Програма випробувана в ДНЗ №211 м. Одеси. 1 страница

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ

1.1. Поняття того, що таке «толерантність» у широкому сенсі

1.2. Вивчення психолого-педагогічної літератури з проблеми толерантності

1.3 Дитина в сім’ї. Сімейний уклад. Толерантність в сім’ї

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА ЗВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЮ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ

2.1. Логіка, зміст та мета експериментальної роботи

2.2. Методика підвищення толерантності дітей та їх батьків

2.3. Результати дослідницько – експериментальної роботи та їх аналіз

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Темою даної роботи є «Толерантна взаємодія батьків та дітей».

Толерантність. Вона виражається як у відношенні до простих людей які нам зустрічаються кожного дня так і до людей, які є найближчими до нас, найріднішими – дітей, батьків, друзів.

Дана тема є дуже актуальною в наш час тому що вона напряму пов’язана з людьми та їх повсякденним життям, а отже і пов’язана і з їх майбутнім.

Нажаль сучасне суспільство є у більшості своїй агресивним, негативним, а у деяких випадках і зацикленим на самому собі і на своїх проблемах. Ми розучились розуміти і підтримувати один одного. Суттю нашого життя стало досягнення якоїсь певної мети будь якими методами. І неважливо скільки людей для цього нам потрібно скривдити, скільки слабких образити, скільки обдарованих людей морально знищити.

Наша поведінка є результатом нашого життя, того що ми пережили, тобто нашого досвіду. І саме через це ми стаємо такими які ми є.

У цій роботі нами був зроблений акцент на сімейних взаємовідносинах, а саме батьків та дітей та толерантності у сім’ї.

Ключовою проблемою, як з’ясувалось, є неспроможність людей звертати увагу на дуже важливі речі. Наприклад батьки не завжди замислюються над своїми словами. Як виявилося, саме ці слова можуть дуже вплинути на дітей, їх відношення до всього оточуючого і найважливіше – на їх майбутнє. Саме зі слів батьків та від їх ставлення до дитини залежить практично все. І дуже важливо знайти ці добрі, теплі, правильні слова. Мабуть комусь це видасться неважливим. Але якщо замислитись і згадати себе, малого, то багато чого стане на свої місця. Ми всі про щось мріяли, всі чогось бажали. І коли хтось погано висловлювався в адресу твоєї мрії або мети, це, можна сказати, ранило і змушувало в якомусь сенсі замкнутись в собі. Таких прикладів можна приводити один за іншим до нескінченності. Проблема від цього не зникне. Але якщо ми всі разом почнемо замислюватись та працювати над собою, над своєю поведінкою та допомагати іншим людям робити те ж саме, то можливо. Колись, цей світ стане краще. І можливо колись наші діти. Або діти наших дітей зможуть стати найщасливішими в світі. Все це реально.

У цій роботі нам важливо донести вагомість толерантності у нашому суспільстві і показати як це добре впливає на взаємовідносини і наскільки спрощує життя. Важливо зрозуміти наскільки потрібно розуміти інших, прислуховуватись до інших, допомагати комусь і бути добрим до оточуючих тебе людей. Все це є запорукою людського щастя та щасливого майбутнього.

Ми проведемо експеримент у якому учасниками стануть дітки та їх батьки ДНЗ №211. На їх прикладі ми зможемо з’ясувати яке саме місце толерантність займає у цьому світі і що заважає їй нормально існувати. Ми з’ясуємо чому люди не розуміють один одного і що є причиною виникнення щоденних конфліктів у сім’ї. Ми визначимо як з цим боротися і що зробити, щоб в сім’ї панувала злагода і спокій.

Для виконання поставленої мети ми виконаємо декілька етапів.

Першим етапом даної роботи є з’ясування того що таке толерантність і як вона сприймається людьми у всьому світі. Для цього ми звертаємось до літератури, та розглядаємо роботи та думки професіоналів даного напряму.

