Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Характеристика культури поведінки особистості.






Дослідники Віра Гореєва, Ольга Даниленко, Інна Казимирська, Віра Котирло, Олена Кульчицька, Федір Хміль розрізняють внутрішню та зовнішню культуру особистості. Моральні підвалини, принципи та переконання людини, її потреби й інтереси, загальний розумовий і естетичний розвиток вони називають внутрішньою культурою людини. У свою чергу, внутрішню культуру людини визначають освіченість, світогляд особистості, її моральні риси, знання, інтереси, духовні потреби, що виражаються у відношенні до навколишньої дійсності, до людей, результатів їхньої праці. За характером цього ставлення говорять про вихованість, культуру кожного.

Встановлено (Віра Котирло, Олена Кульчицька), що внутрішнє, духовне багатство особистості розкривається в її справах і вчинках, у прийомах і способах діяння, тобто в її поведінці, в усьому, що становить зовнішню культуру людини. Зовнішня культура або культура поведінки – це вміння людини вести себе у суспільстві, її манери, жести, мова, естетика зовнішнього вигляду, вміння організувати робоче місце, використовувати вільний час.

Зовнішня культура визначається та підтримується нормами або правилами культурної поведінки. У цих правилах злиті воєдино моральні та естетичні потреби до людини, її спілкування з оточуючими. Для культурної людини характерна єдність внутрішньої та зовнішньої культури. Внутрішня культура без красивої зовнішньої форми, без пристойної, коректної поведінки людини стає неповноцінною, а красиві дії і вчинки людини повинні відповідати її високій внутрішній моральності. Культура поведінки людини проявляється в її манерах, тобто у прийомах і способах поводження. Залежно від хороших чи поганих способів і прийомів говорять про хороші чи погані манери поведінки. Людина привітна, стримана та ввічлива має хороші культурні манери. Той, хто не приділяє уваги людям, які його оточують, не вітається з ними або, йдучи вулицею, голосно розмовляє, жестикулює, має погані, некультурні манери.

Культурні манери поведінки виробляються багатьма поколіннями людей як найбільш зручні та розумні форми взаємовідносин між ними. Виникають, розвиваються та змінюються манери поведінки у процесі історичного розвитку людства, на основі тих чи інших суспільних відносин між людьми. У них втілена народна мудрість, відображені найзручніші та найкрасивіші форми спілкування і поведінки людини в суспільстві.

Культура поведінки – це дієве вираження таких моральних рис особистості, як гуманізм, почуття власної гідності, колективізм. Інна Казимирська зазначає, що гуманне відношення до людей спостерігається у ввічливому привітання, у делікатному зверненні у розмові, у бажанні рахуватися із зручностями оточуючих, в умінні триматися просто, природно, з гідністю, у готовності прийти на допомогу людині у скруті.

Справжня культура людини це не тільки додержання певних правил. Поведінка людини за цими правилами повинна бути проявом її внутрішнього змісту, її високих моральних якостей. Ці якості не притаманні людині від народження, вони формуються у процесі виховання з самого раннього віку. Розвиток певних моральних якостей і засвоєння дитиною відповідних правил поведінки повинно йти не окремо одне від одного, а в єдиному нерозривному процесі виховання особистості.

Ведучи мову про культурність людини, Віра Котирло, Олена Кульчицька насамперед виокремлюють ступінь її розумового розвитку: в якій мірі людина освічена, який її світогляд, яка обізнаність з питаннями суспільного життя, наукою – все це відображає ступінь її культури. Неуцтво, обмеженість, відсутність знань обумовлюють низьку культуру людини. Культура проявляється не в кількості знань, а в тому, якій меті підпорядковані ці знання, як вони використовуються людиною у повсякденній практичній діяльності. Тож, виховання культури поведінки – це турбота про інтелектуальний розвиток особистості, ознайомлення з предметами та явищами об’єктивної дійсності, розвиток спостережливості, допитливості, збагачення уявлень про явища суспільного життя, виховання любові до знань, прагнення зрозуміти нове.

Оцінюючи міру культурності людини, треба зважати на її ставлення до оточуючих людей і до самої себе. У колективі будь-яка людина вступає у певні відносини з оточуючими. Основою цих відносин повинні бути доброзичливість, любов і повага до інших, а виявляються вони у ввічливій, тактовній, стриманій, скромній, чуйній поведінці людини.

Згідно позиції Ольга Даниленко, культура поведінки – це сукупність форм повсякденної поведінки людини (у праці, побуті, спілкуванні з іншими людьми), в яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми цієї поведінки. У тому, які способи спілкування використовує людина, також проявляється її орієнтація на ті чи інші норми. Дослідник підкреслює, що культура поведінки – явище більш ширше, ніж культура спілкування. Крім форм спілкування, вона включає також організацію особистого часу людини, її естетичні смаки у виборі предметів споживання, гігієну тощо.

Як зазначає Федір Хміль, культура поведінки відображає конкретну реалізацію вимог моралі, рівень органічності й невимушеності злиття цих норм зі стилем життя людини. Культура поведінки – сукупність форм поведінки людини у процесі спілкування, в яких виявляються певні моральні й естетичні норми. У процесі спілкування культура поведінки характеризує духовний і морально-естетичний образ людини, свідчить, наскільки глибоко й органічно вона засвоїла культурні надбання людства.

Зокрема, повага до співрозмовника виявляється у ввічливості, делікатності, тактовності, в уміння цінувати чужий час. Обов’язковість з точки зору культури поведінки у спілкуванні означає своєчасність і точність у виконанні домовленостей, обіцянок, повернення позиченого тощо. Чесність за формою вияву збігається з відвертістю. Естетичну складову культури поведінки відображає вміння одягатися відповідно до обставин, а також міміка, манери, жести, які можуть приваблювати чи відштовхувати інших учасників спілкування.

Культура поведінки, як зауважує Віра Гореєва, складається з культури спілкування, культури зовнішнього вигляду та культури побуту. Кожна з цих складових культури поведінки регламентується певними правилами етикету, який включає у себе загальнолюдські уявлення про належну поведінку особи в різних обставинах. Правила етикету відзначаються раціональністю, простотою, природністю, повагою до людини праці та її гідності. Їх основу становлять принципи гуманізму та колективізму. Саме це необхідно донести до свідомості дітей, починаючи з ними роботу по вихованню культури поведінки. Кожна дитина повинна зрозуміти, що головна риса добре вихованої, культурної людини – це глибока повага, шанобливе ставлення до інших людей, що в суспільстві людина є найвищою цінністю.

Виховання культури поведінки учнів передбачає розв'язання вчителями і батьками ряду конкретних завдань, які випливають з сутності цього педагогічного явища.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.