Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Охорона фауни




Прогрес у розвитку науки і техніки, економіки держав пов'язаний з інтенсивним і таким, що постійно розширюється, втручанням людини в природне середовище, що оточує її. Людина порушує природні зв'язки і процеси, що призводить до деградації ґрунтів і водоймищ, атмосферного повітря і лісових масивів ("легенів планети"). У свою чергу це заподіює велику шкоду флорі і фауні, призводить до зникнення багатьох видів рослинного і тваринного світу. Тільки за останні десятиріччя Земля збідніла на багато сотень видів рослин, ссавців, птахів, риб, які зникли внаслідок шкідливої антропогенної дії на природу.

Тому цілком закономірно, що міжнародне екологічне право формувалося шляхом ухвалення конвенцій про захист окремих видів тваринного світу. Наприклад, Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу 1946 р., Конвенції про рибальство у північно-західній частині Атлантичного океану 1949 р., Конвенції про рибальство у північно-східній частині Атлантичного океану 1959 р., Угоди про охорону лососів у Балтійському морі 1962 р., Конвенції зі збереження тюленів Антарктики 1972 р., Угоди про збереження білих ведмедів 1973 р. та ін.

Важливий напрям міжнародного екологічного права - охорона природних комплексів і екосистем. У 1933 р. була прийнята Конвенція про охорону флори і фауни на Африканському континенті, а у 1940 р. - Конвенція про охорону природи та захист фауни і флори в Західній півкулі.

Відносно недавно були укладені Конвенція про водно-болотяні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як життєве середовище водоплавних птахів 1972 р.; Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі 1979 р.; Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р.; Конвенція про охорону природи в Південній частині Тихого океану 1986 р. Ці багатосторонні угоди регулюють, переважно на регіональній основі, широке коло питань, що стосуються, зокрема, створення резерватів і національних парків, обмежень на лов тварин і полювання на них, вивезення тварин з охоронюваних районів.

Значною віхою в розвитку міжнародного екологічного права є ухвалення двох глобальних угод - Конвенції про охорону всесвітньої і природної спадщини 1972 р. та Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення 1973 р.

Перша угода має на меті забезпечити створення ефективної системи колективної охорони пам'яток природи, наприклад, унікальних природних комплексів, районів існування тварин і рослин, що зникають.

Друга угода встановлює обмеження та запроваджує заходи контролю над міжнародною торгівлею видами, що зникають, рослинного і тваринного світу з метою недопущення надмірної експлуатації таких видів флори і фауни.



У природі е деякі види тварин, які у процесі життєдіяльності перетинають межі держав. Ці види іменуються мігруючими. Для захисту таких тварин у 1979 р. у Бонні (ФРН) була прийнята Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин. У додатках до Конвенції наводиться перелік видів мігруючих тварин, що перебувають під загрозою зникнення, а також зазначаються види, щодо яких зацікавлені держави можуть укласти спеціальні угоди. Є також конвенції, спрямовані на охорону мігруючих птахів, забезпечення для них сприятливого середовища перебування.

Економіка багатьох держав має значний сектор, що базується на добуванні та переробленні живих ресурсів морів і океанів. У зв'язку з постійним удосконаленням засобів розвідки і видобутку живих ресурсів моря виникла необхідність регулювання цього виду діяльності людини. Загальні норми, що належать до такого регулювання, містяться в Конвенції про відкрите море 1958 р. та Конвенції про рибальство і охорону живих ресурсів відкритого моря 1958 р. Надалі їх було розвинуто в Конвенції ООН з морського права 1982 р., розділ 2 частини VII ("Відкрите море") якої присвячений збереженню живих ресурсів відкритого моря і управлінню ними.

Названі міжнародно-правові акти виходять з того, що держави та їх громадяни мають право займатися рибальством у відкритому морі (свобода рибальства), дотримуючись норм міжнародних договорів і з урахуванням інтересів прибережних держав. Держави зобов'язані вживати необхідні заходи і співпрацювати одна з одною з метою збереження живих ресурсів відкритого моря.



Загальні положення універсальних конвенцій конкретизуються у спеціальних угодах про використання та збереження живих ресурсів відкритого моря, які найчастіше мають регіональний характер. До угод такого роду також належать Міжнародна конвенція про збереження атлантичних тунців 1966 р., Конвенція зі збереження живих ресурсів південно-східної Атлантики 1969 р., Конвенція про збереження лосося в північній частині Атлантичного океану 1982 р. та ін.

