Адаптація до фізичних навантажень системи імунітету.

Систематичні заняття фізичною культурою мобілізують природні захисні функції організму, зміцнюють його імунологічну стійкість. Основним механізмом підвищення імунологічного статусу організму є утворення спеціальних захисних комплексів крові (пропердіну, інтерферону з білками сиворотки крові), мобілізація ретикулоендотеліальної захисної системи. М'язова робота прискорює міграцію частини лімфоцитів у кістковий мозок. Вони стимулюють його кровотворну функцію (в кров викидається надлишок еритроцитів і В-лімфоцитів). Ці зміни в складі крові, у кровотворній функції кісткового мозку і ретикулоендотеліальній системі мають чітку адаптивну спрямованість (М. А. Фомін, Ю. М. Вавилов, 1991).

При правильно підібраному адекватному режимі тренувань підвищується активність гуморальних і клітинних ділянок імунної системи, при цьому зростає стійкість організму до інфекцій і дії інших несприятливих факторів зовнішнього середовища (Г. Є. Аронов, Н. І. Іванов, 1983).

Підвищення бактерицидних властивостей шкіри спостерігали в юних спортсменів при помірних фізичних навантаженнях, коли тренування за тривалістю не перевищували 4-12 годин на тиждень (Р. В. Силла зі співавт., 1973). Однак при надмірних фізичних навантаженнях бактерицидність шкіри понижується.

Дослідження активності лізоциму слини спортсменів виявляють або відсутність змін, або їх стимуляцію. При помірних навантаженнях спостерігали зростання кількості лімфоцитів у крові (С. В. Хрущов, М. Я. Левін, 1991).

На групі школярів простежували вплив на імунореактивність вдвоє збільшеної рухової активності в режимі дня (Л. А. Симонова, Г. В. Фетисов, 1981). У результаті було відзначено підвищення неспецифічної імунологічної реактивності в кінці навчального року в порівнянні з ровесниками контрольної групи. Отже, заняття фізичною культурою в оптимальному обсязі сприяють підвищенню неспецифічної імунологічної реактивності.

Підтвердженням наведених експериментальних даних можна вважати низку ретроспективних епідеміологічних досліджень зарубіжних учених, які показують, що фізичні вправи зменшують ризик розвитку онкологічних хвороб.

Результати ряду досліджень, включаючи дослідження випускників коледжів, показують, що ризик розвитку раку товстої кишки можна знизити за допомогою фізичних навантажень (Garabrant D. H., et al., 1994; Gerhardsson M., et al., 1990; Gerhardsson M. et al., 1988; Wu A. H., Paganini-Hill A., et al., 1997). Ризик розвитку раку товстої кишки серед найбільш фізично активних випускників протягом 12-річного періоду спостережень був майже в два рази нижчий в порівнянні з випускниками, які вели малорухливий спосіб життя.

При дослідженні випускників спостерігали помітне зниження ризику розвитку ракових захворювань із збільшенням рівня рухової активності (Вlаіг S. N. et al., 1989). Подібний взаємозв'язок між руховою активністю і пониженим ризиком розвитку всіх форм ракових захворювань спостерігали також в ряді інших спостережень. (R. S. Paffenbarder et al., 1987).

Стівен Н. Блеір із колегами з інституту аеробних досліджень Купера в Даласі визначили рівні фізичної підготовленості 13 тис. чоловіків і жінок, потім спостерігали за ними протягом 8 років. Вчені помітили, що представники найменш фізично підготовленої групи чоловіків і жінок помирали від усіх форм ракових захворювань в два рази частіше, ніж представники більш фізично підготовленої групи (Blair S. N., Kohl H. W., III, Paffenbarder R. S. Et al. 1989). Оскільки найвищий рівень фізичної підготовленості хоча б частково обумовлений підвищеним рівнем рухової активності, то, очевидно, можна зробити висновок про корисний вплив високого рівня рухової активності.

Регулярні фізичні вправи, контроль за масою тіла, обмежене вживання жирів, помірне вживання (або утримання від вживання) алкоголю в тій чи іншій мірі понижують ризик розвитку раку молочної залози (Frisch R. E., Wyshak G., Albright N. L. et al. 1987). Це пояснюється важливою роллю естрогенів у етіології раку ендометрію і молочних залоз (B. E. Henderson et al., 1982). Відомо, що жирова тканина є джерелом естрогенів. Фізична активність може знизити ризик розвитку раку молочних залоз і репродуктивної системи за рахунок зниження кількості жирової тканини та естрогенів у крові.

Дуже високий рівень рухової активності, у крайньому разі в чоловіків старшого віку, може знижувати ризик розвитку раку простати (Lee I.-M., Paffenbarder R. S., Jr., Hsieh C.-C., 1993).

В ряді досліджень помічений очевидний взаємозв'язок між підвищеним рівнем рухової активності і пониженим ризиком розвитку раку легень (Albanes D., Blair A., Taylor P. R. 1989; Paffenbarder R. S., Hyde R. T., Wing A. L., 1987; Severson R. K., Monura A. M. Y., Grove J. S., Stemmermann G. N., 1989). Понижений ризик розвитку раку легень внаслідок рухової активності в рівній мірі був характерний для молодих чоловіків і чоловіків старших 60 років.

Захисна дія фізичних вправ може здійснюватись завдяки активізації імунної системи. Найбільшу роль в імунозахисних механізмах проти пухлин відіграють нормальні кілери, активність яких підсилюється інтерфероном (T. Cox, C. Macgay, 1982). Низка досліджень, проведених у цій галузі, показали, що фізична активність збільшує виділення інтерферону та інтерлеукіну-2, які відіграють роль протипухлинних агентів (I. G. Caanon et al., 1986).

Установлено, що при адекватних фізичних навантаженнях зростає вміст у крові та активність В- і Т-лімфоцитів (Calabrese L., 1990). Слід також відзначити, що при великих фізичних навантаженнях для спортсменів характерне значне зниження вмісту в крові Т-лімфоцитів (С. В. Хрущов, М. Я. Левін, 1991). Отже, лише адекватні фізичним можливостям навантаження сприяють ростові активності системи імунітету, а надмірні навантаження призводять до зриву захисних властивостей організму, що не раз підтверджує практика спорту.

Антиракові властивості фізичних тренувань знаходять нове підтвердження і визнаються науковцями світу. З 1985 року американська онкологічна спілка почала рекомендувати фізичні вправи як профілактичний засіб у боротьбі з онкологічними захворюваннями. Відповідно до вказаних зауважень можна рекомендувати фізичні навантаження в помірному обсязі, спрямовані на розвиток аеробних можливостей організму, як профілактичний засіб у боротьбі з онкологічними захворюваннями на територіях з підвищеним рівнем радіації.

Однак максимальне тренувальне навантаження, якого вимагає сучасний спорт, нерідко призводить до пригнічення імунітету й підвищення чутливості до інфекційних захворювань.