Принципи формування порожнин під вкладки

Підготовка порожнин зубів для відновлення їх анатомічної будови пломбуванням та вкладками має свої особливості. Вкладки повинні відновлювати анатомічну будову зуба, служити для профілактики та запобігання рецидивам карієсу.

Підчас формування порожнини під вкладку необхідно дотримуватися певних правил, які дозволять вкладці у майбутньому міцно триматися у ротовій порожнині під час жування, створити надійний герметизм між краями порожнини та краями вкладки. Успіх будь-якої операції залежить не тільки від техніки її виконання, але й від знання анатомо-морфологічних особливостей органів та їх взаємовідношення із сусідніми ділянками. Це правило не є винятком і для тієї частини оперативної стоматології, полем діяльності якої є коронки зубів.

Препаровка дентину та емалі завжди відбивається на стані пульпи зуба.
Чим ця операція значніша, тим більшою буде реакція пульпи і небезпека ускладнень після проведення лікування.

Тому під час формування порожнин для вкладок завжди необхідно залишати значний та рівномірний шар дентину над пульпою. Необхідно також знати зони безпеки, у межах яких можна безпечно проводити видалення некротизованого дентину, не боячись ураження камери зуба. Формуючи порожнини під вкладки, з метою орієнтації необхідно зробити рентгенівський знімок та провести вивчення топографії порожнини пульпи (мал. 17, див. кольорову вклейку). У разі препарування фронтальних зубів додатково необхідно використати дані М.Г. Аболмасова (1967) про товщину стінок зубів у різному віці.

Вивчення топографії порожнини зуба та товщини різних стінок дозволило також виділити зони безпеки (М.Г Аболмасов та Є.І. Гаврилов, 1967).

До основних принципів формування порожнин для вкладок належить створення ящикоподібної порожнини, з якої воскова модель вкладки може бути виведена тільки в одному напрямку.

Перед тим як розпочати формування порожнини, необхідно детально вивчити локалізацію та розміри каріозного ураження зуба, врахувати, чи немає уже запломбованих раніше порожнин.

Для оптимальної фіксації вкладки важливе значення має форма кута, який
утворений бічними стінками та основою. Якщо цей кут чітко виражений і наближується до прямого, тоді мікропротез буде стійким. А якщо кут буде заокругленим і подібним до тупого, тоді протез фіксується гірше.

Відступ від принципу створення плоского дна в ящикоподібній порожнині
можна допустити у разі глибокого карієсу, коли є загроза розкриття порожнини зуба. У всіх випадках глибина порожнини не повинна перевищувати половини її ширини. На оклюзійній поверхні жувальних зубів бажано створити порожнину асиметричної форми для кращої орієнтації під час уведення в неї

Мал. 42. формування додаткової порожнини з виведенням її на оклюзійну поверхню

вкладки. Порожнини на присінкових поверхнях зубів формують звичайно, повторюючи межі каріозних порожнин або клиноподібних дефектів.

Під час формування пришийкових порожнин необхідно вирішувати такі
завдання: запобігання вторинному карієсу та створення надійної фіксації
вкладки.

Для запобігання розкриттю пульпової камери, особливо у групи фронтальних зубів, формується сферичне дно порожнини. У зв'язку з тим, що дно порожнини має випуклу поверхню, медіальна та дистальні стінки знаходяться під певним кутом одна до одної.

Приясенна та звернена до різального краю стінки повинні бути паралельними. Таке положення їх забезпечує надійну фіксацію вкладки. Особливо старанно формується стінка, звернена до ясен. Край порожнини, який близько підходить до ясен, з метою запобігання рецидиву карієсу необхідно поміщати під ясна. Це диктується й естетичними міркуваннями. Якщо проміжок між краєм порожнини та яснами складає не менше ніж 2 мм, тоді його необхідно зберегти, оскільки розміщення краю порожнини на одному рівні з краєм ясен сприяє розвитку вторинного карієсу.

Особливості формування порожнин, розміщених на двох і більше поверхнях зуба, полягають у наступному. У зв'язку з тим що апроксимальні суміжні поверхні бічних зубів не такі доступні, як у окремо збережених зубів, необхідно крім основної порожнини формувати додаткову, яка виводиться на оклюзійну поверхню (мал. 42).