Міжнародне співтовариство також вживає заходи щодо захисту рослин і рослинного світу від хвороб і шкідників. У 1951 р. була укладена Міжнародна конвенція про захист рослин, яка покладає на держави обов'язок вживати необхідні заходи законодавчого, адміністративного і технічного характеру із захисту рослин. У 1983 р. була прийнята Угода про тропічні ліси, які часто піддаються хижацькій експлуатації. Угода спрямована на забезпечення режиму раціонального використання найбільшого компонента "легенів планети" і відновлення тропічних лісів. Конференція 1992 р. в Ріо-де-Жанейро прийняла спеціальну резолюцію про принципи збереження лісових екосистем світу. На цій самій Конференції була підписана Конвенція про охорону біологічного різноманіття. Положення Конвенції спрямовані на збереження біологічного різноманіття Землі шляхом раціонального використання її компонентів на користь усього міжнародного співтовариства і досягнення на цій основі сталого розвитку. В1994 р. Україна приєдналася до цієї Конвенції.

Відповідна робота ведеться і на регіональному рівні. Так, 19 липня 2009 р., беручи до уваги Європейську ландшафтну конвенцію (м. Флоренція, 2000 р.), Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (м. Еспоо, 1991 р.), Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (м. Оргус, 1998 р.), уряди Чеської Республіки, Угорської Республіки, Республіки Польща, Румунії, Республіки Сербія, Словацької Республіки та України підписали Протокол про збереження і стале використання біологічного та ландшафтного різноманіття до Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат, підписаної в м. Київ 22 травня 2003 р. Мета протоколу - посилити збереження, відтворення та стале використання біологічного та ландшафтного різноманіття Карпат в інтересах теперішніх і прийдешніх поколінь.

 

Тема №8 Організація сільськогосподарського виробництва на радіоактивно забруднених територіях.

 

Загальнодержавна програма ведення сільськогосподарського виробництва на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2005 — 2015 роки

I. Сучасний соціально-економічний стан території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи

Унаслідок Чорнобильської катастрофи залишаються забрудненими 6,7 млн. гектарів земель, з них 1,2 млн. гектарів сільськогосподарських угідь із щільністю радіоактивного забруднення ґрунту цезієм (137Cs) понад 37 кБк/м2. Потребують реабілітації та повернення у виробництво 130,6 тис. гектарів, вилучених з господарського використання сільськогосподарських угідь.

На забрудненій радіонуклідами території (2161 населений пункт) проживає понад 3 млн. чоловік, з них 600 тис. дітей. Катастрофа призвела до значної втрати населенням здоров’я не тільки внаслідок опромінення, а й психологічних та моральних факторів.

Особливо тяжкими соціальні наслідки виявилися для населення Полісся, де сільськогосподарське виробництво є основним сектором економіки, природні ландшафти дають змогу одержувати значну частку продукції, а доза опромінення формується в основному внаслідок уживання продуктів харчування місцевого виробництва.

Через 18 років після катастрофи на Поліссі ще залишається 46 населених пунктів, де вміст радіонуклідів у сільськогосподарській продукції постійно перевищує не тільки допустимий, а й тимчасовий рівень, встановлений одразу після катастрофи. Майже у 460 населених пунктах рівень радіоактивного забруднення молока і м’яса майже у 70 відсотків приватних господарств постійно перевищує встановлені законодавством допустимі нормативи. Особливо гостро стоїть проблема забезпечення чистими продуктами харчування дітей.

Сумарна доза опромінення на 80 — 95 відсотків формується за рахунок споживання населенням продуктів харчування з підвищеним вмістом радіонуклідів (переважно 137Cs). Тому саме виробництво і споживання сільськогосподарської продукції на сьогодні визначає ступінь радіаційної безпеки населення.

Через украй обмежене здійснення у сільськогосподарському виробництві протирадіаційних заходів (менше 10 відсотків потреби і в значно меншому обсязі, ніж у Росії чи Білорусі) кількість населених пунктів з річною дозою опромінення понад 1 мЗв з 1994 року, незважаючи на природні процеси розпаду радіонуклідів, практично не змінюється. Така ситуація може зберегтися протягом кількох найближчих десятиріч.