Другим етапом є визначення того що таке сім’я, як правильно себе поводитись і чому діти та дорослі поводять себе так, а не інакше. Нашою метою також є визначення причин поведінки та методів змінення поганих взаємовідносин на кращі. Ми ретельно розглянемо дану проблему і з’ясуємо всі деталі даного питання.

Третім етапом є проведення тестування і аналіз отриманих нами результатів. Для аналізу ми будемо використовувати напрацьований нами матеріал, тобто теоретичні відомості.

Четвертим і основним етапом є розроблення та використання методики по підвищенню толерантності дітей та батьків. Методом експерименту ми перевіримо дію цієї методики та оцінимо її результативність, яку можна буде побачити на отриманих таблицях. Всі результати будуть фіксуватись для точності проведеного нами дослідження.

Останнім етапом є підведення висновків. Це – найважливіші речі, які потрібно запам’ятати кожному задля того, щоб зробити своє життя кращим. Це цікавий та потрібний матеріал який можна використовувати в житті кожного дня.

Тема дослідження: « Толерантна взаємодія між батьками та дітьми».

Мета дослідження: науково обґрунтувати та експериментально перевірити систему заходів підвищення рівня толерантності батьків та дітей.

Завдання дослідження:

1) Зрозуміти суть поняття «толерантність».

2) Визначити критерії визначення ступеню толерантності.

3) Запропонувати систему заходів підвищення рівню толерантності.

Об’єкт дослідження: Діти ДНЗ №211 та їх батьки.

Предмет дослідження: організація навчальної роботи з дітьми та батьками навчального закладу освіти та вплив на рівень їх толерантності.

Методи дослідження: З метою визначення стану проблеми в теорії і практиці використовувались методи теоретичного рівня пізнання: аналіз літературних джерел. Задля виявлення рівню толерантності дітей та їх батьків використовувались методи емпіричного рівня пізнання: тестування. З метою узагальнення і подальшого кількісного і якісного аналізу, матеріали експериментального дослідження підлягли обробці методам математичної статистики.

Структура роботи: дипломна робота складається зі вступу, двох розділів і списку використаної літератури. Повний обсяг роботи – 76 сторінки, з них основного тексту 59 сторінок, у тексті вміщено 4 таблиці. Список використаної літератури містить 63 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ

1.1. Поняття того, що таке «толерантність» у широкому сенсі

Толерантність. Визначення цього поняття кожен з нас розуміє по-своєму і усвідомлює по-різному. Але все ж таки слово «Толерантність» - пояснюється як терплячий. Толерантна людина – це перш за все особистість, якій притаманні духовні, моральні цінності та якості. Як писав Олександр Довженко: «…людина повинна бути Людиною…». Цей вислів пояснюється тим, що кожен з нас повинен задуматися над своїм відношенням до інших, вміти правильно підтримати один одного, поважати людей, прислуховуватися до інших думок, поглядів.

Слово «толерантність походить від латинського tolerans, яке має визначення «зносити, витримувати, терпіти, виявляти стійкість, витривалість». Майже у всіх країнах світу, попри їхні відмінності у політичних чи культурних традиціях, існує одноковий переклад і тлумачення поняття «толерантність», яке є своєрідним синонімом «терпимості».

Tolerance (англійське) – готовність і здатність приймати будь яку особистість або річ без протемту та втручання.

Toleration (американське) – здатність до визнання або практичне визнання і повага до переконань та дій інших людей.

Toleranz(німецьке) – терпимість одо інших людей та поглядів.

Torerance(французьке) – повага до волі іншого, його поведінки, способу мислення, політичних та релігійних поглядів.

Tolerancia (іспанське) – здатність визнавати ідеї та думки інших людей.

Tasamul’ (арабське) – прощення, м’якість, жалість, співчуття, терпимість до інших.

Kuanrong (китайське) – дозволяти, приймати, виявляти чуйність по відношенню до інших.

Терпимість (українське) – здатність терпіти щось від когось, бути стриманим, вміти рахуватись з думками інших.

