Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Шаровари




КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни«Історія реклами та зв’язків з громадськістю»

 

на тему «Українське козацтво та його символіка»

 

студента 1 курсу

групи РЗ-31

Даниленко Л. П

Науковий керівник:

к. н. із соц. ком., ст. викл.

Фісенко Т. В.

 

Київ – 2015__

 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………. 3

Розділ 1. СИМВОЛИ КОЗАЦЬКОЇ ВЛАДИ.…………………………..........6

1.1. Історія українського козацтва .……………………....6

1.2. Козацька символіка…..….……………………………………....9

1.3 Традиційний одяг українського козацтва…………………………11

 

РОЗДІЛ 2. ЗБРОЯ ТА ІНШІ ВІЙСЬКОВІ АТРИБУТИ ЯК СИМВОЛИ
ВЛАДИ ……………………………………………………………………….....16

 

2.1. Козацьке військо ……………………..……………......16

2.1.1. Козацька зброя ……………………………….16

2.1.2. Різноманітність козацької зброї………………………….1

2.2. Козацькі прапори та герби ……………………………………...…………23

2.3.2. Особистісна козацька символіка………………………………….25

висновки……………………………………………………………………27

Список використаної літератури…………………………………29

Додатки…………………………………………………………………….....31

 

Вступ:

 

У своїй роботі я хочу описати козацьку культуру і символіку.

Актуальність моєї роботи полягає в розкритті значення козаків та козацької символіки для України.

Об єктом дослідження моєї роботи є розвиток козацької символіки в Україні.

Предметом мого наукового дослідження є сама козацька символіка, її види, значення, а також головний атрибут українського козацтва – козацька зброя.

Мета дослідження - розкрити значення українського козацької символіки.

Реалізація зазначеної мети зумовила постановку таких завдань:

1) Виявлення своєрідностей у різних формах козацької символіки

2) Визначення місця козацької символіки в українській культурі

3) Аналіз і перелік козацької символіки.

Козацтво ввійшло в історію як самобутнє, неповторне явище. Воно подарувало нам безліч здобутків, основним з яких є закладення основ майбутньої української державності. Одним із основних кроків, які здійснило козацтво - це визначення власної символіки.
Відзнаки державної і військової влади у козаків називалися клейнодами. До них належали – корогва, бунчук, булава та печатка з гербом. Згодом до клейнодів долучили пірначі, литаври, значки, палиці, тощо. Усі козацькі клейноди зберігались в січовій Покровській церкві, й виносилися тільки за наказом кошового отамана.

Важливе місце в системі козацької символіки займали герби. Серед них виділяються герби Війська Запорізького, а також особисті герби гетьманів і козацької старшини і міські герби. Гербом козацької України стала постать козака у кунтуші, підперезаного поясом, із шаблею при лівому боці, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рам'я. Цей герб зображали на знаменах, на печатках, на документах, книгах. Збереглася печатка 1596 р. із цим гербом. Уперше ж його зафіксовано в документах під 1576 p., хоча згадки про наявність такого символу зустрічаються і раніше. Він використовувався до кінця XVIII ст. як герб Запорозької Січі, Лівобережної і Правобережної України, як герб гетьманських військ. Печатка — символ влади судді. Нею скріплювались всі документи Війська Запорізького, видані Кошем універсали, привілеї, дипломатичне листування. На печатці був зображений герб — постать козака, озброєного мушкетом і шаблею.



Українська символіка є відображенням української національної ідеї, в ній залишили слід незабутні сторінки нашої історії, нашої культури. Велика частина предковічної нації українського народу збережена на козацьких гербах і прапорах, що й нині слугують державницькими символами нашої країни.

 

Розділ 1. Символи козацької влади

 

1.1 Історія Українського Козацтва

Запоріжжя, запорізький край вважаються колискою гідного подиву явища XV - XVII ст. в Європі - зародження, процвітання і загибелі козацтва, що увійшло в історію під назвою "Запорозького".
Спеціалісти досі не зійшлися на єдиній думці, звідки виникло слово "козак", хоча ще в старовинних билинах так називали руського богатиря Іллю Муромця. Козаки - це вільні люди. Вони йшли від панів, від утисків у дикі степи Наддніпрянщини, збираючись у ватаги за дніпровськими порогами. Звідси і пішла назва – запорожці.



Запорозька Січ — це один з тих світових феноменів, над яким замислювались і який намагалися з’ясувати багато поколінь дослідників.

Запорозька Січ відіграла прогресивну роль в історії українського народу. Та дослідники ще й досі не з'ясували всіх питань і загадкових явищ, фактів з життя, побуту й історії запорожців.

Не збереглося точних даних про час заснування Січі. Але в другій половині XVI ст. Січ уже була відома далеко за межами України. Європейські володарі виряджали сюди своїх послів, запрошували запорозьких козаків спільно виступати проти султанської Туреччини. Зокрема 1594 року задля цього на Січ приїздив посол німецького імператора Еріх Лясота.

Коли ж з'явилося на історичній арені українське козацтво i що воно собою являло?

Рубіж XIV—XV століть. Тяжкою, чорною годиною був цей час для України. Її пошматували литовські, польські, угорські феодали. Під ударами іноземних поневолювачів загинуло Галицько-Волинське, а згодом і Київське князівство. На плацдарм для грабіжницьких нападав на Україну і Росію перетворили турецькі і татарські феодали південноукраїнські степи.

I тоді народ створив власні збройні сили. Це було козацтво. Саме воно взяло на себе одну з основних державних функцій — захист рідної країни.

Малозаселені простори південно-східних частин України безпосередньо межували із землями, де кочували татарські орди. І по них насамперед розливалася спустошлива кривава хвиля нападів. Сюди, на територію Південної Київщини (район Черкас і Канева) та Брацлавщини (Південне Побужжя) тікали з далекої Галичини, Волині та Поділля, з міст і сіл Північної Київщини селяни і міська біднота, на плечі яких лягав увесь тягар феодальної експлуатації та іноземного панування. Як сказав пізніше Богдан Хмельницький, козацтво склалося «з людей, що холопства не витримали й пішли в козаки». Недарма слово «козак» у тюркських мовах означав — «Вільна людина».

До лав козацтва вступали найсміливіші, наймужніші люди — адже на них чекали військові походи й битви, тривала повсякчасна боротьба проти напасників. Проте ці в недавньому минулому селяни, призвичаєні до землі, не тільки воювали. Перед ними розкинулись простори родючої землі, повноводі ріки, незаймані степи, багаті на звірину. I козаки бралися за плуга, полювали хижого звіра, годували худобу, ремісникували. Вони засновували хутори й села, будували нові і відроджували зруйновані міста і містечка. Саме козацтво повернуло до життя спустошені татарами українські степи.

Згодом козаки створили систему укріплень у пониззі Дніпра, за порогами, на дніпровських островах. Захована в плавнях, густих заростях лози й очерету, козацька фортеця була неприступна для турецько-татарських загарбників. Пороги утруднювали польській шляхті підхід до неї. Козаки скористалися традиціями зведення фортифікаційних споруд часів Київської Русі, за якими важливу роль, окрім земляних укріплень, відігравали засіки. Від слова «засіка» (укріплення з дерев) і дістала свою назву Запорозька Січ. Хоч деякі дослідники вважають, що за основу назви правило слово «Сікти». Запорозькою називали Січ тому, що вона лежала за порогами.

Січ була притулком для всіх, хто протестував проти соціального і національного гніту, хто боровся за волю. Сюди приймали людей, не зважаючи на расу, національність, соціальне походження. Тут плескалися солідарність і дружба синів різних народів, січове братерство. Крім українців, що становили переважну більшість, було багато білорусів, литовців і грузинів, вихідців з південнослов'янських земель, вірменів. Потрапляли на Січ італійці та французи, навіть араби.

Запорозька Січ очолила боротьбу, на яку піднявся український народ проти панування шляхетської Польщі, турецько-татарської агресії та феодально-кріпосницького гноблення.

Уряд Речі Посполитої справедливо вважав козацтво загрозою своєму володарюванню на Україні, загрозою феодальному ладу. Польські королі намагалися встановити контроль над козаками і рівночасно використати їх для захисту південних кордонів та боротьби із селянськими повстаннями. Тож 1572 р. король Сигізмунд II Август узяв деяких козаків на державну службу. Їх занесли до спеціального списку — реєстру. Та реєстрові козаки губилися в морі всього козацтва, що дедалі більшало. Під час повстань реєстрові козаки, які зазнавали утисків від шляхти, приєднувалися до народних мас.

Запорожці об’єдналися в одну організацію — Військо Запорозьке. Спираючись на Січ, воно розпочало активну боротьбу проти загарбників.

Кілька разів змінювала Січ своє місцеперебування. Вважали, що спершу вона розташувалася на острові Хортиці. Там у середині XVI ст. князь Дмитро Вишневецький спорудив укріплений замок. Його залога складалася з козаків, які, певно, споруджуючи земляні укріплення, використали систему засік. Із Хортиці козаки на чолі з Дмитром Вишневецьким здійснили в середині XVI ст. перші сухопутні походи на турецькі володіння в пониззях Дніпра.

Документи розповідають, що в 70-і рр. XVI ст. Січ була на острові Томаківці (тепер біля села Городища Нікопольського району Дніпропетровської області. Ця місцевість має назву Острів і входить до міста Марганець), а з 90-х рр. розмістилася на другому дніпровському острові — Базавлуці (точне місце досі не встановлене). Це про Базавлуцьку Січ залишив спогади Еріх Лясота. 3 1638-го по 1652 р. Січ перебувала на Микитиному Розі (поблизу теперішнього міста Нікополя). Тут сформувалося повстанське військо, а Богдана Хмельницького обрали гетьманом. 3відси під його проводом 22 квітня 1648 р. козаки вирушили, щоб об'єднатися з повстанським рухом на Наддніпрянщині і розпочати велику визвольну війну українського народу.

Найдовшу історію мала Чортомлицька Січ (основна територія цієї Січі затоплена у зв'язку з створенням Каховського моря. Тільки невеличка частина січового кладовища становить територію с. Капулівки Дніпропетровської області). 3 нею пов'язані життя і діяльність борця проти татарських нападників, славетного кошового отамана Івана Сірка. Чортомлицьку Січ за наказом царя Петра I було спалено і зруйновано, бо частина її старшини і козацтва перейшла на бік Мазепи. Тоді запорожці пішли на південь і заснували Січ на річці Кам'янці.

Та царська влада не дозволила й цього. Козаки мусили отаборитися в Олешках (тепер м. Цюрупинськ біля Херсона), що тоді входили до Кримського ханства.

Жити під владою споконвічних ворогів — татарських феодалів — було надзвичайно тяжко. Не раз запорожці зверталися до російського уряду з проханням дозволити повернутися в російське підданство. I от 1734 р., напередодні російсько-турецької війни, дістали згоду. Тоді й було засновано останню, Нову Січ (на цьому місці після зруйнування Січі виникло село Покровське, що в радянські часи увійшло до складу Нікопольського району Дніпропетровської області. Тепер затоплене Каховським морем), або як її ще називали тоді — Підпіленську, бо вона стояла на річці Підпільній.

Про життя і побут запорожців залишили свої спогади очевидці іноземці й російські офіцери, що побували там. Та особливо цінні відомості дають архівні документи. Січ мала активні дипломатичні відносини з урядами багатьох країн, здійснювала управління внутрішнім життям, у зв'язку з чим розвинулося велике діловодство. У запорозькій військовій канцелярії служили високоосвічені, відомі на той час люди. 3 їхнього середовища вийшли історики-літописці. Проте у вирі подій велика частина документів загинула. Дійшли до нас матеріали останньої Нової Січі. Вони становлять унікальний архівний фонд світового значення.

Надзвичайно цікавий, точний опис зовнішнього вигляду Січі зробили самі козаки. 1672 р. в Москві запорозькі посли — отаман Шашол і козаки — розповідали про Чортомлицьку Січ. Зовні вона нагадувала Місто-фортецю. 3 Лівого боку її омивала річка Чортомлик, з правого — Прогной. За фортецею протікала Скарбна. Урвисті береги цих трьох річок правили за природне укріплення. Його доповнювали тринадцятиметровий вал і рів. 3 четвертого боку Січ виходила в поле. Тут вал мав бійниці й укріплювався частоколом із загострених і просмолених паль. 3 цього боку стояла ще велика оборонна башта, упоперек близько 43 метрів, а перед нею колом до 216 метрів — спеціальне земляне укріплення стрільницями для гармат. 3 другого боку до валу тяглися дерев’яні коші, насипані землею. Вийти можна було через вісім вузьких проходів («форток-пролазів») із бійницями. Взимку запорожці на всіх річках навколо Січі вирубували кригу, утруднюючи тим доступ до фортеці.

У центрі Січі був майдан з церквою, навколо якої розташовувалися 38 куренів — своєрідні казарми, — дерев'яні великі хати, вкриті шкурами або очеретом. Тут-таки на майдані стояли будинки старшини, військова пушкарня, де зберігались фортечні й польові гармати. За містом, біля порту, височів «Грецький дім» — приміщення для іноземних посланців та купців. Запорозька Січ сама вела жваву торгівлю, а до того ж була транзитним пунктом для торгівлі всіх українських земель і Росії з країнами Сходу. Передмістя Січ було забудоване житлами і майстернями ремісників. Козаки — чудові зброярі — виробляли також високоякісний порох. Особливо відзначились майстри запорозьких бойових човнів. Їхні швидкоплавні дуби-чайки успішно змагалися з грізними турецькими галерами. Часто запорозьких майстрів-корабельників запрошували до Москви.

У куренях постійно жила залога Січі. Курінь мав також значення військово-адміністративної господарчої одиниці. На чолі його стояв курінний отаман. Більша частина козацтва та їхні сім'ї і мешкали в зимівниках, а згодом і в селах на території Січі. Ці землі у другій половині XVII ст. почали називатися «Вольності Війська Запорозького».

Вводити жінку в Січ, хоч би й рідну матір, заборонялося під загрозою смертної кари. Це зумовлювалося надзвичайно тяжкими й небезпечними умовами життя на Запорожжі, де все було підпорядковано вимогам постійної війни.

Борючись проти чужоземних загарбників, Січ створила струнку військову організацію. Кожен козак офіційно називався «товариш Війська Запорозького», у чому виявлялися елементи демократичних відносин. Усе козацтво ділилось на полки по 500—1000, а згодом і більше чоловік на чолі з полковником. Полки складалися із сотень, керованих сотниками. Існував також поділ на курені. Усе українське козацтво очолював гетьман, а запорозьке козацтво — кошовий отаман. Під час походу він мав необмежену владу. Разом з військовим писарем, суддею і обозним кошовий отаман утворював уряд — кіш Запорозької Січі. Кошову старшину обирали щороку на загальновійськовій раді, яка збиралася три-чотири рази на рік і вирішувала важливі справи: зустрічала послів, приймала рішення про походи, ділила землі й угіддя між куренями тощо.

У Запорозькій Січі проявлялися риси ранньобуржуазних республік. Однак старшина і заможне козацтво порушували демократичні порядки, за допомогою демагогії, підкупу і насильства намагалися перетворити демократичні права на особисті привілеї, нав'язували свою волю рад і. Усі вищі посади займали тільки багаті козаки. На кінець існування Січі старшина разом із царським урядом майже звели принцип виборності до формальності. Тут весь час точилася гостра соціальна боротьба. Основну масу запорожців становили бідні козаки й голота-сірома, на яких припадав основний тягар і злигодні походів; вони були найактивнішою силою селянсько-козацьких повстань.

