Оцінювання вартості підприємств

1. Вартість підприємств.

2. Правове та організаційне забезпечення здійснення оцінки майна в Україні.

3. Державне регулювання оціночної діяльності в Україні.

4. Методичні підходи, котрі використовуються для експертної оцінки вартості підприємств в Україні.

1. Сучасні тенденції розвитку економіки України зумовлюють підвищення уваги до оцінки вартісних характеристик провадження підприємницької діяльності. У процесі оцінки виникає необхідність урахування не тільки сукупності матеріальних активів підприємства, а й ряду інших складових його діяльності: клієнтської бази, іміджу, нематеріальних активів тощо, що в комплексі формує специфічний об’єкт оцінки – підприємницьку діяльність, яка направлена на виробництво і реалізацію товарів, робіт, послуг або іншу дозволену законодавством діяльність з метою одержання прибутку (що у західній практиці відображає поняття – бізнес).

Вартість підприємства може визначатися не лише в контексті його продажу, за умови злиття чи поглинання, залучення інвестицій або розміщення акцій на фондовому ринку, але й розглядатися як важливий інформативний показник, який дає оцінку ефективності менеджменту, успішності, стійкості, інвестиційної привабливості.

Однією з актуальних проблем на сучасному етапі розвитку економіки в Україні є необхідність достовірної оцінки вартості підприємництва (бізнесу).

Донедавна поняття оцінки вартості бізнесу в законодавчих актах України та науковій літературі розглядалося як оцінка окремого підприємства з акцентом на майновому характері, тобто вартість підприємства визначалася як вартість усіх його активів. Такий підхід доволі ефективно використовувався в процесі приватизації державних підприємств України, де головною метою була не оцінка майбутніх можливостей такого підприємства, які виражені в теперішній вартості, а вартість майна (активів), яке знаходилися у нього на балансі.

Під оцінкою вартості підприємства розуміють визначення вартості компанії як майнового комплексу, здатного приносити прибуток його власнику. Варто враховувати те, що вартість підприємства не є категорією, яку можна оцінити на короткому проміжку часу, оскільки вартість підприємства відображає очікуваний інвесторами рівень рентабельності залучених капіталу. Тобто, при оцінцівартості підприємства повинні бути враховані як матеріальні, так і нематеріальні активи, оскільки тільки працююча компанія, незалежно від того, чи є вона виробництвом або функціонує у сфері торгівлі чи сервісу, має у своєму розпорядженні частину додаткової цінності, що не властива цілісному майновому комплексу.

Найчастіше оцінка вартості підприємства проводиться з метою купівлі-продажу або реорганізації компанії, ліквідації або банкрутства підприємства, злиття або поглинання компаній. Оцінка може проводитися також з метою одержання кредиту, проведення страхових операцій, підвищення ефективності управління бізнесом, при обґрунтуванні доцільності здійснення інвестиційних проектів по реконструкції діючих підприємств, а також при створенні нових компаній, в процесі пошуку потенційного інвестора з метою представлення привабливості оцінюваного бізнесу, при здійсненні емісії акцій товариством (з метою обґрунтування вартості розміщення акцій) і т. д. При цьому один і той же об'єкт на одну дату може мати різну вартість залежно від цілей його оцінки.

Досвід розвинутих країн свідчить, що оцінювання вартості підприємства та його майна є елементом обґрунтування корпоративної стратегії підприємства (зокрема, її фінансової складової) та формування передумов збереження конкурентоспроможності підприємства у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Для вітчизняної фінансової практики оцінка вартості підприємства є порівняно новим інструментом. Цим пояснюється недостатній рівень врегулювання відповідних аспектів на законодавчому та нормативно-правовому рівні. Одна з основних проблем адекватної оцінки вартості суб’єкта підприємництва пов’язана з низьким рівнем розвитку ринку капіталу в Україні – більшість підприємств не мають вторинного ринку обігу їх корпоративних прав. При цьому визначення реальної (ринкової) вартості підприємства передбачає кількісну оцінку ймовірної величини грошових коштів, що можуть бути отримані (виплачені) у разі купівлі-продажу об’єкта оцінки на ринку.

2. Система правового забезпечення оцінки майна в Україні включає:

1. Методику оцінки вартості майна, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України. Відповідно до цієї Методики оцінюють цілісні майнові комплекси (ЦМК), у т. ч. їх необігові й обігові активи, індивідуально визначене майно, частки, паї, акції, у т. ч. пакети акцій, об'єкти незавершеного будівництва, що не належать до ЦМК, а також будь-яке інше майно, котре є власністю держави або господарського товариства.

2. Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, що визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав і професійної оціночної діяльності в Україні, її державного й громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав і використання її результатів.

