Проблеми щодо тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

Чинну систему покарань можна охарактеризувати як спрямовану у бік гуманізації, в тому числі, і через збільшення її обсягу за рахунок появи нових видів. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (далі по тексту – в/с), не є новелою КК України, будучи відомим та застосовуваним інститутом. Військові підрозділи, у складі яких відбували покарання порушники військового порядку (переважно – солдати-утікачі), сформовані ще у 1826 році, під час правління імператора Миколи І. Відбуваючи покарання, засуджені працювали на тяжких роботах, займалися різними «солдатськими премудростями нижніх рангів». Після відбуття повного строку покарання та за умови позитивної характеристики з боку командування роти, арештантів могли повернути до армії [24, с 459].

У КК тримання в дисциплінарному батальйоні в/с передбачено санкціями статей 402-407, 409, 411-414 та 421 розділу XIX «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)». Як випливає зі змісту ст.62 КК, аналізований вид покарання призначається у випадках, передбачених кодексом, одночасно норма наділяє суд можливістю (із врахуванням обставин справи та особи засудженого), замінити в/с позбавлення волі на тримання в дисциплінарному батальйоні, навіть, якщо санкція статті не передбачає такого виду покарання.

Останнім часом у науковій літературі триває дискусія з приводу доцільності подальшого існування в системі покарань означеного виду. З однієї сторони, реалізація такого кроку може«гальмувати» процес подальшої гуманізації інституту покарання у кримінальному судочинстві, одним із принципів якого є широке застосування альтернативи позбавленню волі. З іншої ж, – наводяться достатньо переконливі аргументи, які свідчать про значну «втрату»ним свого потенціалу.

Сьогодні у складі Військової служби правопорядку ЗСУ функціонує 1 дисциплінарний батальйон. Дані статистики свідчать про негативну динаміку застосовуваних судами покарань даного виду. Так, тримання в дисциплінарному батальйоні було призначено: у 2002 р. – для 137 в/с (питома вага в загальній кількості засуджених – 0, 07%), у 2003 р. – для 102 в/с (0, 05 %), у 2004 р. – для 124 в/с (0, 1%), у 2005 р. – для 88 в/с (0, 05%), у 2006 р. – для 41 в/с (0, 03%) [20]. При тому, що питома вага засуджених в/с (яким призначено усі види покарань), по відношенню до загальної кількості засуджених стабільно складає 0, 4%. Станом на січень 2012 року покарання у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні відбувало взагалі лише 5 сержантів і солдатів [20].

Наводячи аргументи щодо необхідності розширення системи покарань, угорський фахівець Каролі Бард зазначає, що, згідно з новою політикою в цій галузі, при застосуванні кримінальних покарань необхідно враховувати суто прагматичні, тобто економічного характеру, міркування [4, с 412]. Уявляється, що дане твердження цілком слушно може бути використаним і у відношенні до покарань, які «відживають» своє, підтверджуючи свою ефективність для досягнення мети покарання лише екскурсом у історію. Держава безумовно повинна рахуватися із економічними затратами, забезпечуючи тримання в/с у дисциплінарному батальйоні. За даними Головного управління військових прокуратур ГПУ, на порушників військової дисципліни припадає майже у 40 разів більша кількість персоналу, (не менше 180 осіб), яким тільки на зарплату щороку виділяється 5, 7 млн. гривень [20].

Чи простежується взагалі відмінність між дисциплінарним батальйоном (як місцем відбування покарання), та військовою частиною? Тоді як ч. 5 ст. 71 Кримінально-виконавчого кодексу України імперативно покладає на в/с, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, обов’язок займатися суспільно корисною працею, вимагає проведення з ними соціально-виховної роботи, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, громадського впливу. Це є першочерговим завданням. І вже як доповнення до вище перелічених заходів впливу – із засудженими також проводяться військові навчання. Зазначеному кореспондують і положення Інструкції про порядок відбування покарання засуджених військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні (затвердженої наказом міністра оборони України від 29.11.2004 №567 та зареєстрованої 10.12.2004 у Міністерстві юстиції України за №1572/10171).

Аналізуючи діяльність дисциплінарних військових частин з організації професійного навчання і трудового використання засуджених, науковці роблять висновки, що у цій сфері немає і єдиної організаційної бази. На результати професійної підготовки значно впливають такі чинники: засуджені не можуть пройти курс професійно-технічного навчання, тому що строки цього виду покарання варіюються в межах від шести місяців до двох років; більшість засуджених не має необхідної попередньої професійної підготовки для продуктивної трудової діяльності; перелік пропонованих спеціальностей (професій) не відповідає інтересам і нахилам багатьох засуджених [12].

Підводячи підсумки, можна констатувати ефемерність досягнення, за існуючих обставин, мети кримінального покарання у вигляді тримання військовослужбовців в дисциплінарному батальйоні. системи кримінальних покарань.