Мова – категорія матеріяльна

Мова позбувшись ідеального, перестає бути творцем матеріального.

Ніна Велехова

Важливо тільки, порівняно з чим ця висока духова субстанція – мова – набуває матерялізованого буття. Найбільшою матерією мови є звуковий фон, буття. Найщільнішою матерією мови є звуковий фон, а найпотаємнішою щілиною духу - думка як головний концепт мислення. Мова, за В. Губольдтом, – це орган, що утворює думку [2, 78]. Мислительська ж діяльність цілком духова, глибоко внутрішня і триває безслідно – тільки через посередництво звука вона матеріялізується і стає доступною до чуттєвого сприйняття. Через цю діяльність мислення і мова становлять нероздільну єдність: як думка охоплює всю душу, так і звук здатен усією силою збурити людину; як мислення прагне вирватися з тайників внутрішнього світу назовні, так і звук вкрай необхідний розумові для сприйняття предметів. За звуком же криється множина змістів, відомих тільки конкретній мові. Отож звукова ґенеза слова вкрай національна, власне така, що сягає мовних тайників - проблеми, які зокрема Ф. де Сосюр вирішує через концепцію довільносте знака як найкращої основи для дослідження. Учений вважає, що вся система мови ґрунтується на ірраціональному принципі довільносте знака, який у разі необмеженого використання міг би призвести до непередбачених ускладнень. Однак розуму вдається запровадити принципи впорядкованосте й регулярности до деякої частини всієї маси знаків, і саме в цьому виявляється важливість відносно вмотивованого й поясненного в мові [12, 168]. Суть мови як знакової системи якраз і полягає в тому що знаки ці є національними кодами, а не просто співвідношенням означуваного й означення – а складність цього у мовній похідності від духу.

Мова складається зі слів – матеріялізованих понять. Якщо поняття за своєю природою універсальні, то власне слова роблять їх національними. А словами є звуки нашого мовлення як неповторні знаки для мислення і для вираження наших думок і відчуттів. Всяке ж відчуття, зрозуміло, передбачає фізичні зміни у нервовій системі. Отож мова є матеріяльно-ідеальним явищем, у якому мислення ідеальне й універсальне, а мова - його національне втілення; образно кажучи, вона той ключ, котрим можна відчинити «чорну скриньку» (Н. Хомський) національного характеру.

Найточніше єдність ідеального й матеріяльного в мові означимо словами Павла Мовчана: «Мова... – річ не матеріяльна, але постійно матеріялізована. Мова – це живе функціонування народного духу, а не одних мертвих знаків» [8, 116], інакше, мова - це спосіб урівноваження реального і трансцендентного світів - вона їхній сполучник [11, 227].