3. Положення (національні стандарти) експертної оцінки – акти Кабінету Міністрів України, що визначають основні методичні засади експертної оцінки різних видів майна, вимоги до осіб, які здійснюють таку оцінку, а також основні вимоги до змісту звітів про експертну оцінку та порядок їх рецензування: Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національного стандарту № 4 “Оцінка майнових прав інтелектуальної власності”; Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національного стандарту № 2 “Оцінка нерухомого майна”; Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національного стандарту № 3 “Оцінка цілісних майнових комплексів”; Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національного стандарту № 1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав”;

4. Нормативні документи Фонду державного майна України стосовно оцінки майна і залучення на підставі угод експертів із оцінювання майна.

Організаційне забезпечення передбачає організацію оціночної діяльності, зокрема, характеристику його об’єктів, суб’єктів, форм оціночної діяльності, методичного та державного регулювання оцінки майна підприємств.

Оцінка майна, майнових прав є процесом визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб’єкта оціночної діяльності.

Майном, яке може оцінюватися, вважаються об’єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об’єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Професійна оціночна діяльність є діяльністю оцінювачів та суб’єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до діючого законодавства, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

Оціночна діяльність може здійснюватися у таких формах:

· практична діяльність з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов’язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна;

· консультаційна діяльність, яка полягає в наданні консультацій з оцінки майна суб’єктам оціночної діяльності, замовникам оцінки та (або) іншим особам в усній або письмовій формі;

· рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному діючим законодавством та нормативно-правовими актами з оцінки майна;

· методичне забезпечення оцінки майна, яке полягає в розробленні методичних документів з оцінки майна та наданні роз'яснень щодо їх застосування;

· навчальна діяльність оцінювачів, яка полягає в участі у навчальному процесі з професійної підготовки оцінювачів.

Практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб’єктами оціночної діяльності. Оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог чинного законодавства.

Суб’єктами оціночної діяльності є:

· зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності;

· юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, котрі здійснюють господарську діяльність, серед яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності й ліцензію на діяльність, що, відповідно до законодавства, є винятковою;

· органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на оціночну діяльність у процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та в яких працюють оцінювачі майна.

Проведення оцінки майна є обов’язковим у випадках:

· створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності;

· реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

· виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна);

· визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;

· приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

· переоцінки основного капіталу для цілей бухгалтерського обліку;

· оподаткування майна згідно з чинним законодавством;

· визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених чинним законодавством;

· в інших випадках за рішенням суду або у зв’язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Проведення незалежної оцінки майна є обов’язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.

Нормативно-правові акти, які регулюють питання вартості (ціни) майна, не повинні суперечити положенням (національним стандартам) оцінки майна.

Положення (національні стандарти) оцінки майна повинні містити визначення понять, у тому числі поняття ринкової вартості, принципів оцінки, методичних підходів та особливостей проведення оцінки відповідного майна залежно від мети оцінки, вимоги до змісту звіту про оцінку майна та порядок його рецензування.

Положення (національні стандарти) оцінки майна визначають випадки застосування оцінювачами методичних підходів оцінки ринкової вартості майна та випадки і обмеження щодо застосування методичних підходів до визначення неринкових видів вартості майна. При цьому, якщо законами або нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, договором на проведення оцінки майна або ухвалою суду не зазначено вид вартості, який повинен бути визначений в результаті оцінки, визначається ринкова вартість.

Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності – суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності – органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно.

Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб'єктом оціночної діяльності – суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акта оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України.

3. Державне регулювання оціночної діяльності полягає в забезпеченні формування та розвитку інфраструктури оцінки майна в Україні, об’єктивності та законності її проведення, у тому числі відповідності оцінки майна нормативно-правовим актам з оцінки майна, впровадження в практику оціночної діяльності міжнародних норм та правил оцінки майна, забезпеченні суспільних інтересів у питаннях оцінки майна, створення конкурентного середовища серед суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання та навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку оцінювачів, проведення оцінки майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Основними напрямами державного регулювання оціночної діяльності є:

· контроль за дотриманням єдності нормативно-правового та організаційного забезпечення оцінки майна;

· забезпечення норм і рівня професійної підготовки оцінювачів та контроль за їх додержанням;

· контроль за виконанням оцінювачами та суб’єктами оціночної діяльності умов здійснення оціночної діяльності;

· видача кваліфікаційних свідоцтв та сертифікатів;

· визнання статусу саморегулівних організацій оцінювачів та контроль за додержанням ними правил громадського регулювання оцінки майна, забезпечення їх широкого залучення до регулювання оціночної діяльності;

· контроль за додержанням законодавства суб’єктами оціночної діяльності та іншими суб’єктами під час проведення оцінки майна;

· сприяння встановленню єдиних норм та правил оцінки майна в Україні, що базуються на міжнародних нормах і правилах;

· ведення Державного реєстру оцінювачів та Державного реєстру суб’єктів оціночної діяльності;

· інші напрями діяльності для реалізації функцій державного регулювання оціночної діяльності.

Органом державної влади, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України, забезпечуючи широке інформування суспільства з питань оціночної діяльності, стану та особливостей ціноутворення на майно та майнові права в Україні.

Фонд державного майна України веде Державний реєстр оцінювачів, які отримали кваліфікаційне свідоцтво. У Державному реєстрі оцінювачів зазначається така інформація про оцінювачів: прізвище, ім’я та по батькові оцінювача, дата видачі та номер кваліфікаційного свідоцтва, назва навчального закладу, який здійснював підготовку оцінювача, дата та номер протоколу рішення Екзаменаційної комісії про видачу кваліфікаційного свідоцтва, напрями оцінки майна, що зазначені в кваліфікаційному свідоцтві, інформація про підвищення кваліфікації за зазначеними напрямами, інформація щодо зупинення дії чи позбавлення кваліфікаційного свідоцтва, місце роботи оцінювача. Оцінювачі несуть відповідальність за достовірність інформації, яка подається до Державного реєстру оцінювачів, у порядку, встановленому чинним законодавством.

Кабінет Міністрів України в питаннях оціночної діяльності здійснює повноваження, визначені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами.

Інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження в питаннях оцінки майна відповідно до законодавства.

4. Важливим елементом оцінки вартості підприємства є визначення вартості капіталу, який є у його розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення підприємством фінансових ресурсів. Тобто, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти у дане підприємство.

Згідно із сучасними тенденціями у теорії і практиці фінансової діяльності вартість капіталу підприємства рекомендовано розраховувати на основі використання так званої моделі середньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital = WACC):

де Квк – очікувана ставка вартості власного капіталу (загалом це норма прибутку, яка розраховується як чистий прибуток до власного капіталу); Кпк – очікувана ставка вартості позичкового капіталу (загалом це середня процентна ставка за отримані кредити); S – податковий мультиплікатор (коефіцієнт, який характеризує ставку податку на прибуток); К – сума капіталу підприємства; ВК – сума власного капіталу; ПК – сума позичкового капіталу.

Найчастіше показник WACC застосовують як дисконтну ставку у процесі оцінки доцільності реалізації інвестиційних проектів. Це вартість капіталу підприємства загалом, що визначає загальну необхідну норму прибутку фірми.

Середньозважена вартість капіталу залежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власників і кредиторів. Зазначену модель можна деталізувати, виокремивши власний і позичковий капітал. Зокрема, вартість власного капіталу можна розраховувати в розрізі капіталу, залученого в результаті емісії простих і привілейованих акцій, реінвестованого прибутку тощо. Позичковий капітал можна поділити на короткострокові та довгострокові банківські позички, комерційні позички, облігаційні позички та ін.

Приклад: проведемо розрахунок середньозваженої вартості капіталу суб’єкта підприємництва на основі даних про структуру капіталу і вартості окремих його складових:

Розрахункам вартості капіталу приділяється велика увага в зарубіжній практиці. Це обумовлено можливістю західних підприємств залучати через фінансовий ринок капітал у різних формах і на різних умовах. Фінансовий ринок формує ринкові ціни капіталу, залученого з різних джерел. Завдання фінансиста – забезпечити зменшення вартості капіталу для компанії, вибираючи вигідні варіанти його залучення.

Для більшості українських підприємств це завдання поки не настільки актуально, тому що в них практично немає вибору через дефіцит інвестиційних ресурсів у країні, нерозвиненість фінансового ринку, обмежений доступ до кредитів.

Вартість капіталу і вартість підприємства взаємозалежні. Один з методів оцінки вартості підприємства – капіталізація доходів. Якщо спрогнозувати середньорічний грошовий потік (чистий прибуток плюс амортизація), а потім капіталізувати його, використовуючи як дисконтну ставку середньозважену вартість капіталу, одержимо вартість підприємства. Чим більший грошовий потік, обумовлений діяльністю підприємства, і нижче вартість капіталу, тим вище вартість підприємства. Якщо вартість фінансування збільшується, то вартість підприємства зменшується. Зі зменшенням вартості фінансування вартість підприємства збільшується. Такий розрахунок можна застосовувати при вирішенні різних завдань, зокрема при виборі можливості продати підприємство за запропонованою ціною чи реструктуризувати його.

При оцінці вартості підприємства відповідно до українських та міжнародних стандартів, використовуються такі методичні підходи: