Постмодернізм у музиці й образотворчому мистецтві

Стиль постмодернізму в музиці позначився майже на всіх жанрах та видах мистецтва – опері (партії й арії на різних листках паперу можна перемішувати, також рок-опера про Ісуса Христа та ін.), у жанрах балету, симфонії, камерній музиці. Особливо вражає естрада. Визнані композитори, котрі вдаються до стилю постмодернізму, скажімо, у Львові, – це насамперед М. Скорик і О. Козаренко.

Естрадна музика постмодернізму пов’язана з молодіжною субкультурою, зокрема панками, готами, емо та ін.

Панки як молодіжна субкультура, що характеризується особливим зовнішнім виглядом і світоглядним нігілізмом та цинізмом, виникла у Великій Британії 1975 р., поширилась у всьому світу (від 1980 р. – в Україні). Вирішальну роль у консолідації панків відіграв панк-рок, а тексти культової групи “Секс Пістолс” стали своєрідним маніфестом цієї субкультури. Декларують свою прихильність до анархії. Імідж панків – це агресивна зачіска з різнобарвними пасмами волосся сторчма, нерідко з виголеними ділянками, ланцюги на шиї та шпильки в одязі, напульсники зі шипами. Розмаїті куртки, балахони, штани. Одяг – найчастіше подертий, витертий. Поява стилю – закономірна реакція частини молоді, яка опинилася в критичному становищі, без роботи і засобів до життя. (Рис.2).

Рис. 2. О.Голосій «24 визначених сюжетів та їх кенгуру»

Панк-стиль підсилив і продовжив традиції рокерів та скінгедів. Основний зміст стилю – виклик, провокація, “шок-ефекти”. Спершу це був зовнішній вигляд, а згодом знайдено сильніші прийоми – теми смерті, вампіризму, насильства. Провідне місце посідає музика – панк-рок. Теми текстів їхніх пісень торкалися здебільшого реальних життєвих проблем, граматичні норми і вимова наближені максимально до розмовної мови.

У 1980 – 1981 рр. в Англії виникла субкультура готів і донині дуже популярна у світі. Готи – це люди, котрі полюбляють чорне, слухають “готичну” музику, цінують темний арт і мають пристрасть до “темного” сприйняття світу. Готичний світогляд – особливий романтично-депресивний погляд на життя ‒ виявляється як замкнутість, часті депресії, меланхолія, мізантропія, містичність, несприйняття стереотипів, ізольованість від суспільства та ін. Велика частина готів є танатофілами. У готів відповідна світоглядна музика, мистецтво й імідж. Музика насичена емоціями, яку важко сприймати звичайній людині. Випущено диск “Українська готика, частина перша”. Кілька представників темної сцени ‒ “Інферно”, “Кому вниз”, “Далеко”, “Ауді Сайл” та ін. Музика автентично українська, в ній можна почути голос предків. Готи часто одягають середньовічні сукні й аксесуари, тяжкі військові черевики або екстремально високі чоботи на височенних підборах, срібні прикраси і готичний макіяж – чорні стріли та риски навколо очей тощо.

Музика готів – це готик-рок, який за важкістю звучання розподіляють на колдвейв, готик-рок, думи та блек-метал. Характерні риси всіх – це “холодне” звучання й відсутність ревучого вокалу. Немає веселих мелодій і позитивних текстів. Готи втішаються депресією та черпають з неї сили. Готичний світогляд яскраво ілюструють картини символістів. Серед фільмів перше місце посідають фільми про Дракулу, вампірів та ін.

У субкультурах панків і готів коріння субкультури емо – “емоційної”. Чорно-рожевий одяг, чорний чубчик і похмурий настрій – ось зовнішній вияв цієї субкультури. Емо пов’язані зі стилем музики, який виник також у 80-тих роках ХХ ст. із хардкору. Характерними для емо є вокал, що змінюється від крику до стогону, та чітка гітарна партія. Цей термін поширився і на слухачів цієї музики. Чорний колір в одязі символізує негативні емоції, нерозуміння, самотність, а рожевий або інші яскраві кольори – позитивні емоції, радість, щастя. Однакові стрижки хлопців та дівчат, довге волосся з чубчиком, яке закриває півобличчя. Сумка через плече або наплечник, обвішаний різними значками. Макіяж, популярний серед обох статей, – це підведені чорним олівцем очі. Популярний пірсінг губ та брів.

Емо – вивільнення від обмежень, вільна демонстрація емоцій; свобода особистості є найголовнішою в емо-культурі. Вони часто пов’язані з поезією, через яку звертаються до хаосу, депресії, самотності, гніву, що випливає з неспроможності світу зрозуміти автора. Емо зазнало три хвилі розвитку: 1981 – 1985 рр. були періодом розквіту й розвитку музичних стилів і напрямів; від 1994 до 2000 рр. формувався світогляд з філософією емо, а з 2000 р. почалось урізноманітнення зовнішнього вигляду. Емо часто переплутують з готами, але відмінність у тому, що емо виступають за вираження емоцій, найвагомішим для них є самовираження, звільнення від обмежень і канонів. Готам же властива депресивність і заглиблення у свій понурий світ. Емо – вільні, надто емоційні, а готи – понурі романтики. Емо віддають перевагу музиці й спілкуванню, не визнають насильства.

Музика постмодернізму – це гурти “Брати Гадюкіни”, “Скрябін”, молоді люди, захоплені творчістю О. Скрипки (група ВВ), С. Кузьмінського, К. Скрябіна та ін. Чи не найприйнятнішою для публікації можна вважати пісню гурту “Скрябін” під назвою “Мумітроль”:

Кохана, я тебе люблю

Так особливо, чувіха,

Я прошу, будь чемна, бо буду бити

Руками, ногами, своєю головою,

Локтями, ремнями, залізною трубою.

Приспів: Якщо ти зрадиш, кохана,

Я вирву всі твої патли,

До м’яса вкушу за руку,

Як велика скажена собака.

Я виб’ю всі твої зуби,

В коробочку їх поскладаю

І буду над нею ридати.

Маленька, подай свій мобільний,

Я почитаю, від кого прийшла есмеска,

І буду бити…

Виникнення школи українського постмодернізму в живопису пов’язують із Манежною виставкою 1988 р. (іноді її називають “українська хвиля”, “український трансавангард”). Найцікавіші художники постмодернізму – А. Савадов, О. Гнилицький, С. Сенченко, О. Харченко, О. Голосій, групи “Паризька комуна”, “Вольова грань національного постмодернізму”, Одеська школа – О. Ройтбурд, В. Рябченко, С. Ликов та ін. (Рис.3)

Рис.3. А.Савадов «Смуток Клеопатри»

Своєрідною емблемою українського постмодернізму в живопису стала картина А. Савадова “Смуток Клеопатри” (1987 р.), на якій зображено чоловікоподібну матрону верхи на тигрі. Іронія проглядається у широкоплечій Клеопатрі – вона нагадує і “Колгоспницю” В. Мухіної, і титанічних “бабів” Є. Вучетича. Сама композиція – це парафраз “Принца Бальтазара-Карлоса” Д. Веласкеса (Київ, у музеї якого є “Інфанта Маргарита”, вважається містом Веласкеса). Суто київські асоціації викликає і поза Клеопатри: вона нагадує кінні пам’ятники Б. Хмельницькому і М. Щорсу, варіюючи тему “українського хаосу”. Особливий настрій створює зухвалість кольорового вирішення теми: червоний контур навколо фігури тигра, блакитний жезл у руці, драпірування, доісторичний пейзаж і под. Картина не вписується у жодну зі систем художнього мислення: у ній є дещо від раціоналізму ”гіперреальності”, відгомін концептуального мистецтва й сюрреалізму, еклектика соц-арту, чуттєвість експресіонізму, їй притаманний глибокий постмодерністський метафоризм, який принципово відрізняється від традиційної метафоричної асоціації. У роботах переплетені два світи ‒ реальний та трансцендентний, свідомість і підсвідомість. Постмодерністи декларують надзвичайний суб’єктивізм, вивільнення від усіляких норм чи канонів.