Терпимість – це не одне й те саме, що терпіння та терпеливість. Ключовим змістом всіх цих слів є відсутність небажаної реакції у ситуації, коли вона імовірна або вимушена. Якщо терпіння визначає частіше всього почуття людини, яка відчуває біль, насильство або якісь інші форми негативного впливу, відсутність негативної реакції у конкретній ситуації, а терпеливість – це властивість індивіда, як правило, проявляти терпіння, що стає рисою його характеру, то терпимість містить в собі повагу до інших і відмову від домінування чи насильства, це властивість відкритості і вільної думки.

Толерантність це складне й багатогранне утворення і є важливою якістю особистості, завдяки якій спілкування між людьми стає виваженим, це, в свою чергу, сприяє знаходженню істини навіть у конфліктній ситуації, це якість, яка виявляється у повазі до інтересів, почуттів, думок, звичаїв, вірувань, політичних уподобань та позицій інших людей. Толерантність є взаємоповагою через взаємопорозуміння та основою цивілізованих стосунків [27].

На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших [3].

Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань.

Толерантність – це єдність у різноманітті. Це не тільки моральний обов’язок, а й політична та правова потреба.

Толерантність – це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру.

Толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність – це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні цінності. Толерантність повинні виявляти кожна людина, групи людей та держави.

Толерантність – це обов’язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність – це поняття, що означає відмову від догматизму і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових актах у галузі прав людини [4].

Актуальність проблеми толерантності обумовлена пошуком нових підходів до вирішення і подолання соціальних конфліктів, війн, а також явищ, які стосуються проблематики Голокосту, що вивчаються як у контексті окремих аспектів міжнаціональних відносин в умовах війни; так і у контексті викладання історії Голокосту та історії міжнаціональних відносин в сучасній Україні.

Толерантність як принцип поваги виконує функцію обмежувача агресивності людини. Значну роль тут відіграє соціокультурний процес, який впливає на зміну стереотипів життєдіяльності людини і її здатності до сприйняття всього різноманіття світоглядного простору і може реалізуватися через взаємодопомогу між людьми, нерідко думки і відчуття мільйонів людей отруюються ідеями, що закликають до агресії і прояву нетолерантності (нетерпимості).

Для вирішення проблем толерантності і формування толерантної свідомості прийнято ряд законодавчих документів, у рамках яких передбачено сприяння становленню громадянського суспільства, розвитку правової культури та соціокультурного діалогу в суспільстві. Нині актуальним є зняття соціальної напруженості у суспільстві. Пошук нових принципів починається вже не з внутрішнього переосмислення досягнутого, а із спроби проаналізувати існуючу реальність. Такі демократичні цінності, як вибір, право на власну думку, свобода совісті, - тобто все те, що дозволяє зберегти різноманітність суспільства і світу в цілому, ще не усвідомлені повною мірою, а значить і основний принцип толерантності – " гармонія в різноманітті" – залишається поки за межами її соціокультурного процесу.

Важливим є аналіз суспільства і конкретного соціального середовища, в якому суб'єкт реалізує себе, свою етичну і правову ментальність. Сучасна етична ситуація потребує від суб’єкта слідувати етичним нормам – володіння правом вільного вибору визначених правових норм.

Виникає ідеал прав людини, і, як наслідок, " толерантність" визначається як набуваюча стійкість, стійкість до невизначеності, етнічна стійкість, межа стійкості (витривалості) людини, стійкість до стресу, стійкість до конфлікту і стійкість до поведінкових відхилень.

Створення людиною (суб'єктом) культури пов'язане з виникненням соціальних конфліктів, що існують через відсутність стримуючих чинників. Для успішного протистояння розвитку нетолерантності необхідне виховання і формування конфліктних компетентностей людини, щоб вона усвідомлювала конфлікт як об'єктивну суперечність, що існує в ній. На суперечність, що містить конфлікт, можна відповісти агресією, спробувати перемогти його в буквальному, силовому сенсі слова. Ні у першому, ні в другому випадку суперечність не зникне, конфлікт лише на якийсь час приховається, але обов'язково повернеться, можливо, в ще складнішому вигляді. При реалізації своїх інтересів і законних прав суб'єкт повинен навчитися вирішувати протиріччя. Основні засоби – розширення соціокультурного діалогу на основі переговорів як зняття цієї суперечності через уміння порозумітися. Чим більше способів вирішувати конфлікт, неминучий в умовах мультикультурного соціуму, знає людина, тим більше вона здатна до толерантності, до продуктивної взаємодії і відтворення толерантних цінностей.

Термін “толерантність” походить від латинського tolerantia і в самому широкому смислі перекладається як терпимість. Однак толерантність і терпимість не зовсім одне й теж. Так, ЮНЕСКО, під егідою якої, 1995 рік було проголошено Роком толерантності, трактує поняття “толерантність” як вміння людини, суспільства, держави поважно ставитися до точки зору інших, неворожо до позицій, що відрізняються від власної думки.

“Толерантність – це те, що робить можливим досягнення миру та приводить від культури війни до культури миру” – проголошено в Декларації принципів толерантності, що була прийнята Генеральною Конференцією ЮНЕСКО в 1995 році [6]. В цьому документі поняття толерантності визначено як: повага, прийняття і розуміння великої кількості культур нашого світу, форм самовираження і прояву людської індивідуальності; відмова від догматизму, від абсолютизації істини і затвердження норм, встановлених в міжнародних правових актах в галузі прав людини.

У сучасній довідниковій літературі термін толерантність трактується досить широко. Так, “Філософський енциклопедичний словник” дає наступне визначення толерантності: “Толерантність – від лат. tolerantia – терпимість – термін, що ним позначають доброзичливе або принаймні стримане ставлення до індивідуальних та групових відмінностей (релігійних, етнічних, культурних, цивілізаційних)” [8, c. 642].

“Соціологічний енциклопедичний словник” розділяє значення терміна толерантність на: 1) терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, думок, вірувань, 2) відсутність або послаблення реагування на несприятливі фактори, в разі зниження чуттєвості до їх дії [5, c. 370]. “Український педагогічний словник” дає визначення толерантності як терпимості до чужих думок та вірувань [7, c. 332].

Аналіз літератури засвідчив, що поняття " толерантність", різні його інтерпретації (" терпіння", " терпимість" тощо) і аспекти розглядалися представниками багатьох шкіл і течій в історії філософської думки. Причому розробка їх простежується з античності (Арістотель, Геракліт, Перікл, Платон, Сократ, Фуки-дід і т.д.) і до сучасних дослідників як в західноєвропейській (П. Ніколсон, С. Мендус, Б. Уїльямс, Д. Хейт), так і у вітчизняній соціально-філософській, антропологічній, психолого-педагогічній літературі.

В античності толерантність ототожнювалася з приборканням пристрастей за допомогою виховання і знання (Сократ); інтелектуальний самозахист (Платон); прагнення до " золотої середини" (Арістотель); стриманість (Піррон, Тімон). Не менш яскравий приклад досягнення високої мети -незалежності батьківщини -за допомогою непротивлення явили світу індуси, що надихаються Махатмою Ганді. Прояв толерантності і її культивування зв'язувалися з симпатією (А. Сміт, Д. Юм); ефективним самоконтролем (Л. Вовенарг); прагненням до помірності (Ф. Вейс); співчуттю (Ж.-Ж.Руссо, А. Шопенгауер), реалізація принципу збереження (К. Ясперс). Її існування інтерпретується як загальний людський борг (І.Кант); збереження мудрої міри рівноваги (І.В. Гете); суспільний інстинкт (Ч. Дарвін). У ній присутні: ідея загальної рівноваги (Г. Спенсер); можливість контролю над чужим життям (марксизм); інтелектуальна симпатія (А.Бергсон); релігійний ентузіазм (У. Джеймс); соціальна педагогіка (В. Ейхлер); внутрішній регулятор мого відношення до іншого (Ж.-П.Сартр); компроміс суб'єкта з дійсністю для досягнення своїх потреб і бажань (Х. Плеснер); інтенціональне переживання (Е. Гуссерль); рефлексія чужого досвіду (В. Франкл); співіснування різних мовних форм (Л. Вітгенштейн).