В окремих регіонах, де поширені торфово-болотні ґрунти, коефіцієнт переходу радіоцезію в рослини з яких у 30 — 100 разів вищий, ніж на мінеральних орних ґрунтах. Саме це і спричиняє радіологічну критичність сільськогосподарської продукції. Без вжиття належних заходів у цих регіонах можна чекати на довготривале підвищення забруднення молока та м’яса.

У зв’язку з цим до найпріоритетніших протирадіаційних заходів на найближчий період слід віднести:

зоотехнічні — застосування кормових домішок (фероцин дає змогу зменшити радіоактивне забруднення продукції у 2 — 7 разів), відгодівля тварин “чистими” кормами (до 10 разів);

агротехнічні — проведення поверхневого та докорінного поліпшення луків і пасовищ (у 3 — 5 разів);

агрохімічні — внесення підвищених доз мінеральних добрив (у 1,5 — 2 рази), вапнування ґрунтів (у 1,5 — 2 рази);

агромеліоративні — осушення перезволожених земель;

організаційні — зміна виду використання землі тощо.

Для розв’язання цієї гострої проблеми потрібна державна підтримка, координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Саме спосіб ведення сільськогосподарського виробництва сьогодні визначає ступінь радіаційної безпеки населення, питання ж його організації не належать до категорії “надзвичайних” і потребують фахового вирішення у плановому порядку.

Радіоактивно забруднені регіони достатньою мірою забезпечені трудовими ресурсами, однак мають високий рівень безробіття. Розроблення місцевих родовищ корисних копалин (сапропелі, фосфорити, туфи, вапнякові матеріали тощо) може бути одним з основних заходів, спрямованих на ліквідацію безробіття, а отже, і отримання радіологічно безпечної сільськогосподарської продукції. На забруднених територіях у перші роки після катастрофи було організовано дозиметричні пости Державного технологічного центру охорони родючості ґрунтів та Держводгоспу України, які сьогодні практично не функціонують і потребують відродження.

На розв’язання проблеми відродження і розвитку агропромислового виробництва на радіоактивно забрудненій території, забезпечення гарантованого виробництва нормативно безпечної сільськогосподарської продукції і спрямована ця Програма.

 

Очікувані результати

Виконання Програми сприятиме комплексній реабілітації та розвитку агропромислового виробництва на забрудненій території, поліпшенню умов проживання місцевого населення і сталому соціально-економічному розвитку цих регіонів, а саме:

нормалізації радіаційного стану;

поліпшенню стану довкілля та формуванню екомережі;

припиненню виробництва сільськогосподарської продукції з порушенням державних гігієнічних нормативів;

зняттю обмежень щодо виробництва сільськогосподарської продукції та використання земель сільськогосподарського призначення на забрудненій території;

створенню передумов для відродження та розвитку агропромислового виробництва;

збільшенню кількості робочих місць та зайнятості населення;

підвищенню завантаження промислових потужностей;

удосконаленню системи радіологічного контролю якості сільськогосподарської продукції на всіх етапах її виробництва та переробки;

створенню системи наукового забезпечення і супроводження заходів з реабілітації забруднених сільськогосподарських угідь;

організації проведення комплексного радіологічного моніторингу агропромислового виробництва;

створенню інформаційно-аналітичних систем оцінки радіаційної ситуації в агропромисловому виробництві.

 

Екологія

Тема №9 Основні принципи економіки природокористування.

1 Раціональне і нераціональне природокористування.

2 Економіка природокористування.

3 Основні питання економіки природокористування.

Під природокористуванням в наш час розуміють сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів збереження останнього. Сюди входять: видобування та переробка природних ресурсів і їх відновлення; використання й охорона природних умов життя; збереження та відновлення, раціональні зміни екологічного балансу природних систем. Узагальнюючи, можна сказати, що природокористування — це сукупність дій людства на географічну оболонку Землі.

Як сфера знань природокористування включає в себе елементи природних, суспільних і технічних наук.

Природокористування може бути раціональним і нераціональним. Раціональне — це високоефективне, розумне господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу і підтримує та підвищує продуктивність природних комплексів або окремих об'єктів, їх красу.

Нераціональне — це таке, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідновлення, саморегулювання й самоочищення, порушується рівновага біологічних систем, вичерпуються мінеральні ресурси, погіршується виконання рекреаційних, оздоровчих та естетичних функцій природних об'єктів. Нераціональне використання може бути як навмисне, так і випадкове чи супутнє.

Кожна країна визначає свої норми природокористування в межах своєї території. Але в останні роки у зв'язку зі збільшенням транскордонних перенесень різних забруднень, а також таких національних видів діяльності, які шкодять всій планеті (вирубка великих площ лісів, випробування ядерної зброї, розширення атомної енергетики тощо) дедалі більше уваги приділяється підписанню міжнародних угод про методи й норми природокористування. Яскравим прикладом цього може бути пакет міжнародних природоохоронних документів, прийнятих на форумі в Ріо-де-Жанейро в 1992 р.

Людство вступило в такий етап екологічного розвитку, коли економічний ефект визнається реальним лише з урахуванням екологічних наслідків і обмежень.

Головний екологічний ресурс сучасності полягає в зміні системи цінностей і засобів освоєння світу, в зміні загальнолюдського світогляду. Економічні критерії прогресу тепер повинні оцінюватися тільки з огляду їхнього впливу на "якість життя" і збереження біосфери, розвиток духовності людини. Економіка товарів поступово повинна замінюватися економікою інформації, а принципи природокористування в XXI ст. набувати нових особливостей:

1. Підхід до вивчення будь-якого природного об'єкту чи процесу має бути універсальним, цілісним, в основі якого лежить ідея єдності світу, тісних взаємозв'язків всіх явищ і процесів у природі, неодворотність розплати за будь-які втручання в довкілля.

2. Будь-яка людська діяльність повинна супроводжуватися думкою, що людина — частка природи, елемент її, який своїм функціонуванням не має права порушувати гармонію життєвих процесів біосфери; тільки їй належить вирішити проблему самовизначення й пріоритету людських цінностей, використавши для цього могутній колективний інтелект і піднявши рівень духовності.

3. Моделювання стратегії еколого-економічного розвитку націй і людства в цілому повинно йти шляхом поліваріантного прогнозу.

Ці прогнози мають передбачити кілька співвідношень наслідків розвитку нашої цивілізації: які прогнозуються і які проектуються; які прогнозуються, але не проектуються; які не проектуються і не прогнозуються. І чим демократичніше, цивілізованіше буде суспільство, тим більше гарантій вибору соціально-економічних і науково-технічних рішень з наслідками, які прогнозуються і проектуються.

4. Нова цивілізація в процесі свого розвитку повинна виробити принципово іншу матеріальну основу — спрямування суспільно-виробничої технології формування природно діючих систем, які здатні здійснювати еквівалентний обмін речовини і енергії між суспільством і довкіллям.

 

Економіка природокористування — новий розділ екології, в якому вивчаються питання економічної оцінки природних ресурсів, негативний вплив забруднення природного середовища, процеси та явища суспільного життя, викликані нестачею природних ресурсів, величезним зростанням виробництва й забрудненням всіх сфер Землі. Як і в інших науках, базою економіки природокористування є знання основних екологічних законів, законів розвитку природи й суспільства.

Економіка природокористування вивчає характер співвідношення позитивних і негативних змін природних умов, рівні використання суспільством природного середовища в зв'язку з виробничими відносинами між людьми за даними конкретних економічних наук, а також геології, біології, ґрунтознавства, лісівництва, демографії, метеорології, гідрології та інших наук. Як самостійна наука економіка природокористування сформувалася в 60—70-ті роки XX ст.

У процесі розвитку суспільства постійно виникають суперечності між зростаючими потребами людей і обмеженими можливостями біосфери. Враховувати й оцінити їх має економіка природокористування, оперуючи переважно такою складовою природного середовища, як природні ресурси — елементи й сили природи, які людина може використати й використовує для своїх життєвих потреб.

При вивченні природних ресурсів з цієї точки зору слід урахувати такі їх основні особливості. Головними природними ресурсами є земля як просторова основа життя, виробництва, й в першу чергу — родючі землі, повітря, моря, океани, річки, озера та підземні води, рослини й тварини, корисні копалини (енергетично-мінеральна та будівельна сировина).

Нині вважається, що всі природні ресурси вичерпні, різниться лише час їх вичерпання. Умовно невичерпними можна вважати енергію сонця, вітру, морів і океанів, геотермальну. Природні ресурси поділяють на невідновні, частково відновні й умовно відновні. До частково відновних належать ліси, ґрунти, вода, деякі види тваринного й рослинного світу.

Ресурси розрізняють також за їхньою взаємозамінністю. До тих, що можуть замінятися, належать різні види енергії, палива, сировини (чорні метали, алюміній, будівельні матеріали тощо). Практично незамінними є повітря та вода.