У першій половині XVII ст. запорозьке козацтво піднялося до рівня кращих європейських армій, а своєю активною, наступальною, ініціативною стратегією і маневреною тактикою перевершувало феодальні армії Європи, що послідовно додержувалися стратеги позиційної оборонної війни.

Запорозьку піхоту вважали найкращою в Європі Вона героїчно й майстерно билася з ворогом на суші, шикуючись, як правило, у три шеренги. Перша — стріляла, друга подавала, а третя шеренга заряджала рушниці. Запорозька піхота уславилась штурмом ворожих фортець, воювала і на морі в складі славнозвісних вітрильно-веслових козацьких флотилій. Вони вели морські бої, охороняли береги. Є історичні відомості, що запорожці використали в походах проти Туреччини підводні човни набагато раніше, ніж це було в Західній Європі. Козаки сміливо атакували не тільки окремі судна, а й цілі турецькі флотилії. Залогу турецьких галер знищували, невільників-віслярів звільняли і відвозили до рідних країв або приймали в лави козацтва.

Кіннота у запорожців у першій половині XVII ст. була менш численна від піхоти, але її дії відзначалися військовою майстерністю. Запорозька кіннота вела наступ так званою «лавою», шикуючись напівколом, атакуючи в такий спосіб ворога не лише з фронту, а й з флангів, заходячи у його тили.

Найпоширенішим у козаків видом бойового порядку став так званий табір — найважливіший елемент козацької тактики в умовах рівнинної степової місцевості.

Козаки були добрі майстри будувати земляні укріплення. Папський нунцій Торрес, котрий відвідував Польщу та Україну, зауважував: «Козак воює стільки ж мушкетом, скільки й мотикою та лопатою... насипає землю й робить укріплення серед безмежних рівнин свого краю». Блискавично споруджували запорожці вали, засіки, шанці, редути, табір. «Нема в світі війська, яке б уміло краще будувати шанці, ніж козаки»,— писав тогочасний трансільванський літописець. «Як тільки викопає собі укріплення над якоюсь річкою,— продовжував літописець,— козак цілком стає не приступний».

Серед козаків здавна був дуже поширений спосіб захисту вояків від вогню ворога, тоді ще не відомий у Західній Європі. Цей спосіб самообкопування стрільців український народ виробив в умовах південних степів під загрозою повсякчасної небезпеки нападу татар. Артилерія Запорозького Війська складалася з важких гармат для облоги й захисту, а також легких рухливих фальконетів. Деякі з них мали вертлюги, які прикріплювали до бортів човна, дуба або судна.

Сучасники малюють запорозьких козаків як людей фізично витривалих, мужніх і відважних, невтомних на війні. Турецький хроніст Мустафа Наїма, описуючи морську битву козаків на чайках з турецьким флотом, твердив: «Можна відверто сказати, що на всій землі не знайти людей сміливіших, які менше турбувалися б своїм життям, менш за все боялися б смерті».

Січ дала видатних полководців, мудрих державних діячів, проводирів народних повстань: Северина Наливайка, Тараса Федоровича (Трясила), Павла Павлюка, Івана Судиму, Дмитра Гуню, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Сірка, Максима Залізняка, Семена Палія.

Особливого розмаху походи запорожців набрали в першій половині XVII століття. У той час вони не раз «окурювали мушкетним димом» столицю Туреччини, змушували тремтіти зі страху того самого султана, якого жахалися правителі країн Західної Європи.

Роль козацтва у всьому суспільно-політичному житті України була така велика, зв’язки з народом були такі міцні, що в документах XVII—XVIII ст. всіх українців навіть називали «нацією козаків», «українською козацькою нацією».

Серед запорожців часто зустрічалися талановиті співці і музиканти, поети і танцюристи. Гопак і метелиця народилися на Запорожжі, як і деякі інші танці. Тут був і «вертепний театр». Створені козаками думи і пісні ще й тепер викликають захоплення. Визначне явище громадського і духовного життя запорожців — кобзарство. Кобзарі були не тільки творцями і виконавцями дум та пісень. Вони закликали і запалювали на боротьбу народ, самі брали участь в битвах. Розвинулась і досягла досконалості на Запорожжі військова музика. Народна картина «Козак Мамай» кілька століть висіла чи не вкожного.

На Запорожжі в умовах постійної небезпеки, в атмосфері героїчної боротьби склалися чудові традиції січового побратимства, почуття дружби, взаємодопомоги й самопожертви.

Багато дум та історичних пісень про запорожців склав сам народ, який уславив вікопомні звитяжні діла лицарів козацької республіки.

У грудні 1991 року на Першій об'єднаній Раді було прийнято ухвалу про утворення товариства "Запорозька Січ", основними напрямками роботи якого стали духовне відродження, пропаганда козацької ідеї, козацьких традицій.
У 1994 році з товариства виділилося Військо Запорізьке Низове, козаки якого поставили перед собою такі цілі: військово-патріотичне виховання молоді, адресна підготовка до служби в армії, охорона громадського порядку, розвиток козацької економіки, пропаганда козацької ідеї і способу життя. У цьому ключі, зокрема, давно працюють школи джур (тобто молодих козаків). З часом, у 1996 році, на базі Війська Запорізького Низового, утворилася Спілка Козаків України, до якої вже входять представники 16 областей України.


Крім того, в останні три роки в Україні в День Покрови Пресвятої Богородиці - 14 жовтня - відзначається День Українського Козацтва

1.2 Козацька символіка

 

Оскільки Військо Запорізьке мало добре упорядкований державний апарат,то важливим складником їхньої ідеології стала символіка.Кожна з козацьких клейнод унікальна, адже мала своє призначення, символізувала певну гілку влади на Запорозькій Січі.

Герб Війська Запорізького – постать козака, озброєного мушкетом і шаблею — виник приблизно в другій половині XVI ст. Узаконив його Стефан Баторій у 1578 р. Цей герб вперше зображено на печатці Війська Запорозького в 1595 р. за гетьманування Григорія Лободи. Упродовж існування козацтва цей символ залишався незмінним. Він зображався на головних печатках Війська Запорозького та Гетьманщини, на прапорах, портретах, іконах, у рукописах, друкованих виданнях.

Корогва – прапор Війська Запорозького, найбільша святиня козацтва. Шили її з найдорожчих тканин та оздоблювали вишивкою і гаптуванням. Найчастіше золотом вишивали образ Покрови Пресвятої Богородиці – заступниці козацтва, або козака з шаблею та мушкетом, траплялися також образи святих. Історичний герб корогви — маливове тло з білим хрестом. В нижній частині герба шляхетські роди зображували свої ініціали (у Вишневецьких це були зірка і півмісяць). Після загибелі легендарного Байди козаки продовжували використовувати його прапор. З часом зірка і півмісяць відпали, лишився білий хрест на малиновому тлі. Козацькі прапори були також блакитного, жовтого, жовто – блакитного, малинового, червоного й чорного кольорів, на яких відбивались родові знаки тих гетьманів, які були при владі.

Булава єознакою влади кошового отамана. Це була палиця з горіхового дерева довжиною 50 – 70 см. зі срібною чи визолоченою кулею на кінці. Вона завжди розкішно оздоблювалась коштовним камінням. Курінні ж отамани носили жезли-пірначі — різновид булави, металева головка з гострими виступами, насадженими на держало.

Бунчук — це древко завдовжки 2 – 2,5 метри із золотою кулею, на якій було підвішено кінське волосся й червоні мотузки як символ гетьманської влади.Звичай ношення бунчука спочатку був у турків, потім цю традицію перейняли поляки, а тоді вже й українські гетьмани.

Печатка — символ влади судді. Нею скріплювались всі документи Війська Запорізького, видані універсали, привілеї, дипломатичне листування. На печатці був зображений герб — постать козака, озброєного мушкетом і шаблею.

Каламар – символом влади військового писаря. У козацьких канцеляріях чорнильниці-каламари мали найрізноманітніші форми й були, як правило, мистецькими витворами народних умільців. Виготовлялися вони з металу (бронза, срібло), скла або кераміки.

 

Литаври –відзнака довбиша. Без ударів довбиша в литаври не можна було скликати січову раду.

Козацька символіка мала велике значення й була унікальною, тож недаремно точилася боротьба за клейноди Богдана Хмельницького: якщо без верби й калини нема України, то без атрибутів козацької символіки немає й самого козацтва.

 

Значення козацької символіки в українській культурі та в житті українського суспільства

 

Аналізуючи історію українського козацтва, я дійшла висновку, що козацтво стало рушійним важелем у формуванні історії українського народу, його характеру, способу життя, світогляду, традицій та звичаїв.

Козаки стали обличчям української нації. Козацька символіка має велике значення у розвитку культури українського народу. Символи козацької влади були проявами волелюбності, незламності і таланту українських козаків. Саме від козацької символіки утворилися теперішні українські символи свободи і незалежності: герб, прапор і гімн України.

Козацтво на наших українських землях, утворилося задля того, щоб захистити український народ від гноблення, неволі та тиску, який чинили на Україну Російська Імперія, польські шляхтичі та турки.

Запорізька Січ стала проявом свободи та серцем України.

Перша козацька Запорізька Січ стала головним центром української культури.

Слід зазначити,козацька символіка стала основою нашої української державності, а отже, знайшла відображення у народній творчості. Таким чином, власне українська символіка є відображенням української національної ідеї, в ній залишили слід незабутні сторінки нашої історії, нашої культури. Козацька символіка була унікальною як і саме козацтво, тож українці повинні усвідомити свою самобутність, незалежність та будувати власну державу відповідно до національних потреб, культурних та історичних особливостей.

 

1.3 Традиційний одяг українського козацтва

 

Формування козацького костюму відбувалося на основі українського народного одягу. Великий вплив на справив східний і шляхетський одяг. Але визначальним був спосіб життя, який вели козаки. З огляду на те, що їм часто доводилось брати участь в бойових діях, у козацькому вбранні зустрічались елементи, які виконували захисну функцію. Одяг «на дротах», із вшитими залізними дротинами, оберігав власника від серйозних уражень після ударів холодною зброєю. Те, що кожен козак мав екіпіруватись самостійно, робило неможливим запровадження в козацькому війську одностроїв. Хоча видача козакам тканин замість платні робила їх одяг схожим на форму. Такий самий ефект мало і масове використання козаками дешевих домотканих тканин та традиційного одягу. Крім того, практикувалось пошиття однакових шапок, що полегшувало управління козацькими підрозділами в бою.

Козацький костюм поділявся на буденний та парадний.Тому головними якостями буденного костюму були зручність та невисока ціна. Для пошиття буденного одягу використовувалось домоткане полотно, дешеві сорти сукна, шкіра, смушок, недорогі дерев’яні, кістяні та металеві ґудзики. При виготовленні парадного одягу використовувалось хутро соболя, куниці, вивірки, рисі тощо. Тканину, з якої шився такий одяг, привозили з Англії, Нідерландів, Франції, Чехії, а також зі Сходу. Парча, оксамит, штоф прикрашались елементами стилізованого рослинного орнаменту, вписаного у різні медальйони. Ґудзики для парадного одягу часто робилися із срібла, перлів, дорогоцінних каменів і були мистецькими витворами. Дороге взуття шилося із високоякісної шкіри — сап’яну.

Шаровари

Основним елементом козацького костюму були широкі шаровари, які були добре пристосовані до верхової їзди. Козацькі шаровари шилися з чотирикутною вставкою іззаду, що утворювала матню і з’єднувала холоші. На поясі робилася широка вшита складка, в яку затягувався очкур (мотузяний пояс). При цьому утворювалось багато пишних складок, які облягали стан козака. Особливістю козацьких шароварів була їх ширина (іноді для пошиття використовувалось до 10 метрів тканини!!!). Шилися шаровари із сукна або китайки яскравого кольору. Холоші шароварів не заправлялись у чоботи, а прив’язувались зав’язками поверх чобіт.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.017 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал