Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІДОМОСТІ. 1. Поняття і структура свідомості




1. Поняття і структура свідомості. Свідомість являє собою фундаментальну наукову, філософську і, у цілому, світоглядну проблему. Це обумовлено, насамперед, тим, що свідомість нерозривна пов'язана з такою ключовою категорією будь-якого світогляду, як людина. Звідси випливає, що конструктивне вирішення проблеми свідомості відіграє визначальну роль в осягненні проблеми людини.

Завдяки виняткової складності та багатогранності проблеми, свідомість є предметом інтересу з боку багатьох наук і позанаукових форм пізнання. Філософія, використовуючи й узагальнюючи їх досягнення, зосереджує свою увагу на аналізі таких важливих проблем, як сутність, походження, функціонування і структура свідомості, можливості і шляхи її пізнання. Ці питання з давнини і до наших днів залишаються дискусійними, що не мають однозначного вирішення.

З погляду філософського ідеалізму свідомість (дух) є певна споконвічна даність у світі, що постає у вигляді субстанції – основи всіх речей і процесів. Свідомість первинна стосовно матерії. Прихильники дуалізму (чи психофізіологічного паралелізму) розглядають свідомість і тіло як незалежні одне від одного начала і заперечують тісний взаємозв'язок психічних і фізіологічних процесів в організмі.

На відміну від ідеалізму і дуалізму, матеріалізм розглядає свідомість не як щось автономне, незалежне від матерії, а, навпроти, як її властивість. Ця властивість, на відміну від таких атрибутів матерії, як рух, простір, час, не всезагальна. Вона притаманна особливому виду високоорганізованої матерії – людському головному мозку. Однак усвідомлює, мислить не мозок як такий, а людина, що має мозок, причому людина в єдності із системою – природною, соціальною, культурною, у яку він включений як активно діючий елемент (Ф.В.Лазарєв).

Матеріалізм виходить з того, що матерія існує поза і незалежно від свідомості, свідомість же не існує поза матерією. Свідомість вторинна (але не другорядна), похідна від матерії. З матеріалістичної точки зору, вторинність свідомості розглядається в трьох аспектах:

1) історичному (свідомість як особлива властивість матерії виникає на певному етапі її еволюції);

2) психофізіологічному (свідомість – функція головного мозку людини);

3) гносеологічному (свідомість – вища форма відображення зовнішнього світу, що вирізняється осмисленістю і цілеспрямованістю).

У сучасній філософії і науці до числа найперспективніших відносяться інструменталістські, інтенціоналістські і кондіціоналістські програми дослідження свідомості.

Прихильники інтенціоналістського (від лат. intentio – спрямованість) підходу зводять свідомість до знання, для них свідомість тотожна знанню. На їх думку, свідомість функціонує в модусі «свідомість про…», тобто вона завжди спрямована на певні предметності світу. «Життя свідомості» розглядається в кореляції з предметністю, що протистоїть їй, яка раціонально осмислюється і переживається в досвіді свідомості.



Подальший розвиток ця позиція отримала в інструменталізмі: свідомість – це свого роду «особистий комп'ютер», функціональне призначення якого (за аналогією зі «штучним інтелектом») є добування і перетворення інформації, розпізнавання образів, обчислення і координація операцій. Підкреслюється, що все це винятково важливе при аналізі і плануванні, керуванні і прийнятті рішень на практиці, пізнанні і спілкуванні людей, тому що будь-яка людська діяльність має потребу в пізнавально-інформаційному забезпеченні.

У рамках кондіционалістських (від лат. conditio – умова) програм акцентується увага на залежності свідомості від тілесної організації, від будови і функцій психіки, підсвідомого, чинників спілкування, соціального оточення, культури й історії людини. Ці різнорідні умови і детермінанти впливають не тільки безпосередньо, але й опосередковано, що досить відчутно позначається на активності свідомості, творчому потенціалі особистості. Дослідження цього розмаїття впливів дозволяє розкрити у тому числі механізми підсвідомого і характер їх впливу на всі процеси свідомості. Отже, кондиціоналізм дає ширше тлумачення змісту феномена свідомості, не ототожнюючи його зі знанням.