При визначенні запасів ресурсів води, корисних копалин користуються поняттям ступінь вивченості та ступінь розвіданості ресурсів. Так, вітчизняні геологи розрізняють чотири ступені вивченості ресурсів корисних копалин: А — родовища детально розвіданих і вивчених ресурсів, які можна передавати в експлуатацію; В — попередньо розвідані ресурси з приблизно визначеними межами поширення родовищ; СІ — слабко розвідані та вивчені родовища; С2 — перспективні райони розвитку родовищ корисних копалин, виділені на основі наукових прогнозів.

Колишній СРСР, а також країни Західної Європи майже повністю вичерпали таку сировину, як вугілля, сіль, поліметали, марганець, залізні руди, ліс.

Подальший неконтрольований, некерований розвиток людської діяльності може мати катастрофічні наслідки для життя всієї планети. Тому головним завданням економіки природокористування є вивчення найкращих варіантів адаптації глобальної соціально-економічної системи до змін, що відбуваються в біосфері, визначення оптимальних антропогенних навантажень на природне середовище з використанням усіх можливих економічних стимулів. Ця наука має розробити основні принципи дії цих стимулів.

Для розвитку економіки будь-якої країни важливі три основних фактори:

головний — трудові ресурси (населення);

засоби виробництва (знаряддя праці сільського господарства, транспорту, будівництва, технології тощо);

природні ресурси.

Ці фактори завжди використовуються суспільством комплексно: раніше майже безконтрольно, нині — дедалі упорядкованіше, з урахуванням майбутнього впливу на природу.

Одним із принципових моментів при вирішенні завдань економіки природокористування є необхідність застосування інтегрованого підходу до збереження й раціонального використання природних ресурсів, тобто ресурси мають розглядатися як єдине ціле в умовах багатостороннього впливу на них людини.

Реальні потреби в природних ресурсах необхідно визначати з урахуванням взаємозаміни факторів виробництва, а оцінювати їх й одержувати з них продукцію слід як єдиний комплекс, як цілісну природно-продуктову систему. Для цього потрібно для кожного природного ресурсу чи групи ресурсів побудувати природно-продуктовий ланцюг, який з'єднує первинні природні фактори з кінцевою продукцією.

Вдосконалення природокористування — міжгалузева проблема, при вирішенні якої мають враховуватися можливості навіть далеких від природи галузей (наприклад, кібернетики), визначатися альтернативні варіанти й передбачатися досягнення ефекту протягом тривалого періоду.

Основними питаннями, які розглядає сучасна економіка природокористування (власне, основними розділами цієї дисципліни), є такі:

 

особливості (характер, територіальне розміщення, обсяги, запаси, вартість, господарське значення, техніка добування та відновлення) всіх типів природних ресурсів — земельних, лісових, водних, повітряних, мінеральних, паливно-енергетичних, їх еколого-економічна оцінка й охорона;

охорона довкілля та всі види транспорту;

охорона природного середовища під час видобування та транспортування паливно-енергетичних ресурсів;

охорона середовища у процесі виробництва конструкційних матеріалів та будівництва;

охорона середовища та металургійна промисловість;

ресурсозбереження (економічні та соціальні фактори) — альтернативні види енергетики;

економічне стимулювання природоохоронної діяльності;

науково-технічний прогрес як основа раціонального природокористування; основи екологічного нормування (водопостачання, водовідведення, паливно-енергетичних і повітряних ресурсів);

відходи виробництва; вторинна сировина; кадастр вторинних матеріальних ресурсів;

управління та контроль за природокористуванням та охороною природного середовища (органи управління, правова основа, закони про охорону природних ресурсів, екологічна експертиза);

розміщення виробництва з урахуванням екологічних вимог, територіальні промислові комплекси, проблеми й перспективи;

урбанізація, народонаселення та продовольство, глобальні екологічні прогнози.

Сучасний підхід з урахуванням екологічних наслідків має обов'язково включати розрахунок показників шкоди, заподіяної забрудненням чи негативними змінами природного середовища.


 

 

ПРАКТИЧНІ

 

Практична робота№1

Тема: Оцінка ступеню антропогенної дії на різні екосистеми.

