Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Частина чистого прибутку суб’єктів підприємництва, котра щорічно розподіляється серед їхніх власників (акціонерів) єдивідендами.




Згідно норм Податкового кодексу України дивіденди є платежом, що здійснюється юридичною особою – емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. До дивідендів прирівнюється також платіж, що здійснюється державним унітарним,комерційним, казенним чи комунальним підприємством на користь, відповідно, держави або органу місцевого самоврядування, у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. Це платіж, який виплачується власнику сертифіката в результаті розподілу доходу. При цьому позитивне або від’ємне значення об’єкта оподаткування, розраховане згідно умов Податкового кодексу, не впливає на порядок нарахування дивідендів.

У відповідності до положень ЗУ “Про акціонерні товариства” дивіденд є частиною чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплачує дивіденди товариство виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку відповідно до статуту акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року.

У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства або спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями. Розмір дивідендів за привілейованими акціями всіх класів визначається у статуті акціонерного товариства.

Величина дивідендів, яка належить окремому власнику, залежить від таких показників:величини чистого прибутку, резерву дивідендів (інших джерел виплати); встановленого співвідношення між розподіленим і нерозподіленим прибутком; частки учасника (власника) в статутному капіталі.



У практичній діяльності підприємства використовують такі основні методи нарахування та виплати дивідендів:

1. Залишковий метод дивідендних виплат передбачає, що величина фонду дивідендних виплат невисока через високі темпи розвитку товариства, підвищення її фінансової стійкості й утворюється після того, як за рахунок прибутку задоволена потреба у формуванні власних фінансових ресурсів, що забезпечує повною мірою реалізацію інвестиційних можливостей товариства. Перевагою цього методу є забезпечення високих темпів розвитку товариства, підвищення його фінансової стійкості. Недолік же цього методу полягає в нестабільності розмірів дивідендних виплат, повній непередбачуваності при формуванні їх розмірів у майбутньому періоді й навіть відмова від їх виплат у період високих інвестиційних можливостей, що негативно позначається на формуванні рівня ринкової ціни акцій. Така дивідендна політика використовується звичайно лише на ранніх стадіях життєвого циклу товариства, пов'язаних із високим рівнем її інвестиційної активності.

2. Метод стабільного розміру дивідендних виплат передбачає виплату незмінної їх суми протягом тривалого періоду (при високих темпах інфляції сума дивідендних виплат коректується на індекс інфляції). Перевага цього методу – його надійність, що створює відчуття упевненості в акціонерів у незмінності розміру поточного доходу незалежно від різних обставин і визначає стабільність котирування акції на фондовому ринку. Недолік же цього методу – його слабкий зв’язок із фінансовими результатами діяльності товариства, у зв’язку з чим у періоди несприятливої кон’юнктури і низького розміру прибутку інвестиційна діяльність може бути зведена до нуля. Для того, щоб уникнути негативних наслідків, стабільний розмір дивідендних виплат зазвичай встановлюється на відносно низькому рівні, що й відносить даний тип дивідендної політики до категорії консервативної, яка мінімізує ризик зниження фінансової стійкості товариства через недостатні темпи приросту власного капіталу.



3. Метод постійного зростання розміру дивідендів передбачає стабільне зростання рівня дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію. Зростання дивідендів при здійсненні такої політики відбувається, як правило, у сталому відсотку приросту до їх розміру в попередньому періоді. Перевагою такого методу є забезпечення високої ринкової вартості акцій товариства та формування позитивного його іміджу у потенційних інвесторів при додаткових емісіях. Недоліком цього методу є відсутність гнучкості в його проведенні і постійне зростання фінансової напруженості, у випадку, якщо темп зростання коефіцієнта дивідендних виплат зростає (тобто, якщо фонд дивідендних виплат росте швидше, ніж сума прибутку то інвестиційна активність товариства скорочується, а коефіцієнти фінансової стійкості знижуються (за інших рівних умов)). Тому здійснення такої дивідендної політики можуть дозволити собі лише процвітаючі акціонерні товариства; якщо ж ця політика не підкріплена постійним зростанням прибутку товариства, то вона може призвести до банкрутства.