Кожна з цих згаданих програм, з урахуванням своїх дослідницьких пріоритетів, націлена на те, щоб відкрити глибинні таємниці механізмів свідомості. Однак більш плідною є позиція прихильників кондиціоналістських програм. Вивчення, що проводиться, проблем свідомості в залежності від внутрішніх і зовнішніх умов і чинників свідомої діяльності дозволяє забезпечити всебічний підхід в осмисленні складного феномена свідомості. Отримані в рамках цього підходу результати мають не тільки наукове, але й практичне значення, у першу чергу, для практики освіти. Однобічна проекція освіти і, у цілому, культури на раціональність свідомості приводить до створення моделі освіти, що орієнтує лише на процеси засвоєння і використування знань. У результаті цього міжлюдські стосунки і, навіть, такі інтимні прояви свідомості як любов, вибудовуються на основі раціонального розрахунку, що приводить до зниження культури почуттів, духовно-моральної деградації особистості.



Необхідно враховувати, що свідомість має складну внутрішню структуру, яка включає різні елементи і рівні свого існування. У найзагальнішому вигляді свідомість являє собою сукупність психічних процесів, що активно беруть участь в осмисленні людиною зовнішнього світу і свого власного буття. До них відносяться: чуття (відчуття, сприйняття, уявлення), мислення (понятійні форми), емоції, воля, пам'ять, інтуїція, увага.

Треба мати на увазі, що свідомість – системне утворення, цілісна сукупність чуттєвих, мислительних, емоційних, вольових, мнемічних (процеси пам'яті) процесів, кожний з яких виконує свої власні функції. Разом з тим, свідомість є цілісний процес, тому що всі його складові знаходяться в закономірних зв'язках і відношеннях один з одним.

Звернемося до характеристики основних елементів свідомості. Насамперед відзначимо: чуття і мислення є основними постачальниками інформації в структурі свідомості. Відчуття дає людині безпосереднє відображення явищ, зовнішньої сторони предметів. Мислення протиставляється чуттєвому пізнанню як опосередковане відображення внутрішньої сутнісної сторони предметів, подій. У філософській літературі сформувалося уявлення про поділ мислення на два основних типи: розсудок і розум.

Розсудок (або здоровий глузд) визначається як нижчий ступінь логічного пізнання, що має за основу уявлення і поняття повсякденного життя; як житейське виважене мислення, орієнтоване на практичну користь.

Розум – вищий ступінь логічного розуміння, теоретична, філософські мисляча свідомість, що оперує широкими узагальненнями й орієнтована на найглибше знання істини.

Важливим елементом свідомості є увага. Завдяки зосередженості уваги об'єкт, що нас цікавить, знаходиться у фокусі свідомості. Речі та події, що діють на людину, викликають не тільки пізнавальні думки, ідеї, але й певні емоції, які виявляють себе в хвилюванні, захопленні, любові, ненависті тощо. Окремі філософи і особливо психологи інколи ототожнюють свідомість з увагою.

Емоційні процеси виражають стан внутрішнього світу людини, його відношення до об'єктів зовнішнього світу, до інших людей, до самого себе. Виокремлюють емоції позитивні (радість, піднесення), негативні (горе, гнів, тривога, страх), а також стан емоційної нейтральності (наприклад, байдужість). Емоції також виражають настрої (веселий, смутний, подавлений). Природа емоцій подвійна: їх пізнавальні властивості зливаються з ціннісними (аксіологічними), що взаємно корелюють один одного. Емоції виявляють себе у властивостях переживань. Суть переживань полягає у творчих здібностях людини до перевтілення. Аксіологічна роль переживань реалізується у творчій діяльності людини. Емоції приймають на себе функції оцінки і вибору. Ніщо не відбувається у людському житті без емоційного забарвлення.

