Волонтерська діяльність в Україні.

Початок розгалуження мережі центрів соціальних служб для молоді в Україні припадає, переважно, на 1992–1993 рр. Інтенсив-ний розвиток та специфіка роботи цих служб зумовлені вимогами часу, що, водночас, викликало потребу у створенні багатопрофіль-ної інфраструктури, складовою частиною якої, поряд з професійни-ми соціальними працівниками, змогли б стати добровільні помічни-ки – волонтери [7]. Волонтерські служби при центрах соціальних служб для молоді поступово стали одним із об’єктів уваги держав-ної молодіжної політики.

За приналежністю до певної організаційної структури волонте-рів України можна поділити на дві умовні групи:

I – волонтери, які працюють при соціальних службах для молоді;

II – волонтери, які є членами різних громадських організацій.

Слід зауважити, якщо представники першої групи, переважно,

само ідентифікують себе з поняттям “волонтери”, то представники другої групи, зазвичай, не називають себе “волонтерами”, вони про-вадять соціальну роботу згідно з обов`язками членів громадських організацій.

У змісті діяльності обох груп волонтерів є чимало спільного, але організаційні принципи значно різняться, тому розглядати їх окре-мо доцільно.

На початку розвитку ССМ членами волонтерських груп пере-важно були неповнолітні і молодь (старшокласники, студенти), тобто особи, у яких не було відповідного досвіду у цій роботі чи ква-ліфікації. Проте останнім часом все частіше до волонтерських лав вступають і добровольці – досвідчені фахівці (юристи, лікарі, пси-хологи, педагоги та ін.).

Вивчення складу волонтерських груп при центрах соціальних служб для молоді науковцями Українського інституту соціальних досліджень дозволило розподілити волонтерів на чотиригрупи за: віковою категорією, основним місцем навчання, роботи, рівнем освіти.

Перша група – підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл та середніх спеціальних закладів, які складають актив різних груп при ССМ (в клубах молодих інвалідів, творчих об’єднаннях, школах лідерів, групах самодопомоги, молодіжних та дитячих об’єднаннях тощо).

Друга група – студенти вищих навчальних закладів (переваж-но, з відділень педагогіки, психології, соціальної роботи/соціальної педагогіки), які звертаються до центрів ССМ з приводу практичної допомоги у навчанні за профілем діяльності центрів або проходять в центрах навчальну практику.

Третя група – батьки проблемних дітей та підлітків (дітей-інвалідів, неповнолітніх груп ризику: девіантної, адиктивної пове-дінки та інші), які об’єднуються в групи самодопомоги.

Четверта група – волонтери-фахівці (психологи, педагоги, соці-альні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі), які надають консультативну допомогу соціальним працівникам, іншим волонте-рам або практично допомагають клієнтам соціальних служб.

Волонтери, які входять до зазначених вище груп, значно від-різняються за мотивами своєї участі у доброчинній діяльності, за професійними можливостями, інтенсивністю залучення до волон-терської роботи. Тому доцільно розглянути особливості їхньої ді-яльності більш детально.

Для підлітків головною причиною участі у волонтерській ді-яльності є можливість самоутвердитися в очах однолітків, батьків, вчителів, бажання знайти нових друзів, можливість спілкування з однолітками, можливість набути нових навичок і знань та проведен-ня власного дозвілля. Питання надання конкретної соціальної допо-моги, зазвичай, для них не є визначальним.

Водночас, деякі підлітки приходять у волонтерство з метою розвитку своїх комунікативних

Волонтери винагороджуються саме як неоплачувані співробітники, які працюють разом із персоналом, щоб:

- використовувати унікальну можливість перейняти їхні навички та можливості;

- розповісти про різноманітність послуг нашого відділу на ко­ристь суспільства;

- здійснювати безпосередній внесок забезпечення ефективності роботи постійного персоналу;

-допомагати суспільству загалом, надаючи йому додаткову інформацію про справи неповнолітніх та молоді. А спекти роботи волонтерів:

• Під час процесу роботи над волонтерською програмою дуже важливо залучати до співпраці спеціалістів всіх рівнів.

• Якщо волонтери працюватимуть разом із спеціалістами, для нього, за нього чи підтримуючи його, то дуже важливо, щоб персонал усвідомлював причину та цінність волонтерської роботи та волонтерської програми загалом.

• Персонал, який не бажає працювати разом з волонтерами, може зруйнувати прагнення волонтерів працювати шляхом прямої пропозиції чи демонструванням байдужості.

• Якщо персонал не хоче працювати над створенням робочих місць для волонтерів, якщо вони ігноруватимуть волонтерів або відводити їм другорядне місце, якщо вони прямо показують сло­вами чи діями, що волонтери є тягарем, а не допомогою, то волонтери швидко знаходять інші можливості та інші організації для праці або взагалі кидають волонтерство.

Тому поряд з людськими ресурсами волонтерського руху доцільно говорити також і про інформаційні ресурси.

До провідних інформаційних ресурсів можна віднести:

• буклети, листівки про організацію;

• ВЕБ-сторінка організації в інтернеті;

• публікації про діяльність організації в пресі;

• усна інформація членів та волонтерів для потенційних добровольців;

• листівки-заклики про пошук волонтерів у конкретну організацію.

Володіння достатньою інформацією про зміст, напрями діяльності певної організації дає можливість потенційному волонтеру вибрати саме ту ділянку роботи, в якій би він хотів працювати на добровільних засадах і відчувати себе корисним та потрібним іншим.

Визначення цілі волонтерського проекту - це основа стратегічного планування. Воно складається з трьох основних кроків:

1.Визначення перешкод на шляху виконання місії.

2. Розробка стратегії для подолання перешкоди.

3. Визначення завдань при виконанні стратегії.