Хід роботи

Погіршення стану більшості екосистем біосфери, значне зменшення біопродуктивності і біорізноманіття, катастрофічне виснаження грунтів і мінеральних ресурсів при одночасному небаченому зростанні забруднення всіх геосфер пов'язані з інтенсивним зростанням населення Землі та розвитком науково-технічної революції протягом останніх 40-50 рр. До розвитку глобальної екологічної та соціально-економічної кризи, яка сьогодні загрожує існуванню нашої цивілізації призвели кілька “вибухів”: демографічний, промислово-енерготехнічний, вибух насильства над природою.
Вчений Р.Маккамари припускав, що на початку ХХІ ст. населення планети щорічно збільшуватиметься на 100 млн., причому 90% з них - за рахунок країн, що розвиваються. У 1650 р. чисельність населення світу становила близько 500 млн. чоловік, протягом наступних 200 р. вона збільшилась вдвічі, і ще раз удвоє зросла уже всього за 80 наступних рр.; у 1975 р. кількість населення Землі досягла 4 млрд. чоловік. Протягом хвилини населення світу збільшується на 172 чол. Це означає, що кожного тижня до населення Землі додається 1,7 млн. людей - стільки, скільки мешкає сьогодні в таких містах України, як Запоріжжя, Вінниця, Житомир, разом узятих.

Прогнозні оцінки показують, що у найближчому майбутньому чисельність населення продовжуватиме зростати » на 3 чол./сек., тобто » 90 млн. чол./різ. і досягне в 2000 р. 7-8 млрд. А до 2100 р. чисельність населення становитиме » 9-13 млрд. чол., хоча для всіх цих людей природних ресурсів і можливостей біосфери для підтримки життя буде вже абсолютно недостатньо. Навіть при 7-8 млрд. будуть мати місце масові вимирання від голоду й хвороб.

На країни, що розвиваються, припадає 80% приросту населення, в розвинених країнах він не перевищуватиме і 1%.

Добробут людей тісно пов'язаний зі збільшенням кількості населення, розвитком господарства й станом довкілля.

Вченими підраховано, що сучасна біосфера Землі здатна підтримати нормальне функціонування і розвиток людства, кількість якого не перевищуватиме 4-5 млрд. чол., та ще й за умов оптимального розподілу національних прибутків, взаємодопомоги, взаємо підтримки, і взаєморозуміння націй, ефективного використання загальнолюдського інтелекту для забезпечення всіх людей планети, раціонального, природокористування і охорони довкілля.

Нерегульоване примноження населення веде до зростання енерго- та промислового виробництва і як наслідок - зростання забруднень довкілля, утворення кислотних дощів, озонових дір, парникового ефекту, хвороби, зубожіння більшості населення.

Сьогодні » 10 млн. дітей у світі недоїдають, а понад 200 млн. харчуються неповноцінно. За матеріалами ООН, близько 25 млн. чол. сьогодні не мають якісної питної води.

Військова справа і виробництво зброї в розвинених країнах є найжадібнішим споживачем природних ресурсів і одним із найсерйозніших забруднювачів довкілля. Для задоволення своїх зростаючих потреб і збільшення комфортності існування людство розвинуло до незвичайно високого рівня енергетику, хімічну, нафтопереробну, металургійну, гірничо-видобувну, машинобудівну і легку промисловість, транспорт і засоби зв'язку.

Близько 500 млн. автомобілів щорічно викидають в атмосферу Землі 400 млн. т. оксидів вуглецю, понад 100 т. вуглеводів, сотні тисяч тонн свинцю. Промислові підприємства, теплові електростанції, засоби авто- і автотранспорту щорічно спалюють понад 5 млрд. тон вугілля, нафти і більше трильйона кубометрів газу. А в природні водойми щорічно спускається близько 500 млрд. тон промислових і побутових стоків, у тому числі кілька млн. тонн нафти. Щорічно в промисловому виробництві утворюється 2100 млн. тонн твердих відходів, із них 338 млн. тонн потенційно небезпечні.
Вчені стверджують, що у наступні 20-30 років через зміни в навколишньому середовищі, спричинені людською діяльністю, світ може втратити більше мільйона видів рослин і тварин.

За даними ООН, близько 900 млн. чол. проживають у посушливих зонах нашої планети, землі яких зазнають негативного впливу явища опустелювання.
Охорона природи повинна стати моральною категорією і користуватись пріоритетом за будь-яких політичних ситуацій і компромісів.