Рамки культурної антропології дозволяють вивчати культуру у всіх її проявах: поведінка людини, становлення норм, заборон і табу, пов'язаних з включеністю людини в систему соціокультурних відносин. Спираючись на дослідження культурно-історичною (Ф.Боас, Д. Уїсслер, Р. Лоуї), культурно-еволюційною (Л. Уайт, Н. Адамі, М. Харріс) шкіл і структуралізму (М. Фуко, Р. Барт, Ж. Дерріда) розглядається проблема становлення толерантності як особливого режиму людського існування в антропологічному контексті модифікацій людської поведінки.

Соціально-антропологічний напрям (Ж. Гобіно, Ф. Гальтон) дозволяє досліджувати проблеми взаємозв'язку расі і соціальних утворень, особливо питаннями спадкоємства властивостей усередині соціальних груп. Дослідження психології народів, представлено в роботах Гумбольдта, Лацаруса, Штейнтоля, Вундта, Леві-Брюля, Моргана, Турнвальда та ін. Історико-філософський, універсально-історичний і історичний напрями розглядають людину як історичну істоту, а суспільний феномен -як явище культури.

У вітчизняній філософській думці вперше почали підніматися проблеми, пов'язані як з розмежуванням " терпимості" серед інших " актів поведінки" (Л. Петражіцький), так і з пошуком сенсоутворювальних конструкцій для цього поняття (С. Франк, М. Бердяєв).

Разом з цим, можна виділити наступні визначення: терпимість як " штучно відшукана середина" (І. Кирєєвській, Н.Данілєвський); терпимість як надійну зброю для уникнення розколовши (А. Куніцин); допущення чужої свободи (В. Соловйов); терпимість – елемент активної співпраці (Л. Петражіцький, О. Леонтьєв, Ф. Достоєвський); терпимість визначається рівнем етичної свідомості (М. Бердяєв); терпимість як співчутливе відношення до чужого (С.Мейен); внутрішньо активне відношення, що проявляється чи то в співчутті зацікавлена готовність прийняти іншого таким, який він є (Ю.Шрейдер).

П. Ніколсон (" Толерантність як моральний ідеал") і С. Мендус (Толерантність і межі лібералізму") наполягають на розумінні толерантності як морального ідеалу ліберального суспільства. Більш того, П. Ніколсон розрізняє потенційну (установка на існування відхилення) і актуальну толерантність, що виникає при відмові від вживання реальної сили.

Як одна з основних умов справедливості толерантність представлена у Д. Ролза. Має місце спроба створення плюралістичних теорій толерантності, яка була зроблена М. Уолцером і У. Кимлікой. Точкою зіткнення їх теорій є відмінність, що проводиться, між толерантністю до групи, здійснюване в багатонаціональних імперіях і толерантності до індивіда, властивій ліберальним національним державам.

Залежно від рішення людиною вибору певної життєвої позиції ми спостерігаємо прояв толерантності або насильства. Останнє, ґрунтуючись на психології заборони, табу та ін. формує зразки квазітерпимого відношення до тих або інших проявів суспільного життя. Як зв'язуючий чинник прояву терпимості і нетерпимості виступають різні ситуації невизначеності вибору. Невизначеність ситуації і можливість поліваріантного рішення вибору примушують індивіда визнавати їх буття. Культура задає межі толерантності як " внутрішнього регулятивна мого відношення до іншого" (Ю. Іщенко). Така межа (міра толерантності) задається не ззовні нав'язуваними, цінностями і пріоритетами, а зсередини – здатністю і умінням співвідносити себе з " Іншим" як вільним і суверенним " Я". Ця здатність є синтезом освоюваного загальнокультурного досвіду і певним чином осмислюваних норм і цінностей соціального життя. Ю. Іщенко обмежується визначенням толерантності як " внутрішнім відношенням", що надає визначальне значення для реалізації толерантності на практиці в рамках самовизначення " Я". Ю. Шрейдер відносить " толерантність" до одного з механізмів ненасильницької боротьби. Розрізняючи ці поняття, автор підкреслює: ідея терпимості відноситься " до чужого способу життя тісно дотичних страт", а ідея толерантності -" до інших, чужим цінностям, релігійним учінням". Дані визначення поверхневі і не відображають реального змісту понять. Розкриття їх через співвідношення з " ідеєю діалогу" і " принципу взаєморозуміння" дозволяє говорити про їх релятивізм і байдужість як в етичній, так і в релігійній практиці.

У рамках концепції Р. Карнапа (" принцип терпимості") толерантність розглядає в логіці мови Л. Вітгенштейн. Тут йдеться про існування незалежних один від одного атомарних фактів. Вони знаходяться у відношенні між собою і характеризують " картину миру", яка створює " подібно до мірила" " уявлення про дійсність, зображаючи можливість існування і не-існування подій".

У сучасній моральній філософії проблема толерантності осмислена як одна з центральних і відносно неї вже склався цілий комплекс різних підходів, тоді як стосовно філософської антропології таке твердження було б передчасним. Тим часом, толерантність виражає сутнісні характеристики людського буття і буття людини, умови відтворення цілісності соціуму і особи. Толерантність є не тільки " штучно відшуканою серединою" (Н.Данілєвський) або " активним ненасильством сильних" (М. Ганді), але і мірою самовизначення, самоцінності і самореалізується. Теоретичні труднощі, з якими зіткнулися дослідники, намагаючись вирішити так званий " логічний парадокс толерантності", свідчить про значний філософський потенціал проблеми. Практичне застосування " етики ненасильства", розуміння толерантності як людиночуттєвості і внутрішній стійкості, зв'язаній з світоглядною цілісністю, дозволяють пов'язати проблему толерантності з ключовими проблемами філософської антропології.

При розкритті онтології соціального буття застосовуються ідеї системного і діяльнісного підходів, що висловлюються в роботах В.Афанасьєва, В. Кузьміна, Л. Науменко, В. Сагатовського, Є. Юдіна. У контексті системно-діяльнісного підходу В.П. Фофанова розглядається суб'єкт-суб'єктної взаємодії, взаємозв'язок свідомості і діяльності тощо.

Діяльнісний підхід дозволяє виявити антропологічну природу толерантності, засновану на активному відношенні людини до свого існування і співіснування з іншими, а також знайти найбільш істотні механізми розповсюдження толерантності в суспільстві і, відповідно до цього - механізми ефективної адаптації людини до соціального середовища.

Істотним моментом є питання культурного середовища (соціокультурного фону), в якому функціонують толерантність і нетолерантність (агресія, різні форми насильства).

Дослідження проблем толерантності можуть мати важливе концептуальне значення для подальшого розвитку філософської антропології, педагогіки і психології їх проблематики і категоріального апарату. Результати дослідження можуть бути використані при розробці конкретних моделей толерантної поведінки, аналізі стану і перспектив розвитку російського суспільства, в цілому, і національно-культурній і полікультурної ситуації окремих регіонів.

1.2. Вивчення психолого-педагогічної літератури з проблеми толерантності

Проблема толерантності виникла ще в античні часи, коли люди з різними віросповіданнями змушені були жити разом у межах великих імперій, наприклад, імперії Александра Македонського і диадохів (наступників). Так, Антиох IV Єпіфан (" уславлений"), прихильник грецької культури, прагнучи " еллінізувати" євреїв, котрі мешкали у його володіннях, освятив іудейський храм Зевсу Олімпійському, що стало приводом до повстання, початку боротьби євреїв за незалежність під проводом Маккавеїв. Юліан Н. Відступник був останнім античним імператором, котрий здійснив спробу відвернути Римську імперію від християнства.

У філософському контексті проблему толерантності одним з перших розглянув англійський філософ Дж. Локк. Його дослідження " Листи про толерантність" вміщує принципові етичні настанови, застереження проти будь-якого примусу і насильства церкви та держави над людиною.

Вважається, що особлива толерантність властива ескімосам, жителям далекої Півночі (Північна Америка). В їхньому спілкуванні відсутнє поняття " війна", образливі вислови. Якщо ж виникає сварка, то її припиняють у своєрідний спосіб. Ображений висловлює скаргу піснею, виконуючи її у супроводі бубна. Та, головне, пісня звучить на спільному, спеціально організованому частуванні, де мають бути присутніми сам кривдник і друзі з обох сторін. Якщо виконання пісні присутні схвалюють, то скарга виконавця вважається справедливою, у протилежному випадку на нього накладається стягнення (наприклад, частування відбувається за його рахунок.

Толерантність належить до основоположних демократичних принципів, пов'язаних з концепціями плюралізму, соціальної свободи і прав людини. Проблема толерантності набула особливої актуальності з розвитком загальносвітових інтеграційних процесів у різних галузях економічного, культурного, суспільного життя, освіті. Бути толерантним — означає виявляти повагу до іншого способу життя, інших почуттів, традицій, ідей, вірувань.

Зовнішні вияви культури спілкування втілює етикет. Слово " етикет" (франц. Btiquette — прикріплювати) означає — сукупність правил поведінки, які стосуються зовнішніх виявів ставлення до людей: поводження з оточенням, форми звертання, вітання, побажання, вибачення, поведінка в громадських місцях, манери (франц. maniere — прийом, спосіб дії) й одяг.

Так, у мусульманських країнах (за дипломатичним етикетом) недоречно, сидячи під час бесіди, закладати ногу за ногу, оскільки вважається, що така поза демонструє зневажливе ставлення до співрозмовника. Загалом на Сході прямий, відвертий погляд сприймається як неповага до співрозмовника.

Культура спілкування загалом і міжнаціонального зокрема передбачає знання у галузі соціальної психології типів темпераменту, правил етикету, особливостей характеру.

Проблема характеру цікавила представників давньогрецької філософської думки. У давньогрецькій філософії відомий термін " етос" (грец. ethos — звичай, вдача, образ думок, поведінка, характер).

З " етосом" пов'язана назва " етика", яка в дослідженнях Аристотеля набула значення самостійної філософської дисципліни — науки про норми людської поведінки.

В античній Греції " етос" розуміли радше як характер (грец. Charakter — особливість, ознака, визначальна риса) особистості, сформований традиціями і звичаями. В античності домінували уявлення про те, що людський характер незмінний, а притаманна кожній людині вроджена вдача (етос) зумовлює всі його вияви. Звідси — передумови античної фізіогноміки і типології характерів.

Питання типізації особливостей людської поведінки розглядав Теофраст (Феофраст, із Ереса (Лесбос); 372—288 до н.е.) — грецький філософ, вчений, учень і друг Аристотеля, відомий представник перипатетичної школи.

У праці " Характери" Теофраст обґрунтував 30 характерологічних типів особистості (позитивних і негативних). Тут певною мірою простежується зв'язок із дослідженнями Аристотеля (про " великодушність"). У певному сенсі дослідження Теофраста становлять підґрунтя для подальших пошуків у галузі характерології.

До проблем національного характеру зверталися французькі філософи П.Монтеск'є і К. Гельвецій, англійський філософ Д. Юм, німецькі філософи І. Кант, Й. Гердер, Г. Ф. Гегель.

Термін " характерологія" в науковий обіг увів німецький філософ Ю. Базен у праці " Нариси з характерології" (" Beit rage zur Charakterologie").

Вагомий внесок у дослідження психологічних аспектів характерології різних народів, а також міфу, релігії, мистецтва зробив В. Вундт — німецький психолог, фізіолог, мовознавець, філософ. Йому належить фундаментальна праця в десяти томах " Психологія народів" (" Volkerpsychologie").

У визначенні національного характеру вчені передусім виділяли духовне життя народу. Звідси: " національний характер — особливе з'єднання духовних сил, зовнішнім виявом яких є життя народу".