Воля – це виявлення свідомості. Це не тільки вміння бажати, але й здатність робити дії, спрямовані на досягнення мети, переборювати перешкоди, утруднення, що виникають на шляху до бажаних цілей. Воля як сила життя, за словами Ф.Ніцше, стверджує себе, тоді як прояв безвільності є вираження заперечення життя.

Винятково важливе місце в структурі свідомості займає пам'ять, як здатність закріплювати, зберігати і відтворювати інформацію, життєвий досвід. Тим самим пам'ять надає зв'язність і стійкість життєвому досвіду людини і є необхідною передумовою формування особистості.

Величезний пізнавальний потенціал несе в собі інтуїція. Інтуїція – це здатність безпосереднього осягнення істини шляхом прямого її споглядання найчастіше без відповідного доказу і практичної перевірки. Особливість інтуїтивного «бачення» («осяяння», «спалаху» свідомості) виявляється в несподіванці, евристичності вирішення проблеми, в неусвідомленості шляхів і засобів її вирішення. Це є сфера свідомості, де подані духовні ідеали і здібності до творчості у вигляді фантазії, продуктивної уяви і т.п.

Досить конструктивний варіант вирішення проблеми свідомості міститься в теорії З.Фрейда. Ним виділені й описані наступні структурні рівні свідомості: усвідомлюване, несвідоме, підсвідоме, надсвідоме.

Усвідомлюване («Я») – все те, що більш-менш упорядковано всередині себе і прагне упорядкувати все навколо (логіка, розум). Усвідомлюване – це сфера нашого психічного життя, що знаходиться у фокусі свідомості, виступає як безпосередньо відкрита для індивіда, як свідомість, що актуально протікає. Свідомість на цьому рівні обробляє інформацію послідовно, прагне до однозначності своїх тверджень і загальнозначимості їх тлумачення.

Несвідоме («Воно») – сукупність психічних явищ, станів і дій, що лежать поза сферою людського розуму і не завжди йому підзвітних (ерос, танатос). Це глибинний шар свідомості. До сфери несвідомого відносяться інстинкти, від яких людина, як біологічна істота, не вільна. Інстинкти породжують у людини підсвідомі бажання, емоції, імпульси, що виявляються в нашій свідомості у формі потягів, переживань, афектів тощо. З.Фрейд бачив у несвідомому джерело одночасно як творчих, так і руйнівних тенденцій, що обумовило згодом неоднозначне тлумачення принципів його вчення.

Підсвідоме – усе те, що вже було усвідомлюваним чи може стати усвідомлюваним за певних умов. Це не тільки добре автоматизовані і тому такі, що перестали усвідомлюватися, навички (наприклад, навички гри на музичному інструменті, рутинні трудові навички), але й глибоко засвоєні суб'єктом, такі, що стали його переконанням, соціальні норми, регулятивна функція яких переживається як «веління обов'язку», «поклик серця» і т.п. Ці так звані автоматизми та інтуїтивні уявлення можуть породжуватися за допомогою свідомості, але потім занурюватися у сферу несвідомого. На прикладах автоматизмів виявляється охоронна функція підсвідомого, завдяки чому зменшується навантаження на свідомість і збільшуються творчі можливості людини.

Надсвідоме або «Над-Я» («Я-ідеал») – верхній рівень функціонування свідомості, що представляє соціум у структурі індивідуального духовного досвіду – соціокультурні настанови, вимоги суспільної моралі, прийняті в суспільстві норми поведінки і регулювання. «Над-Я» – вища інстанція в структурі свідомості (душевного життя), що виконує роль внутрішнього цензора, совісті. Надсвідомість – особливий рівень психічної активності, притаманний і процесам творчості. Однієї з найважливіших функцій роботи надсвідомого є сублімація, тобто переведення енергії, накопиченої у світі інстинктів, на культурне творіння, творчу активність.

Таким чином, єдність і всебічна активізація названих вище і багатьох інших психічних процесів, врахування умов становлення свідомості та характеру її функціонування дозволить глибше осмислити природу людини.