Отже, як бачимо, такі явища, як опустелювання, деградація грутів, деградація біосфери і зменшення її біорізноманіття, збільшення кількості кислотних дощів, розвиток парникового ефекту та поява озонових дір у атмосфері, тобто глобальні негативні кліматичні й біологічні зміни розвиваються під впливом неконтрольованої, неузгодженої з законами життя природи антропогенної діяльності. Чим активніша ця діяльність, тим сильніша зворотна реакція Природи, яка відплачує людям за їх бездумне втручання у віками налагоджений ритм і режим життя біосфери. Яскравим прикладом можуть бути регіони великих міст промислових і енергетичних центрів, де за комфорт існування люди розплачуються хворобами, стресами, неповноцінними дітьми, скороченням тривалості життя. Величезна кількість отруйних речовин виноситься поверхневими і ґрунтовими водами в ріки, звідки - в моря й океани. До них додаються забруднювачі, що переносяться вітрами. У результаті в багатьох прибережних районах Європи, Азії, Америки, Африки за останні 20 років дуже погіршилися екологічні умови, зменшилась кількість риби, молюсків, планктону, птахів, збільшилась кількість захворювань людей, почастішали явища “червоних” припливів, “цвітіння” води, що приносить із собою загибель усього живого від нестачі кисню і створюють все більші “мертві зони”.

Хижацький вилов риби у Світовому океані й внутрішніх морях протягом останніх 20 років призвів до катастрофічного зменшення рибних запасів в усьому світі, до повного зникнення деяких найбільш цінних видів риби.

Дуже швидкими темпами деградують грунти в усьому світі. Як відомо, для утворення родючого грунту потрібні тисячі, а то й мільйони років. А сучасна людина здатна зруйнувати грунт за 1-2 роки.

Щороку землі України втрачають близько 24 млн. тонн гумусу. Підприємства Мінхімпрому й Міндобрив скидають у ріки й водойми України щорічно » 50 млн. тонн агресивних речовин, що містять зокрема, фтор, фенол, формальдегід, пестициди.

Величезну тривогу в світі викликає пере забруднення шкідливими газами атмосфери, що призвело до збільшення озонових дір і розвитку парникового ефекту на планеті.

В результаті знищення лісів у Бразилії, США, Південній Азії, Карпатах, Альпах значно почастішали катастрофічні повені на ріках, що завдає людству чимраз більших збитків. Люди забули, що іншого джерела, окрім біосфери та її ресурсів, для підтримки існування життя на Землі, в тому числі й людини не існує. Їм лише здається, що вони існують в умовах достатньої кількості природних ресурсів. Насправді ж навіть при сучасній енергоозброєності й найпередовіших технологіях швидкість використання ресурсів набагато перевищує можливість їх відтворення.

Довкілля - природній капітал, без якого неможливий розвиток і задоволення потреб людини, створення комфортних умов для існування. Враховуючи той факт, що йде швидке скорочення всіх видів наявних ресурсів - лісів, грунтів, корисних копалин. чистої прісної води, повітря, риби, тварин тощо, вихід із критичної ситуації що склалася, може бути лише один: реалізація в глобальному масштабі стратегії самообмеження, ресурсозбереження й запровадження нових технологій природокористування, які не суперечать законам нормального функціонування екосистем біосфери.

 

Практична робота № 2

Робота каналізаційних очисних споруд

Хід роботи

1. Приймання очисних споруд до експлуатації

Побудовані очисні споруди приймаються в експлуатацію спеціальною комісією з обов'язковою участю Державного санітарного нагляду, яка видає письмовий дозвіл на експлуатацію. При прийманні встановлюється відповідність побудованих споруд затвердженому проекту, визначається наявність усіх приладів і устаткування, перевіряється якість виконаних робіт.

Після приймання споруд в експлуатацію приступають до налагоджувальних робіт, які виконують спеціалізована організація спільно з експлуатаційним персоналом, а часто і сама служба експлуатації споруд. Технологічна наладка очисних споруд включає пуск споруд у пробну експлуатацію, виявлення технологічних параметрів роботи окремих споруд і відпрацювання режиму їх роботи, а також складання режимних інструкцій й технологічних регламентів.

