Емоційний тон відчуттів

Емоційний тон відчуттів є філогенетично найдавнішою емоційною реакцією. Він був пов'язаний з переживанням задоволення або незадоволення в процесі відчуття. Тому М. М. Ланге відносив їх до елементарних фізичних почуттів. Він писав, що „...почуття задоволення і страждання є показником лише наявної в даний момент відповідності між враженням і вимогою організму. Воно є свідок, а не пророк” (1996, с. 268-269 ). Отже, як підкреслює П. В. Сімонов, це контактний вид емоційного реагування Саме це відрізняє, на його думку, емоційний тон відчуттів від інших емоційних реакцій. При огиді, стражданні, задоволенні взаємодія завжди вже має місце. Його не вдалося запобігти, тому його можна тільки ослабити, припинити або посилити.

Для емоційного тону відчуттів характерне реагування на окремі властивості об'єктів або явищ: приємний або неприємний запах хімічних речовин або смак продуктів; приємний або неприємний звук, дратівливе або радуюче око поєднання кольорів і т.д.

Виділення в кінці XIX — початку XX століття емоційного тону відчуттів з відчуттів було істотним кроком вперед у вивченні емоційної сфери людини і тварин. Адже в цей час наявність емоційного тону («почуття») як особливого виду психічних явищ (В. Вундт, О. Кюльпе) оспорювалася багатьма психологами. Німецький психолог Т. Циген (1909) вважав, що «почуття» є однією з властивостей відчуття, разом з якістю й інтенсивністю. Польський психолог В. Витвицький (1946) стверджував, що емоційний тон — це особливий вид психічного відчуття. М. М. Ланге (1996) писав, що «звичайна мова і навіть недостатньо точне психологічне спостереження... постійно змішують ці два ряди явищ. Їх розрізнення виявляється особливо важким у разі органічних відчуттів і шкірних. Якщо почуття приємності або неприємності кольору або запаху порівняно легко відрізняється нами від самого кольору або запаху, то в шкірній болі, в лоскоті, а особливо в органічних відчуттях травного тракту і взагалі фізичному самопочутті відчуття тісно зливаються для спостерігача з відповідними почуттями. Тому навіть деякі психологи, наприклад К. Штумпф, говорять в цьому випадку про почуття — відчуття, а це веде їх потім до різкого протиставленя таких нижчих почуттів вищим, як абсолютно від перших відмінних. Але саме цей-то наслідок і є для нас показником неприйнятності змішування почуттів з відчуттями. Той, хто бачить, що вищі почуття по суті подібні фізичним (емоційному тону відчуттів), буде остерігатиметься поцьому самому ототожнювати ці останні з відповідними відчуттями. Якби фізичні почуття були відчуттями, то вищі повинні б виявитися такими ж, що, проте, вже явно неприйнятно. Очевидно, отже, і при органічних відчуттях повинно провести межу між власне відчуттями і фізичними задоволенням і стражданням, що викликаються ними, хоча це не завжди легко» (1996, с. 267-268). У зв'язку з цим М.М. Ланге провів порівняльний аналіз характеристик відчуттів і емоційного тону відчуттів (табл. 2.1).

Таблица2.1

Порівняльні характеристики відчуття і емоційного тону (за М. М. Ланге)

До двох останніх пунктів цієї таблиці потрібно зробити поправку: на рівні переживань емоційний тон відчуттів виражається в задоволенні або незадоволенні (огиді)

Не дивлячись на розділення відчуттів і емоційного тону відчуттів, дотепер зустрічаються відгомони старих уявлень. Так, в розряд емоцій заноситься біль, хоча її не можна віднести навіть до емоційного тону відчуттів. Біль — це відчуття, а виникаючий під її дією емоційний тон відчуттів називається стражданням.

Функції емоційного тону відчуттів. Перша функція емоційного тону відчуттів, на яку в основному вказують багато авторів — орієнтовна, яка полягає в повідомленні організму, небезпечна чи ні та або інша дія, чи бажана вона або від неї треба позбутися. „Почуття задоволення спричиняє за собою підвищення життєдіяльності і рухів, які спрямовані на збереження і посилення приємного враження, а незадоволення і страждання, зворотньо, знижують життєдіяльність і викликають рухи зволікання, оборони, самозахисту», — писав М. М. Ланге (1996, с. 268). Наявність емоційного тону відчуттів дає організму при зустрічі з незнайомим об'єктом можливість відразу приймати хоча і попереднє, та зате швидке рішення замість зіставлення нового об'єкту з численними типами інших відомих об'єктів. Як пише П. К. Анохін, завдяки емоційному тону «...організм виявляється надзвичайно вигідно пристосованим до навколишніх умов, оскільки він, навіть не визначаючи форму, тип, механізм і інші параметри тих або інших дій, може з рятівною швидкістю відреагувати на них за допомогою певної якості емоційного стану, звівши їх, так би мовити, до загального біологічного знаменника: корисна або шкідлива для нього дана дія» (1964, с. 341).

Правда, як відзначає П.В. Сімонов (1966), це пристосовне значення емоційного тону не можна перебільшувати. Смакові властивості деяких шкідливих речовин можуть викликати відчуття задоволення, а неприємний на вигляд і смак продукт може бути корисним для організму. Але це лише виключення з правила, згідно якому емоційний тон акумулює в собі найбільш загальні і такі, що часто зустрічаються, ознаки корисних і шкідливих чинників, що стійко зберігалися протягом мільйонів літ природного відбору і стали, за виразом П. К. Анохіна (1964), «пеленгами».

В. Витвицькі показав, що найсильніше переживання приємного або неприємного з'являється не при першій, а при повторній зустрічі з емоційним подразником. Очевидно, не всякий контактний подразник здатний «з ходу» викликати виразний емоційний тон відчуттів, визначаючий корисність або шкідливість його для організму. «Визрівання» емоційного тону відчуттів відбувається поступово.

З другого боку, цей же автор виявив явище адаптації до емоційних подразників. Тривала дія подразника приємного характеру призводить до зниження, притуплення відчуття приємного. Якщо ж подразник змінити або тимчасово перервати його дію, відчуття приємного виникає з колишньою силою. Відбувається адаптація і до неприємного тону відчуттів, якщо він не різко був виражений. Питання, проте, в тому, чи є ця адаптація дійсно емоційною, незалежною від адаптації, що має місце відносно фізичних відчуттів, або ж вона є наслідком останньої, тобто сприйняття тривало діючого подразника однієї і тієї ж інтенсивності як більш слабкого.

Другою функцією емоційного тону відчуттів є забезпечення зворотного зв'язку, задача якого — повідомляти людину і тварин, що наявна біологічна потреба задоволена (і тоді виникає позитивний емоційний тон — задоволення) або не задоволена (і тоді виникає негативний емоційний тон — незадоволення).

Третя функція емоційного тону відчуттів, на яку звичайно не звертають уваги і яка витікає з другої функції, була пов'язана з необхідністю проявляти певні види поведінки до тих пір, поки не буде досягнутий потрібний організму результат. Насправді, очевидно не випадково, як відзначає П. В. Сімонов (1966), в еволюції сформувався механізм, за яким виверження сім'я при статевому акті відбувається не при певній кількості фрикційних рухів або через певний час після початку акту, а при оргазмі, тобто при отриманні людиною максимального задоволення від статевого акту. А це примушує тварину і людину добиватися оргазму для задоволення потреби в приємному відчутті. Таку ж роль грає відчуття ситості, що з'являється під час їжі, позитивний тон при зникненні відчуття, спраги і т.д.

Те ж відбувається і при гальмуванні певної поведінки, якщо організму вона небажана і шкідлива в даний момент; тоді виникає відчуття огиди до об'єкту, що раніше викликав задоволення. Скористаюся для пояснення цього прикладом, наведеним П.В. Сімоновим. У разі розладу діяльності шлунково-кишкового тракту вимагається на якийсь час припинити вживання їжі. Для цього патологічні процеси у внутрішніх органах порушують нервові структури «центру огиди». Тепер будь-яке подразнення, адресоване до харчового центру, від безпосереднього контакту з їжею до її вигляду, запаху лише підсилює огиду і тим самим запобігає попаданню їжі в шлунково-кишковий тракт, сприяючи перебігу відновних процесів. В цьому випадку тварина або людина теж вимушена поводитися певним чином до тих пір, поки огида до їжі не зникне і організмом не буде досягнутий потрібний йому результат, тобто поки не відбудеться одужання.

Механізми виникнення емоційного тону відчуттів. Як відзначає В.К. Вілюнас (1979), «факт емоційного сприйняття суб'єктом безумовних подразників довгий час залишався без належної уваги... Тим часом є підстави стверджувати, що у до реакції-відповіді спонукає суб'єкта не викликаюча біль дія, а сам біль, не харчове підкріплення, а позитивне емоційне його сприйняття, тобто не сам по собі подразник, а то емоційний стан, який він викликає» (с. 13). Цей емоційний стан, що виникає за механізмом безумовного рефлексу, і є емоційний тон відчуттів.

У тварин і людини в головному мозку є «центри задоволення» і «центри незадоволення» (особливо багато тих і інших в підбугорній (гіпоталамічній) області, в мигдалеподібному ядрі, зоні перегородки), збудження яких і дає відповідні переживання. Фізіологи Дж. Олдс і П. Мілнер (1954) імплантували в мозок щура електрод, за допомогою якого вони подразнювали нервовий центр задоволення. Потім вони навчили щура самоподразнювати цей центр, для чого він повинен був натискувати лапкою на важіль, замикаючи, таким чином, електричну мережу. Відчуте при цьому щуром задоволення призводило до того, що він натискував на важіль декілька тисяч раз підряд. Досліди з самоподразненням потім були відтворені і на інших тваринах, у тому числі на мавпах.

Схожі явища спостерігалися і в клініці нервових хвороб, коли за медичними показаннями хворим людям імплантували в мозок на довгий час електроди, стимулюючи через них певні ділянки мозку. Збудження з терапевтичною метою ділянки мозку, що викликає почуття задоволення, призводило до того, що після сеансу хворий ходив за лікарем і просив: «лікарю, подразнюйте мене ще» (з розповіді В. М. Смірнова, співробітника Н. П. Бехтєревої).

Є дані, що «зони задоволення» і «зони незадоволення» розташовуються біля центрів органічних потреб. Так, «центри задоволення» нерідко локалізуються в нервових структурах, пов'язаних з харчовою і статевою активністю, а «центри незадоволення» співпадають з центром оборонного рефлексу, зонами больової чутливості, голоду і спраги.

Генезис емоційного тону відчутті в. Про доцільність наявності емоційного тону відчуттів, а простіше — задоволення або незадоволення (огида), одержуваного від відчуттів, писали ще Арістотель, Спіноза та ін. Г. Спенсер вважав, що відповідність задоволення корисним для організму подразненням, а незадоволення — шкідливим виробилося поступово в довгій еволюції. Тому М. М. Ланге пише, що поява тілесного тону відчуттів нам була задана природою і не залежить від нашої волі. За П. В. Сімоновим (1970), емоційний тон відчуттів в деяких випадках є своєрідним ефектом видової пам'яті. Так, спадково обумовленим є неприємний емоційний тон больового відчуття і приємний емоційний тон відчуттів типу оргазму. На його думку, емоційний тон акумулює в собі найзагальніші ознаки і ті що часто зустрічаються корисних і шкідливих чинників, що стійко зберігалися протягом мільйонів літ природного відбору. Цим, безумовно, можна пояснити дію на тварин і людину запахів їжі, одні з яких апетитні, а інші викликають блювоту.

Проте ряд випадків, пов'язаних з появою позитивного емоційного тону відчуттів (зокрема, при сприйнятті різних за якістю кольорів), важко оцінити з погляду корисності або шкідливості діючого подразника. Ще Леман відзначав, що жовтий колір викликає веселий настрій (а М. М. Ланге додає сюди і червоний з оранжевим), голубий колір приємний, але холодний, зелений колір заспокоює, а фіолетовий викликає меланхолію. М. М. Ланге писав, що кольори чисті і яскраві подобаються, а кольори бліді і «брудні», тобто змішані і темні, не подобаються, викликають незадоволення. Так само і звуки: високі тони мають веселий характер, а низькі — серйозний і урочистий. Крім того, біологічне значення задоволення—незадоволення у людини може повністю перекручуватися. Те, що для дитини є украй неприємним відчуттям (цибуля, гірчиця, перець), для дорослого є предметом насолоди, оскільки у нього формується потреба в гострих смакових відчуттях.

Нарешті, поява задоволення—незадоволення визначається не тільки якістю подразника, але і його силою. Відомо, що подразник, що викликав приємне відчуття, при його великій силі стає неприємним і навіть викликає біль. Отже, природа повинна була передбачити і інший параметр подразників — не тільки їх якість, але і оптимальну зону їх інтенсивності. Дуже інтенсивне задоволення називається екстазом, а дуже сильне незадоволення — стражданням. У зв'язку з цим не можна не згадати запропонований П. В. Сімоновим (1970) принцип відносності позитивних емоційних оцінок. Автор відзначає, що багатократне повторення «приємних дій» веде до нейтралізації позитивних оцінок, а нерідко і перетворенню їх в негативні. Тому стимулів однозначно і стабільно «приємних» нема.

Отже, прив'язка задоволення—незадоволення до корисності або шкідливості подразника для організму повинна враховувати не тільки якість подразника, але і його інтенсивність. Крім того, незадоволення виникає і за відсутності подразника.