4. Метод стабільного рівня дивідендів передбачає встановлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивідендних виплат у відношенні до суми прибутку (або нормативу розподілу прибутку на частини, що споживаються і капіталізуються). Перевагою цього методу є простота його формування і тісний зв’язок із розміром прибутку. В той же час головним його недоліком є нестабільність розмірів дивідендних виплат на акцію, що визначається нестабільністю суми прибутку. Ця нестабільність викликає різкі перепади в ринковій вартості акцій за окремими періодами, що перешкоджає максимізації ринкової вартості товариства в процесі здійснення такої політики (вона свідчить про високий рівень ризику господарської діяльності даного товариства). Навіть за високого рівня дивідендних виплат така політика зазвичай не зацікавлює інвесторів, які уникають ризику. Тільки зрілі товариства зі стабільним прибутком можуть дозволити собі здійснення дивідендної політики цього типу.

5. Метод мінімального стабільного розміру дивідендів із надбавкою в окремі періоди (або політика “екстра-дивіденду”) за досить поширеною думкою, являє собою найбільш виважений його тип. Його перевагою є стабільна гарантована виплата у мінімально передбаченому розмірі (як у попередньому випадку) при високому зв’язку з фінансовими результатами діяльності товариства, що дозволяє збільшувати розмір дивідендів у періоди сприятливої господарської кон’юнктури, не знижуючи при цьому рівень інвестиційної активності. Така дивідендна політика дає щонайбільший ефект у товариствах із нестабільним у динаміці розміром прибутку. Головний недолік цієї політики у тому, що за тривалою виплатою мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість акцій товариства знижується і, відповідно, падає їх ринкова вартість.

У разі прийняття рішення про виплату дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику корпоративних прав пропорційно його частці в статутному капіталі підприємства. Нарахування дивідендів може здійснюватися шляхом застосування визначеного процента до номінального капіталу, який належить окремим власникам корпоративних прав. Величина цього процента розраховується як відношення чистого прибутку (іншого джерела), який спрямовується на виплату дивідендів до обсягу статутного капіталу.

В акціонерних товариствах дивіденди на одну акцію розраховуються діленням загальної суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди. За корпоративними правами однієї категорії виплачуються дивіденди однакового розміру.

 

2.Зазвичай термін “дивідендна політика” пов’язують із розподілом прибутку у акціонерних товариствах. Однак у широкому значенні під цим терміном розуміємо механізм формування частини прибутку,який виплачується власнику, пропорційно до його частки в структурі власного капіталу будь-якого підприємства.

Дивідендну політику товариство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду.

Дивідендна політика єсукупністю принципів, методів і процедур, що використовуються власниками підприємства для нарахування та виплати собі доходу за рахунок чистого прибутку. Тобто дивідендна політика є показником спроможності підприємства приносити дохід власникам (акціонерам (Да),якийскладається з дивідендів (Дв), приросту фактичної вартості акцій (Аn) та збільшення курсової вартості акцій (Аk):

Да = Дв + Аn + Ак.

Та разом з тим, підприємство повинно зберігати баланс між сплатою достатніх дивідендів власникам та реінвестуванням доходів. Тому, метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій щодо розподілу чистого прибутку між споживанням прибутку власниками та виробничим споживанням прибутку з метою зростання активів, балансової та ринкової вартості акцій.

Початковим етапом формування дивідендної політики є вибір її визначальних цілей та визначення загального часового періоду розробки. Цілями побудови дивідендної політики можуть бути: задоволення інтересів акціонерів, що зацікавлені в отриманні доходу на інвестовані кошти у формі дивідендів; підняття престижу акцій акціонерного товариства та ін. Щодо періоду формування, то аналіз джерел економічної літератури свідчить, що середній термін формування дивідендної політики зазвичай становить три роки.

Основні завдання, які доцільно вирішити у ході формування та реалізації дивідендної політики:

· виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

· визначення оптимального співвідношення між розподіленим і реінвестованим прибутком;

· оцінка впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

· визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

· узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

· вибір найприйнятнішого методу нарахування і виплати дивідендів;

· оцінка впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

При формуванні дивідендної політики, як свідчить досвід розвинутих країн світу, доцільно враховувати дію таких принципів:

1. зв’язку дивідендної політики із загальною стратегією розвитку АТ;

2. прогнозованості формування дивідендної політики на перспективу. Це робить дії АТ передбачуваними, підвищує можливість використання довготермінового планування, забезпечує довіру акціонерів, партнерів, кредиторів та інвесторів;

3. стабільності. Базові основи дивідендної політики повинні мати довготерміновий характер. Дотримання цього принципу особливо важливе в умовах “розпорошення акціонерного капіталу”, оскільки дозволяє дрібним акціонерам приймати обґрунтовані інвестиційні рішення;

4. пріоритетності урахування інтересів власників – акціонерів. Прибуток, що формується АТ і залишається в його розпорядженні після сплати податків, належить його власникам, тому у процесі його розподілу пріоритетність напрямів його використання мають визначати вони;

5. інформаційної відкритості, що передбачає інформованість про вибір типу дивідендної політики та обґрунтованість розміру виплачуваних дивідендів усіх акціонерів. За потреби зміни основних пропорцій розподілу чистого прибутку у зв'язку з корегуванням стратегії розвитку АТ чи з інших причин усіх акціонерів повинні завчасно повідомити про це;

6. контрольованості, що передбачає оцінку ефективності дивідендної політики та корегування її в разі потреби.

Перш ніж прийняти рішення у сфері дивідендної політики, потрібно проаналізувати фактори, які впливають на неї:

1. Фактори, які характеризують інвестиційні можливості підприємства: стадія життєвого циклу підприємства; необхідність розширення підприємством своїх інвестиційних програм; ступінь готовності окремих інвестиційних проектів із високим рівнем ефективності; можливість впливу на інтенсивність інвестиційного процесу;

2. Фактори, які характеризують можливості формування капіталу з альтернативних джерел: достатність резервів власних фінансових ресурсів, сформованих у попередньому періоді; доступність залучення коштів на фінансовому ринку; складність залучення позикових коштів у зв’язку з низьким рівнем платоспроможності та фінансової стабільності підприємства;

3. Фактори, пов’язані з об’єктивними причинами: рівень оподаткування дивідендів; рівень оподаткування майна підприємства; ефект фінансового важеля, зумовлений його диференціалом; фактичний розмір прибутку та рівень рентабельності власного капіталу;

4. Інші фактори: кон’юнктурний цикл; рівень дивідендних виплат підприємств-конкурентів; невідкладність платежів за взятими кредитами; можливість втрати контролю над управлінням; витрати на реалізацію нового випуску звичайних акцій (чим вищі ці витрати, тим нижчі розміри дивідендів); прагнення акціонерів мати поточний або майбутній дохід; експертиза цінних паперів для допуску до офіційних торгів має тенденцію до стабілізації дивідендів (крупні фондові біржі вносять до особливого списку (лістингу) акції підприємств, що процвітають. Включення до лістингу сприяє збільшенню попиту на акції підприємства).

При формулюванні основних положень дивідендної політики керівництву підприємства варто враховувати і такі її особливості:

1. виплата дивідендів свідчить акціонерам про те, що товариство, в яке вони вклали кошти, успішно працює, виплата дивідендів збільшує дохід акціонерів;

2. особливості фінансового забезпечення, адже підприємства різних галузей відрізняються значною залежністю від зовнішнього кредитування, або ж фінансування за рахунок випущених облігацій, тому що значна частина прибутку, у разі наявності такої заборгованості, буде спрямована на її покриття, тим самим, зменшуючи суму чистого прибутку на виплату дивідендів;

3. увагу варто звернути на виплату дивідендів за привілейованими акціями, тому що вона здійснюється до виплати за звичайними акціями. Для здійснення дивідендної політики, а саме, для виплати дивідендів, товариство має володіти достатньою кількістю грошових коштів, адже нормами Закону України “Про акціонерні товариства” передбачено, що дивіденди виплачуються виключно у грошовій формі;

4. дивідендна політика повинна базуватись значною мірою на перевазі інвесторів перед дивідендами або прибутку над приростом капіталу. Йдеться про те, чи краще для інвестора, щоб товариство розподілило прибуток у формі дивідендів, чи ж цей прибуток доцільно знову вкласти в справу, щоб надалі отримати прибуток від приросту капіталу. Зміни в політиці виплат будуть мати два протилежні результати, тому товариство повинно прагнути знайти той баланс між поточними дивідендами і майбутнім зростанням, яке максимізує ціну акцій.

При організації дивідендної політики підприємство має враховувати і певні обмеження:

· Акціонерне товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів за простими акціями у разі, якщо: звіт про результати розміщення акцій не зареєстровано у встановленому законодавством порядку; власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю, товариство має зобов'язання про викуп акцій; поточні дивіденди за привілейованими акціями не виплачено повністю.

· Акціонерне товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів за привілейованими акціями у разі, якщо: звіт про результати розміщення акцій не зареєстровано у встановленому законодавством порядку; не виплачено поточних дивідендів за привілейованими акціями, власники яких мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів.

Усі інші підприємства і товариства можуть нараховувати дивіденди на свій розсуд, наприклад, щокварталу, якщо така періодичність їх виплат зафіксована в їх статуті.

 

3. Зв’язок між дивідендною політикою та самофінансуванням підприємства: чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій. Якщо ж приймається рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується величина власного капіталу, а отже, змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впливає на його вартість.

Таким чином, дивідендна політика має значний вплив на можливості фінансування за рахунок внутрішніх джерел.Тому завдання служби менеджменту на підприємстві полягають у визначенні оптимального співвідношення між величиною прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу, та розміром дивідендних виплат акціонерам.

Низький рівень дивідендів призводить до зниження ринкової вартості акцій та спонукає власників до їх продажу, що означає відплив акціонерного капіталу. Така дивідендна політика не заохочує потенційних акціонерів і може створити проблеми при залученні капіталу у майбутньому, оскільки акції з низькими дивідендами не матимуть попиту на ринку.

Високий рівень дивідендних виплат приваблює акціонерів, але сповільнює процес накопичення капіталу. Це стримує зростання обсягу активних операцій, які генерують доходи підприємства, та підвищує загальний рівень ризику. Зниження надійності підприємства також може стати причиною відпливу капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, які стають надто ризиковими.

Дивідендна політика впливає не лише на внутрішні джерела поповнення капіталу, а й на зовнішні, адже можливості додаткового залучення капіталу значною мірою визначаються розміром дивідендів.

Оптимальною дивідендною політикою є така, яка максимізує ринкову вартість акцій підприємства. Дохідність акцій має бути не нижчою за дохідність інших видів інвестицій з таким самим рівнем ризику. У розвинених країнах середній рівень дохідності акцій становить 14 – 17%.

Одним із важливих факторів впливу на можливості підприємства залучати капітал у майбутньому є стабільність дивідендної політики. Для підтримання стабільного рівня дивідендних виплат підприємства останнім часом дедалі більшу частину своїх прибутків спрямовують на дані цілі. Це пов’язано як з підвищенням вимог з боку акціонерів, так і з тенденцією загального зниження дохідності діяльності.

Зв’язок між дивідендною політикою і ринковим курсом корпоративних прав описується так: курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями капіталу на ринку. Стабільний рівень дивідендних виплат може свідчити про те, що вкладений інвесторами в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. Відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента корпоративних прав. Як наслідок – ринковий курс падає.

Інвестори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре поінформовані про його програми розвитку, причини невиплати або скорочення виплати дивідендів і напрямки реінвестування прибутку.

Обернений зв’язок між ринковим курсом корпоративних прав і фінансово-господарською діяльністю емітента: вплив низького ринкового курсу проявляється під час залучення підприємством фінансових ресурсів. За низького ринкового курсу корпоративних прав емісія може або взагалі не відбутися, або з мінімальним курсом емісії, відповідно і мінімальним емісійним доходом. Отже, якщо підприємство планує залучати кошти за рахунок додаткової емісії, йому варто реалізувати дивідендну політику, спрямовану на підвищення ринкового курсу корпоративних прав.

4. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за корпоративними правами кожної категорії приймають власники (загальні збори власників) підприємства за рекомендацією наглядової ради чи пропозицією виконавчих органів. Порядок повідомлення власників корпоративних прав про виплату дивідендів регламентується статутом товариства (підприємства дають відповідне оголошення у заздалегідь визначених друкованих засобах масової інформації).

В оголошенні про виплату дивідендів має міститися така інформація:назва підприємства; дата прийняття загальними зборами власників рішення про виплату дивідендів; період, за який виплачуються дивіденди; величина дивідендів на одну акцію (у відносному чи абсолютному виразі) в розрізі окремих їх категорій; строки та місце виплати; особливості оподаткування дивідендів.

Сума коштів, яка рішенням зборів власників спрямовується на виплату дивідендів, називається масою дивіденду. З прийняттям рішення про виплату дивідендів у підприємства зменшується власний капітал (прибуток). На суму нарахованих, але не виплачених дивідендів збільшується обсяг заборгованості, яка зменшується одночасно з виплатою дивідендів.

Порядок нарахування дивідендів(прибутку на корпоративні права)значною мірою залежить від форми організації бізнесу та форми власності. Розглянемо найсуттєвіші особливості нарахування дивідендів.

В Україні виплата дивідендів проводиться дуже рідко. Найпоширенішим видом дивідендної політики є політика фіксованого відсотка з прибутку. Дивіденди виплачуються лише тоді, коли звіт про результати розміщення акцій зареєстровано у встановленому законодавством порядку. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства.

Під час кожної виплати дивідендів наглядова рада акціонерного товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, не може передувати даті прийняття рішення про виплату дивідендів. У випадку відчуження акціонером належних йому акцій після дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, але раніше дати виплати дивідендів право на отримання дивідендів залишається в особи, зазначеної у такому переліку.

Виплата дивідендів на кожному із акціонерних товариств супроводжується певними особливостями, що визначенні дивідендною політикою товариства. Основною особливістю виплати дивідендів у світовій практиці є відмінності у формі виплати. Так, в Україні товариство може виплачувати дивіденди виключно грошовими коштами. Однак за кордоном практикуються і негрошові форми виплати дивідендів.

На відміну від акціонерних товариств, ТОВ можуть виплачувати дивіденди протягом року. Окрім того, учаснику товариства з обмеженою відповідальністю виплачуються дивіденди, які відповідають частці прибутку, одержаного товариством за період, протягом якого учасник володів корпоративними правами підприємства. Це означає, що на одержання дивідендів претендують не лише власники, які володіють корпоративними правами товариства на момент прийняття рішення про розподіл прибутку, а й ті, котрі належали до числа власників протягом періоду, за який виплачуються дивіденди.

Виплата дивідендів приватними підприємствами.Приватні підприємства не належать до господарських товариств. Кошти, які залишаються в розпорядженні приватного підприємства після сплати всіх податків та зборів, можуть бути виплачені власнику підприємства.

Особливості перерахування в бюджет дивідендів підприємствами з часткою державної власності в статутному капіталі.Платниками дивідендів є господарські товариства, створені в процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств, у статутному капіталі яких є частка державного майна. У разі прийняття рішення про виплату дивідендів такі підприємства повинні надати органу державної податкової служби копію платіжного доручення із зазначенням суми перерахованих до Державного бюджету дивідендів на державну частку у статутному капіталі. Сума дивідендів, яка підлягає перерахуванню в Державний бюджет, визначається як результат від множення маси дивіденду на частку державного майна в статутному капіталі підприємства (в процентах). Якщо величина зазначеної частки змінювалася протягом звітного періоду, для розрахунку суми дивідендів визначається середньоарифметична частка майна, яка перебуває в державній власності.

5. Висновки щодо ефективності дивідендної політики можна зробити на основі аналізу показників прибутковості корпоративних прав, серед котрих виділимо такі:

ü Коефіцієнт чистого прибутку на одну акцію, що визначається так:

Чистий прибуток

Кількість звичайних акцій у обігу

Важливість коефіцієнта полягає в тому, що в кінцевому підсумку він визначає інвестиційні можливості корпорації.

ü Показник дивідендних виплат на одну звичайну акцію, котрий визначається з метою визначення суми виплачених дивідендів на одну акцію:

Дивіденди в грошовій формі за звичайними акціями

Кількість акцій у обігу

На підставі розглянутих вище коефіцієнтів розраховуються два взаємозалежні і взаємодоповнювальні показники:

1) коефіцієнт дивідендних виплат;

2) коефіцієнт кратності покриття дивідендів прибутком.

Фінансові аналітики вивчають рух цих показників і на основі їхніх даних будують стратегію економічного розвитку корпорації.

ü Коефіцієнт дивідендних виплат показує скільки прибутку розподілено у вигляді дивідендних виплат та розраховується так:

Дивіденд на 1 акцію * 100%

Чистий прибуток на 1 акцію

Підприємства, які передбачають нарощування обсягів підприємницької діяльності, виплачують власникам незначну частку створеного прибутку, а решту реінвестують в активи. Тому їх коефіцієнт виплати дивідендів, як правило, низький.

Стабільні підприємства за обсягами господарської діяльності і доходами можуть виплачувати високий відсоток дивідендів. Зміна коефіцієнта виплати дивідендів призводить до підвищення або зниження цін на акції. Стабільні, постійно зростаючі дивіденди піднімають довіру власників, зменшують невпевненість і допомагають підтримувати ціну акцій підприємства.

ü Коефіцієнт кратності покриття дивідендів прибутком визначає стратегічну можливість виплат дивідендів. Даний показник обернений до коефіцієнта дивідендних виплат і визначається так:

Чистий прибуток на 1 акцію

Дивіденд на 1 акцію

Висока кратність покриття показує, що дивіденди захищені від ризику їх невиплати навіть у тих випадках, коли прибуток скорочується.

У фінансовій літературі зазначається, що нормальним є показник кратності 2,4 раза, що еквівалентно 42% коефіцієнта виплати дивідендів. Наведена в літературі інформація показує середнє значення коефіцієнта в межах 3 разів по країнах з розвиненою ринковою економікою, в окремих галузях економіки – від 2 до 4 разів.

ü Коефіцієнт реінвестування показує як компанія може забезпечити темпи зростання за рахунок внутрішніх джерел, тобто використовується для оцінки потенційного темпу внутрішнього зростання корпорації і розраховується так:

Коеф. реінвестування = Прибутковість капіталу * Коеф. утримання.

Коефіцієнт утримання є показником впливу дивідендної політики на перспективний економічний розвиток корпорації та показує відрахування прибутку, який можна використовувати для економічного розвитку і розраховується:

Коеф. утримання = Прибуток на 1 акцію – Дивіденд на 1 акцію * 100%

Прибуток на 1 акцію

На вторинному ринку під впливом попиту і пропозиції щодня формується поточна ціна (курс) на кожну акцію в обігу. Курс акції визначає привабливість акцій для інвесторів. Вона визначається через два показники:

1) мультиплікатор курсу акції, або коефіцієнт P/E (показує перевищення курсу акцій на їх дохідністю);

2) мультиплікатор дивіденду акції (показує перевищення курсу акцій над одержуваним дивідендом).

ü мультиплікатор курсу акції або коефіцієнт P/E визначається так:

P = Поточна ціна акції

E Чистий прибуток на 1 акцію

Коефіцієнт P/E – співвідношення ціни і прибутку на одну акцію є фундаментальним показником привабливості акції для інвестора. У довгостроковій перспективі корпорація емітент зі стабільно високими коефіцієнтами прибутковості забезпечує привабливість своїх акцій для інвесторів. Коефіцієнт викликає особливий інтерес в інвесторів, які розраховують у майбутньому одержати приріст капіталу, вкладеного в акції. Як зазначається у фінансовій літературі, високий показник знижує можливість поглинання корпорації її конкурентами, і навпаки: корпорація розширює свої можливості купувати інші фірми шляхом обміну акціями, а не у формі оплати грошовими коштами. Коефіцієнт P/E публікується щодня в біржових бюлетенях і фінансовій пресі.

ü Мультиплікатор дивіденду акції – характеризує відношення поточної ціни акції до дивіденду. Він визначається за формулою:

Поточна ціна акції

Дивіденд на 1 акцію

Зростання курсу акцій корпорації на фінансовому ринку підвищує капіталізацію акцій, вартість фірми зростає.

За певних обставин ефективною буде така дивідендна політика, за якої забезпечується зростання ринкової ціни корпоративних прав. У традиційному розумінні рішення власників щодо дивідендів чи реінвестування прибутку залежить від очікуваної рентабельності власного капіталу підприємства (Рв) та від ставки зовнішніх доходів (p) за альтернативних вкладень відповідного обсягу капіталу на ринку. Якщо на ринку є можливість вкласти капітал з вищою нормою дохідності, ніж у підприємство-емітент (за однакового рівня ризику), то доцільно приймати рішення щодо виплати дивідендів. Якщо ж навпаки, то найраціональнішою буде тезаврація прибутку. Отже, доти, доки Рв>p, з погляду прибутковості власникам доцільно реінвестувати весь чистий прибуток. У такому разі ринковий курс акцій зростатиме.

Згідно з класичним підходом ринковий курс корпоративних прав розраховується так:

КА=Д+(П – Д)*Рв/р

р

де КА – ринковий курс корпоративних прав (акцій); П – чистий прибуток на одну акцію; Д – дивіденди на одну акцію.

Оцінюючи ефективність дивідендної політики, необхідно враховувати, що класична формула (курс акцій прямо пропорційний дивіденду й обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями) застосовується на практиці не в усіх випадках.

Приклад. Нехай чистий прибуток підприємства, що припадає на одну акцію, становить 10 грн., а відношення рентабельності власного капіталу до рентабельності вкладень в альтернативні інвестиції дорівнює 0,2:0,15 (Рв>p). Підставивши відповідні значення у вищенаведену формулу, отримаємо: за умови, що весь чистий прибуток підприємства буде спрямований на реінвестиції – курс акцій 88,8 грн.; якщо весь прибуток розподілити між акціонерами, то ринковий курс акцій становитиме 75,5 грн. Отже, з погляду потенційної прибутковості за зазначених параметрів акціонерам вигідніше буде реінвестувати прибуток, або відмовитися від дивідендів взагалі. Навпаки, якщо Рв<p, то для власників вигідним буде розподіл прибутку.

Наприклад, якщо рентабельність зовнішніх вкладень становитиме 0,2, а внутрішніх 0,15, то за реінвестування прибутку курс акцій дорівнюватиме 37,5 грн. Якщо ж виплачуються дивіденди, то курс досягне 50 грн. У разі рівності між Рв та p, наприклад Рв=p=0,2, за будь-якого порядку використання прибутку ринковий курс буде незмінним і становитиме 50 грн. Отже, вигіднішою для власників буде виплата дивідендів.

 

Оподаткування дивідендів в Україні з 01.01.2011 року регулюється нормами Податкового кодексу України. Емітент корпоративних прав, що приймає рішення про виплату дивідендів своїм власникам, вносить до бюджету авансовий платіж в розмірі 19% (з 1.01.2014 р. – 16%) від нарахованої суми дивідендів до бюджету.

Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів. Авансовий внесок не справляється у разі виплати дивідендів:

а) фізичним особам;

б) у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих платником податку, за умови, що така виплата ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному капіталі емітента, незалежно від того, чи були такі акції (частки, паї) належним чином зареєстровані (відображені у зміні до статутних документів), чи ні;

в) інститутами спільного інвестування;

г) на користь власників корпоративних прав материнської компанії, що сплачуються в межах сум доходів такої материнської компанії, отриманих у вигляді дивідендів від інших осіб. Якщо сума виплат дивідендів на користь власників корпоративних прав материнської компанії перевищує суму отриманих такою компанією дивідендів, то дивіденди, сплачені в межах такого перевищення, підлягають оподаткуванню. З метою оподаткування материнська компанія веде наростаючим підсумком облік дивідендів, отриманих нею від інших осіб, та дивідендів, сплачених на користь власників корпоративних прав такої материнської компанії, та відображає у податковій звітності такі дивіденди в порядку, визначеному центральним податковим органом;

ґ) управителем фонду операцій з нерухомістю при виплаті платежів власникам сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю.

Авансовий платіж не впливає на зменшення суми дивідендних виплат, а лише зменшує суму податку на прибуток, що має надійти до бюджету у тому звітному періоді у якому здійснено такий авансовий внесок. Якщо авансовий платіж перевищує суму нарахованого у звітному періоді податку на прибуток, то сума перевищення зменшує суми податку на прибуток у наступних звітних періодах.

Обов’язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку.

Обов’язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку не поширюється на суб'єктів підприємництва, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку. Юридичні особи - резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу доходу (крім постійних представництв нерезидентів). Якщо дивіденди отримуються платником податку – резидентом із джерелом їх виплати від нерезидента, то платник податку включає суму отриманих дивідендів (крім дивідендів, отриманих від юридичних осіб, які перебувають під його контролем).

Якщо дивіденди виплачуються на користь фізичних осіб (резидентів), то вони оподатковуються за ставкою 5% від їх загального розміру. При цьому емітент корпоративних прав зменшує суму дивідендних виплат фізичним особам на величину нарахованого і сплаченого на них податку. Виплата дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, прирівнюється з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням та включенням суми виплат до складу витрат платника податку.

Якщо дивіденди сплачуються на користь нерезидента, або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України), то вони оподатковуються за ставкою в розмірі 15% їх суми та за рахунок отримувачів. Цей податок сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

 

ТЕМА 5:


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.025 сек.)Пожаловаться на материал