2. Організація роботи

Для забезпечення нормальної роботи необхідно здійснювати систематичний технологічний контроль роботи каналізаційних очисних споруд. В обов'язки чергового персоналу і персоналу лабораторій з технологічного контролю входять: а) спостереження і контроль за технологічним процесом і якістю очищення води і обробки осадів; б) контроль і регулювання кількості води і осадів, що подаються на споруди; в) контроль за кількістю і складом очищених стічних вод, що випускаються у водоймище; г) контроль за кількістю і складом осадів і мулу, що надходить на подальші очисні споруди або для використання в сільському господарстві; д) спостереження і контроль за рівнем і рівномірністю розподілу води між окремими спорудами і їх блоками, рівнями осадів; е) перевірка справності й правильності перемикання окремих споруд, їх секцій, трубопроводів, а також реагентних установок; ж) перевірка справності механічного устаткування, контрольно-вимірювальних приладів і автоматики та іншого устаткування; з) перевірка наявності запасу і кількості реагентів та інших матеріалів, спостереження за правильністю їх зберігання.

Дані про роботу очисних споруд, а також відомості про всі несправності черговий персонал зобов'язаний заносити в робочі журнали. На підставі даних обліку складають зведену відомість роботи очисних споруд.

Порушення нормальної роботи очисних споруд може бути в результаті:

1. перевантаження роботи очисних споруд;

2. залпових надходжень стічних вод за концентрацією і кількістю або їх компонентів;

3. перерви енергопостачання;

4. недотримання термінів проведення ПЗР споруд і обладнання;

5. порушення обслуговим персоналом правил техніки безпеки і правил технічної експлуатації;

6. заливання очисних споруд паводковими водами.

 

Екологія

Практична робота № 3

Тема : Прилади радіометричного контролю.

Хід роботи.

Радіометричний контроль проводиться з метою встановлення факту і ступеню зараження РР особового складу, бойової техніки, майна, продовольства, води та інших об'єктів, які можуть стати додатковим джерелом ураження особового складу. При цьому вирішуються питання про необхідність проведення санітарної обробки особового складу та дезактивації об'єктів

Радіометричний контроль зараження у військах організують командири підрозділів і частин. Проводиться він вибірковим методом (тобто, із підрозділу перевіряється декілька осіб чи одиниць бойової техніки) хіміками-дозиметристами підрозділів хімічної служби, як правило, поза вогнищем зараження. При проведенні радіометричного контролю у вогнищі, зовнішній гама фон не повинен перевищувати граничнодопустимий ступень зараження об`єкту у три рази.

Після повної санітарної обробки і дезактивації техніки та інших об'єктів застосовується суцільний метод, тобто перевіряється кожен військовослужбовець, кожна одиниця бойової техніки та інше майно.

Контроль проводиться за допомогою радіометричних приладів (вимірювачів потужності доз), а контроль води, продовольства, медикаментів та інших предметів, крім цього - за допомогою вимірювачів активності нуклідів.

Радіометричний контроль у медичних підрозділах і частинах організується їх командирами (начальниками) і проводиться санітарним інструктором-дозиметристом.

Завданнями медичної служби у проведенні радіометричного контролю є:

· контроль за особовим складом, транспортом та майном медичної служби, які зазнали радіоактивного зараження;

· контроль за особовим складом та майном майданчика спеціальної обробки МПП і відділення спеціальної обробки (ВСО) омедб у випадку надходження поранених (уражених), які заражені РР для проведення санітарної обробки;

· контроль радіоактивного зараження поранених і хворих на сортувальному посту для виявлення осіб, що мають зараження, яке перевищує допустимі величини;

· контроль радіоактивного зараження після проведення повної санітарної обробки у відділенні спеціальної обробки;

· контроль радіоактивного зараження обмундирування, нош та транспорту до та після дезактивації.

В інтересах військ медична служба здійснює радіометричний контроль якості повної санітарної обробки особового складу військ, а також експертизу води та продовольства, які зазнали радіоактивного зараження і контроль якості їх дезактивації.

З висновків експертизи продовольства та води можна прийняти такі рішення:

· придатний для видачі;

· умовно придатний (підлягає дезактивації знезараженню з наступним контролем).

Без дослідження на вміст ПЯВ можна вживати воду: підземних джерел; воду, що міститься у закритих ємкостях; продовольство, яке знаходиться в неушкодженій тарі, зокрема, у мішках, дерев'яних, картонних та паперових упаковках; воду у відкритих водоймах в зимовий період з льодовим покриттям; воду відкритих водоймищ при вибухах на силікатних ґрунтах через добу після вибуху в зоні А, через добу в зоні Б, через три - в зоні В.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.026 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал