Кваліфікуючі ознаки умисного тяжкого тілесного ушкодження

Кваліфікуючими ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження, передбаченими ч. 2 ст. 121 КК, є вчинення його:

1) способом, що має характер особливого мучення;

2) групою осіб;

3) з метою залякування потерпілого або інших осіб;

4) з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості;

5) на замовлення;

6) умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого[2].

1) Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого.

Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення іі в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катyвaння (ст.126 і 127) [7]. Сюди ж відносяться дії, пов'язані з багаторазовим або тривалим спричиненням особливого болю (щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, застосування термічних факторів тощо).

Для складу злочину, що розглядається, необхідно встановити наявність однієї чи кількох ознак тяжкого тілесного ушкодження, передбачених ч. 1 ст. 121 КК, і, крім того, визнати, що спосіб заподіяння такого тілесного ушкодження був поєднаний з особливим мученням потерпілого. Інакше кажучи, особливе мучення само по собі не є видом тяжкого тілесного ушкодження і може тягти відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК лише за наявності однієї з ознак, перелічених в ч. 1 даної статті.

Для наявності складу злочину, що розглядається, необхідно, щоб прямим або непрямим умислом винного охоплювалося не тільки те, що він заподіює потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а й те, що воно здійснюється способом, який має характер особливого мучення.

Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження як вчинене способом, що має характер особливого мучення. Вирішення цього питання відноситься до компетенції слідчо-прокурорських і судових органів.

2) Вчинення тяжкого тілесного ушкодження групою осіб згідно з ч. 1 ст. 28 КК має місце у випадках, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Як вчинення розглядуваного злочину групою осіб, слід також розглядати умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене за попередньою змовою групою осіб та організованою групою [2].

У разі, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим на заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого, належить з'ясовувати і зазначати у вироку характер їхніх дій, ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них. Дії осіб, які безпосередньо брали участь у заподіянні шкоди здоров'ю, потрібно кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння шкоди здоров'ю, а дії організаторів, підбурювачів і пособників, які не були співвиконавцями злочинів, - за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.

При ексцесі виконавця, тобто коли один із співучасників вийшов за межі домовленості щодо обсягу злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження позбавив його життя), за цей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а інші особи - за злочини, вчинені ними в межах домовленості [11].

3) Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози. Однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо [7].

4) Умисне тяжке тілесне ушкодження вчинене з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості.

На підставі Закону Укра­їни «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» від 5 листопада 2009 р. чинний Кримінальний кодекс (далі — КК) у низці статей було доповнено вка­зівкою на зазначені вище специфічні мо­тиви, при цьому такого роду зміни стосу­валися саме кваліфікуючих ознак відповід­них складів злочинів. Зокрема, законодавча конструкція «з мотивів расової, національ­ної чи релігійної нетерпимості» з’явилася у ч. 2 ст. 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості кваліфікують тоді, коли винний прагне про­демонструвати людську неповноцінність потерпілого, через належність останнього до конкретної раси, нації (національності) чи етнічної групи або релігійної конфесії (віровчення) та внаслідок цього виявляє своє упереджене, ненависницьке ставлення до нього. [12].

5) Поняття замовлення у складі цього злочину є аналогічним поняттю замовлення у складі умисного вбивства. Вчинення розглядуваного злочину на замовлення має місце у випадках, коли умисне тяжке тілесне ушкодження здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується заподіяти потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а замовник — вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру.

Якщо замовлення мало форму угоди, відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії — до чи після тяжкого тілесного ушкодження, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні. До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення тяжкого тілесного ушкодження, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діями нематеріального характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця тяжкого тілесного ушкодження.

Замовник тяжкого тілесного ушкодження залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватися або підбурювачем або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, ч. 2 ст.121 КК. Дії замовника тяжкого тілесного ушкодження, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за ч.2 ст.28 ч. 2 ст. 121, як умисне тяжке тілесне ушкодження вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб [2].

6) Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність [7].

Для застосування ч. 2 ст. 121 КК в цих випадках обов'язковим є встановлення необхідного причинного зв'язку між тяжким тілесним ушкодженням і смертю, що сталася. В разі, коли зв'язок між заподіяним потерпілому тяжким тілесним ушкодженням і смертю є випадковим, відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК за цією ознакою наставати не може. Так, якщо настання смерті особи, якій було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, було обумовлене зовнішніми обставинами (наприклад, випадковим забрудненням рани), то смерть не може бути поставлена у вину особі, винній в заподіянні тяжкого тілесного ушкодження.

Судова практика вважає, що ч. 2 ст. 121 КК може бути застосована і в тому разі, коли смертельний наслідок, який перебував у причинному зв'язку з умисним тілесним ушкодженням, не був усунений лікарським втручанням, хоча й міг бути ним усунений, зокрема через несвоєчасне надання медичної допомоги, відсутність необхідних препаратів чи обладнання, лікарську помилку тощо. Для застоcування ч. 2 ст. 121 КК в цих випадках необхідним є також встановлення вини як до заподіяння тяжкого ушкодження, так і до смерті потерпілого. Щодо тяжкого тілесного ушкодження обов'язково повинна мати місце умисна вина у виді прямого чи непрямого умислу. Якщо смерть потерпілого була наслідком тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного з необережності, відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК наставати не може. Частина 2 ст. 121 КК не охоплює випадки, коли винний в умисному тяжкому тілесному ушкодженні не передбачав можливості настання смерті і за обставинами справи не повинен був і не міг її передбачити. Випадкове спричинення смерті не може бути поставлене йому у вину [2].

Для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень призначення експертизи є обов'язковим. При цьому слід враховувати, що визначення наявності ознак особливої жорстокості, мучення, мордування, катувания, знівечення обличчя є компетенцією суду. Встановлювати ж, чи є знівечення обличчя непоправним, необхідно за допомогою судово-медичної експертизи. Водночас треба мати на увазі, що висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися судами при вирішенні питання про доведеність винуватості особи у злочині, обставин його вчинення та про його кримінально-правову кваліфікацію. Для з'ясування, чи вчинено діяння в стані сильного душевного хвилювання, суди мають призначати психолого-

психіатричну експертизу [11].