2. Походження і сутність свідомості. Багато філософів не без підстав розглядають свідомість як дарунок людині, диво з див світобудови. При цьому відзначається, що свідомість є не тільки благо, але одночасно і хрест, і тягар, тому що у неї даний весь біль світу. Невипадково, щоб угамувати біль (душевний або фізичний) на час відключають свідомість за допомогою наркотичних засобів чи алкоголю.

Разом з тим, таємниця походження свідомості так і залишиться таємницею, якщо не підходити до цієї проблеми історично, без урахування того, що свідомість, як властивість матерії, виникла на певному етапі її еволюції. Історія виникнення свідомості – одна зі складових загального процесу розвитку матерії, у ході якого виникає і розвивається життя, все багатоманіття живої природи, а потім і мисляча людина.

Свідомість є вища форма і результат розвитку загальної властивості матерії – відображення. Відображенняце зміна одного предмета під впливом іншого, чи, іншими словами, передача особливостей одного предмета іншому в процесі їхньої взаємодії.

Здатність до відображення і його характер залежить від рівня організації матерії. У якісно різних формах відображення виявляється у неорганічному світі, у світі рослин, тварин і, нарешті, у людини. У найпростішому випадку відображення в неорганічній природі – це механічні деформації, фізико-хімічні зміни, що з'являються в результаті взаємодії.

З виникненням життя формуються якісно нові форми відображення. Найпростішою формою відображення в природі є подразливість, що являє собою відповідну реакцію організму на зовнішню чи внутрішню дію середовища у вигляді збудження. Ця форма відображення, що має пристосувальний характер, широко поширена у рослин і найпростіших тварин.

Вищою формою біологічного відображення, у порівнянні з подразливістю, є рефлекси і відчуття. Рефлекси і відчуття з'являються у тварин, що мають нервову систему. На цьому ступені еволюції і виникають психічні форми відображення, що вирізняються вибірковістю й активністю. Рефлекс – це закономірна реакція організму на зовнішнє подразнення, що здійснюється при участі центральної нервової системи.

В міру морфологічного ускладнення організмів у процесі органічної еволюції поряд з безумовними (чи вродженими) рефлексами і на їх основі у тварин з'являються й умовні (чи набуті) рефлекси, виникає вища нервова діяльність.

Подальший розвиток притаманної матерії властивості відображення відбувався у наших предків під визначальним впливом соціальних чинників. Точніше, процес виникнення свідомості проходив у єдності з виникненням суспільства. Вирішальна роль у цьому процесі переходу біологічної форми руху матерії до соціальної належить трудової діяльності. Вона сприяла формуванню абстрактного мислення і виникненню вищих, цілком людських мислительних форм відображення.

Свідомість – це специфічно людська, нерозривно пов’язана з мозком, властивість високоорганізованої матерії відбивати матеріальний світ в ідеальних (суб’єктивних) образах.

Свідомість характеризується цілепокладанням. Перш ніж що-небудь зробити реально, людина робить це мислено, в ідеальній формі. Ідеальне – властивість свідомості, обумовлена соціальною природою людини. Воно являє собою специфічний спосіб існування (буття) об'єкта, відбитого в психіці суб'єкта в чуттєвих і мислиннєвих образах, проектах і схемах.

Ідеальне є характеристика свідомості як протилежність матерії. У цьому плані воно постає як суб'єктивна реальність, що протистоїть реальності об'єктивній.

На відміну від матеріального, що має властивості речовинності, просторовості, часовості ідеальне позначає непротяжність, неречовинність, невагомість, змістовну схожість образу і відповідного предмета.

Іншими словами, свідомість двополюсна. З одного боку, вона спирається на матеріальне, має його як свою передумову. І в цьому значенні вона вторинна. З іншого боку, вона спрямована на нове матеріальне, опредмечуючись і об'єктивуючись у нових результатах людської діяльності, виступаючи у цьому плані як первинна. Свідомість має творчий, активний характер. Вона спрямована на перетворення світу і створення нового. У цьому відношенні доцільно звернутися до поняття «свідомісність». Воно характеризує людину і його діяльність з погляду здатності діяти і діяти зі знанням справи. Інакше кажучи, свідомісність є синонім розумності дій людини. Це поняття застосовується також і для характеристики історичного процесу. Воно вказує на наявність у діях людей високого духовного компонента, наприклад, свідомісність політичного процесу, відношення до природи тощо. Навпаки, відсутність свідомісності вказує на стихійність у діяльності людей, її нерозумність. Свідомісність – це показник того, наскільки люди здатні здійснювати свою діяльність за допомогою знань про навколишній світ. Наявність свідомісності характеризує людину як істоту, здатну діяти розумно і творчо.

3. Свідомість і мова. Проблема штучного інтелекту. Вивчаючи третє питання, необхідно розкрити сутність і значення мови як найважливішої характеристики свідомості.

Нерідко свідомість визначають як знання людини про навколишній світ і самого себе, яке за допомогою слів, математичних символів, художніх образів може бути передане іншим людям, у тому числі іншим поколінням та іншим епохам у вигляді пам'ятників культури. На думку лінгвістів, мовна форма є не тільки умовою передачі думки, але й умовою її реалізації. Люди осягають думку вже оформлену мовними знаками. Поза мовою є тільки неясні спонукання, вольові імпульси, що втілюються в жести, міміку. Свідоме – це подія, оброблена і оформлена засобами мови.

Мова людини якісно відрізняється від «мови» тварин (жестів, звуків), що виражає їх емоційний стан, бажання, потреби. «Мова» тварин – це замкнута система, строго обмежена пристосовницьким відношенням до природи. Мова людини – відкрита система, яка саморозвивається, що відбиває предметний світ, його властивості і відношення, а також відносини людей. Вона дає можливість людині осмислити світ і власну діяльність у ньому.

Звичайно, свої думки і почуття людина може виразити й іншими, досить різноманітними засобами. Наприклад, думки і почуття музиканта виражаються в звуках, художника – у малюнках і фарбах, скульптора – у формах, конструктора – у кресленнях, математика – у формулах, геометричних фігурах і т.п. Думки і почуття можуть бути виражені в діях, вчинках людини. Але треба мати на увазі таке: якими б засобами не виражалися думки, вони, врешті решт, перекладаються на словесну (вербальну) мову – універсальний засіб у будь-яких знакових системах, що використовуються людиною. Це особлива властивість мови викликана її зв'язком з мисленням.

Близькість мислення і мови, їхнє тісне споріднення приводить до того, що своє адекватне (найбільш наближене до такого) вираження думка одержує саме в мові. Ясна за своїм змістом і струнка за формою думка виражається в дохідливій і послідовній мові. Згадаймо народну мудрість: «Хто ясно думає, той ясно говорить».

Сутність мови виражається в основних її функціях:

· номінативної (здатність мови називати речі, явища – «давати імена»);

· пізнавальної (участь у процесі пізнання: наше мовлення не лише таке, яке наше мислення, але й «мислення таке, яке мовлення» (Лі Уорф));

· інформативної (здатність зберігати, передавати, відтворювати інформацію);

· комунікативної (здатність спілкування на всіляких рівнях);

Мова – такий же необхідний штучний посередник у відношенні людини до світу, як і знаряддя його перетворення – техніка. Народжена людина поки не опанує цими двома основними посередниками – знаряддям праці і мовою – не стає людиною у повному значенні цього слова. У той же час свідомість не вичерпується тим, що може бути виражена в мові, раціонально засвоєна.

Відзначимо, що комунікативне походження свідомості обумовлює здатність мисленного діалогу із самим собою, тобто веде до появи самосвідомості (рефлексії).

Самосвідомість – це особливий рівень свідомості, на якому здійснюється функція контролю за діяльністю свідомості і підтримки її цілісності. Воно передбачає, по-перше, виділення й вирізнення людиною самої себе, свого «Я» від усього, що її оточує, а по-друге, здатність людини подивитися на себе начебто з боку, усвідомити свої дії, почуття, думки, мотиви поведінки, інтереси, своє положення в суспільстві. Самосвідомість виникає не як духовне дзеркало для дозвільного самомилування, – воно скоріше виникає у відповідь на виклик суспільних умов, що завжди жорстко вимагали від людей уміння оцінювати свої вчинки, слова, думки з погляду певних соціальних норм.

Самосвідомість тісно пов'язана з феноменом рефлексії. Рефлексія – це міркування особистості про саму себе, коли вона вдивляється в таємні глибини свого внутрішнього духовного життя.

Рівні рефлексії можуть бути досить різноманітними – від елементарної самосвідомості до глибоких роздумів над сенсом свого буття, його моральним змістом. Осмислюючи власні духовні процеси, людина нерідко критично оцінює негативні сторони свого внутрішнього духовного світу (наприклад, зживає дурні звички і т.п.). Пізнаючи себе, вона ніколи не залишається такою ж, якою вона була колись.

Проблема свідомості і мови з появою комп'ютерних технологій виявилася тісно пов'язаною з проблемою штучного інтелекту. Сам термін «інтелект» у сучасній філософії трактується як вища пізнавальна здатність мислення, що відрізняється творчим, активним характером від пасивно чуттєвих форм пізнання. Вперше даний термін у вітчизняній філософській традиції використав М.В.Гоголь, позначаючи ним здібності людини до пізнання, осягненню чого-небудь.

Штучний інтелект є метафоричне поняття для позначення системи створених людьми засобів, що відтворюють певні функції людського мислення.

Пріоритетна область використання штучного інтелекту – комп'ютерні експертні системи. Вивчаючі проблему штучного інтелекту спеціальні дисципліни з самого початку орієнтовані на всебічне комплексне осмислення даної проблеми, покликані розробляти правила конструювання таких алгоритмів роботи комп'ютерної техніки, що мали б характер розумної, цілеспрямованої діяльності.

Якщо мислення тварин, їх «мова» залишається на рівні елементарного мислення (у тварин є пам'ять, їм властиві зачатки аналізу, синтезу й інших мислительних операцій стосовно предметних образів, але не понять), а свідомість людини пов'язана з абстрактним понятійним мисленням, то штучний інтелект «думаючої» машини оперує не образами, а знаками. Тут може здійснюватися процес «самонавчання» (комп'ютери, що самонавчаються, самопрограмуються). Однак це «навчання» особливого роду. Так, комп'ютер, запрограмований тільки на доказ математичних теорем, не зможе грати в шахи чи вирішувати інші задачі. Ілюзія «розумності» досягається не тільки швидкодією, але й вдалою комбінацією послідовно і паралельно працюючих процесорів, що здійснюють формалізовані процедури. Але все ж замінити цілком людини комп'ютер не може. І, насамперед, тому, що він працює за програмою, закладеною у нього людиною, і тому знаходиться в її владі.

Слід враховувати, що проблема штучного інтелекту має багатовікову історію. Раніше, при створенні обчислювальних пристроїв, як правило, йшли шляхом копіювання, імітації предметних дій людини чи її мислення. У теперішній час роботи, присвячені штучному інтелекту, ведуться по трьох основних напрямках:

– відтворення творчих здібностей людини;

– застосування діалогових форм «спілкування» людини з комп'ютерними системами (наприклад, з метою перекладу формалізованих текстів на природні мови);

– створення робототехніки, найважливішим елементом якої є «штучний інтелект».

Таким чином, людина з її свідомістю та ЕОМ йдуть назустріч одна одній. Техніка все активніше виступає партнером людини в його життєдіяльності. Природний інтелект, сполучений із «штучним» підсилює творчі можливості людини, ставить її перед необхідністю нової парадигми мислення, здатної забезпечити їх єдність і цілісність в інтересах збереження і подальшого розвитку людства.

Підводячи підсумки розгляду проблеми свідомості, слід зазначити, що свідомість являє собою відкриту систему, у якій є не тільки сфера раціонального (точні поняття, теоретичні знання), але й чуттєво-емпіричні, емоційно-вольові засоби відображення світу. Всі вони разом відкривають нові можливості людини як істоти творчої і самотворящої.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал