і зумовлюють випереджаючі темпи росту ПЗІ у порівнянні з темпами росту світової торгівлі (в також ВВП проми-лово-розвинутих країн), є: інтеграція виробництва, еволюція його в бік створення так званої міжнародної продукції; зростаюча роль ТНК; економічна політика промислово-розвинутих країн, спрямована на підтримку темпів економічного зростання і рівня зайнятості; прагнення країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою здолати кризовий стан економіки і соціальної сфери; екологічні чинники, що спонукають ПРК переводити шкідливе виробництво у країни, що розвиваються. При участі в ПЗІ уряду додатковим мотивом може бути досягнення певних політичних цілей: забезпечення стратегічними ресурсами, розширення сфери свого впливу з боку уряду.
Прямі зарубіжні інвестиції становлять основу панування ТНК на світовому ринку. Вони дозволяють транснаціональним корпораціям використовувати підприємства в зарубіжних країнах для виробництва і збуту продукції і швидко розповсюджувати нові товари і нові технології в міжнародному масштабі і тим самим підвищувати свою конкурентоспроможність. Для них ПЗІ мотивовані в кінцевому підсумку прибутком.
Проте для того, щоб зрозуміти можливість отримання цього прибутку, необхідно зупинитись на характеристиці основних груп чинників, що спонукають до ПЗІ. Це — маркетингові чинники; торговельні обмеження; вартісні чинники; інвестиційний клімат.
I. Маркетингові чинники є основними у зростанні ПЗІ. ТНК потребують розширення ринку для підтримання або збільшеннясвоїх продаж. Однак навіть достатньо місткий внутрішній ринок встановлює межі зростання. Обмеженість продуктової диверсифікації розмірами внутрішнього ринку робить необхідною географічну диверсифікацію виробництва: організацію виробництва за рубежем, придбання зарубіжних фірм, встановлення контролю над ними.
ІІ. Торгівельні обмеження. ПЗІ дозволяють фірмам обійти торгівельні бар'єри і функціонувати за кордоном як місцеві фірми, не підтягаючи під митні платежі, тарифи чи інші імпортні обмеження. Обсяги американських інвестицій в Канаду не були б такими великими, якби канадський уряд не створив торгівельні бар’єри для підтримки місцевої промисловості.
На доповнення до бар'єрів, створюваних урядом, обмеження можуть створюватись покупцями, які вимагають споживати місцеві товари та послуги, а також як результат націоналістичних тенденцій або як наслідок існуючих культурних особливостей. Більше того, часто місцеві покупці бажають купувати товари і послуги у тих, хто заслуговує їх довір'я, тобто у вітчизняних виробників. Для деяких продуктів ефект країни походження може заставити фірму заснувати завод в країні-споживачі з тим, щоб створити позитивний стереотип якості продукту.
III. Вартісні чинники. Обслуговувані ринки, що знаходяться на значній відстані і обмежені високими тарифними бар'єрами, створюють багато перешкод для можливостей експортерів на зарубіжних ринках. Багато з промислових транснаціональних корпорацій засновують виробництво за кордоном для отримання переваг у витратах по таких статтях як праця та сировина. Так, наприклад, німецький робітник в обробній промисловості " коштує" у 4 рази більше від тайванського, у 9 разів більше від бразильського і у 54 рази більше від російського. Багато з американських філій постачають своїм американським материнським компаніям чинники і компоненти, що мають низьку вартість.
Зарубіжні прямі інвестиції здійснюються не лише горизонтально, тобто фірмами, що купують або засновують аналогічні фірми за рубежем, але також вертикально. Деякі фірми вбачають привабливість ПЗІ в тому, що вони дозволяють підвищити надійність джерел постачання сировиною та іншими проміжними продуктами (напівфабрикатами). Вертикальна інтеграція збільшує надійність постачання і може призвести до скорочення експлуатаційних витрат і забезпечити контроль за товаропотоками через кордони у складній світовій системі розподілу.
IV. Інвестиційний клімат. ПЗІ, згідно з визначенням, дозволяють здійснювати контроль за діяльністю підприємства. Проте контроль може бути марним через несприятливі умови " навколишнього середовища" навіть якщо фірма володіє філією на 100%. Реальність забезпечення контролю, а значить і прибутковість ПЗІ залежить від наявності в країні належного інвестиційного клімату — сукупності політичних, економічних, юридичних, соціальних, побутових умов, котрі визначають степінь ризику інвестицій та їх прибутковість.
Загальне відношення у світі до зарубіжних інвестицій і до їх наступного розвитку може бути визначене як двоїсте. Визнаючи вигідність ПЗІ в короткостроковому плані, майже всі країни, побоюючись підриву контролю над національними економічними ресурсами і суверенітету країни, обмежують іноземну власність в ключових секторах економіки.
Дискримінація по відношенню до ПЗІ може здійснюватись у формі збільшення податків; цінового контролю або заходів, спрямованих персонально на іноземні фірми (часткова націоналізація, місцеве законодавство, обмеження переказу грошей (платежів), експортні правила та обмеження еміграції робочої сили).
Інвестиційний клімат визначається також валютними ризиками. Це виражається звичайно у виникненні ризиків, пов'язаних з переказом і обігом іноземної валюти.
Структуру основних чинників прямих зарубіжних інвестицій можна подати таким чином.
|
|