Поняття,предмет ,метод та джерела бюджетного права

. Бюджетне право — система встановлених державою загальнообов'язкових правових норм, що регулюють майнові та пов'язані з ними немайнові суспільні відносини, які складаються в процесі бюджетної діяльності держави та територіальних громад.

Предмет бюджетного права — відносини, що виникають та існують у процесі утворення, розподілу та перерозподілу державного та місцевих бюджетів і регламентуються нормами фінансового права.

Методи б юджетного права обумовлені регульованими бюджетними відносинами, які, в свою чергу, викликані до життя необхідністю формування державної (муніципальної) власності у вигляді централізованого фонду грошових коштів, тобто бюджету. Право публічної власності на централізовані грошові фонди відповідного територіального рівня належить державі або муніципального утворення, що вступає в бюджетні правовідносини допомогою своїх компетентних органів. Методи бюджетного права класифікуються на загальні і особливі. Загальні методи зумовлені юридичною природою бюджетної діяльності держави, її публічним характером, спрямованістю на забезпечення загального інтересу. Спеціальні методи використовуються в процесі реалізації певних функцій бюджетної діяльності.

Джерела бюджетного права - це зовнішні конкретні форми його вираження, тобто правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади і органів місцевого самоврядування, що регулюють суспільні відносини у сфері бюджетної діяльності. Основним джерелом бюджетного права, його центральним документом, є Бюджетний кодекс України прийнятий Верховною радою України 21 червня 2001 року. До джерел бюджетного права належать також закони про щорічний бюджет України.

1) Конституції України;

2) цього Кодексу(Бюджетного);

3) закону про Державний бюджет України;

4) інших законів, що регулюють бюджетні відносини, передбачених статтею 1 цього Кодексу;

5) нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів України, передбачених пунктами 3 та 4 цієї частини статті;

6) нормативно-правових актів органів виконавчої влади, прийнятих на підставі і на виконання цього Кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, передбачених пунктами 3, 4 та 5 цієї частини статті;

7) рішень про місцевий бюджет;

8) рішень органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до цього Кодексу, нормативно-правових актів, передбачених пунктами 3, 4, 5, 6 і 7 цієї частини статті.

2. Бюджетна система України і Державний бюджет України встановлюються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України.

Якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

3. Якщо на ратифікацію подається міжнародний договір України, виконання якого потребує прийняття нових або внесення змін до чинних законів України, що регулюють бюджетні відносини, проекти таких законів подаються на розгляд Верховної Ради України разом з проектом закону про ратифікацію і приймаються одночасно.

4. Розгляд законопроектів щодо їх впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини, здійснюється за особливою процедурою, визначеною статтею 27 цього Кодексу.

5. Зміни до цього Кодексу можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Бюджетного кодексу України.

50. Поняття, особливості та класифікація бюджетно –правових норм

Бюджетно-правова норма є різновидом фінансово-правової норми, встановлюється уповноваженими органами влади (державними органами або органами місцевого самоврядування) з метою регулювання окремого виду фінансових правовідносин — бюджетних правовідносин—і забезпечується примусом держави.

Класифікація бюджетно-правових норм здійснюється за різними критеріями: 1) за змістом:

- матеріальні бюджетно-правові норми—виражають матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав та обов'язків учасників бюджетних правовідносин, вони визначають структуру бюджетної системи, порядок міжбюджетної взаємодії, джерела доходів і видатків бюджетів та бюджетні повноваження суб'єктів бюджетних правовідносин (складають Інститут бюджетного устрою):

- процесуальні(процедурні) бюджетно-правові норми—визначають порядок діяльності у сфері формування, розподілу й використання коштів державного й місцевих бюджетів (формують інститут бюджетного процесу):

2) за часом дії:

- постійні — бюджетно-правові норми невизначеної в часі дії, наприклад, норми, що закріплені у Бюджетному кодексі України;

- тимчасові — бюджетно-правові норми визначеної в часі дії, наприклад, норми, що закріплені у законі про Державний бюджет та в рішеннях місцевих рад щодо затвердження місцевих бюджетів;

3) за сферою територіальної дії:

- загальнодержавні бюджетно-правові норми—поширюють свою дію на територію всієї держави, наприклад, норми, визначені Бюджетним кодексом, законом про Державний бюджет. Законом " Про місцеве самоврядування";

-.місцеві (локальні) бюджетно-правові норми—поширюють свою дію лише на певній території, наприклад, на територію Автономної Республіки Крим, окрему область, район тощо.

4) за суб'єктом правотворчості:

- бюджетно-правові норми, що приймаються Верховною Радою України:

- бюджетно-правові норми, що приймаються Кабінетом Міністрів України:

- бюджетно-правові норми, що приймаються центральними органами виконавчої влади:

- бюджетно-правові норми, що приймаються органами влади Автономної Республіки Крим:

- бюджетно-правові норми, що приймаються місцевими радами:

- бюджетно-правові норми, що приймаються місцевими державними адміністраціями.

51.Бюджетна система України: склад та принципи побудови

Відповідно до Бюджетного кодексу України (ст. 1) бюджетна система України — це сукупність усіх бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Схематично бюджетна система України складається з таких ланок: 1) Державний бюджет України; 2) місцеві бюджети.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах, як:

— принципи єдності (цілісності) бюджетної системи України, що забезпечується єдиними правовою базою, грошовою системою, бюджетною класифікацією доходів і видатків, єдністю порядку виконання бюджетів і ведення бухгалтерського обліку й звітності, єдністю регулювання бюджетних відносин;

— принцип збалансованості бюджетів, який полягає в тому, що витрати бюджету мають відповідати доходам за відповідний бюджетний період;

— принцип повноти — до складу доходів входять усі доходи держави й органів місцевого самоврядування, отримані з будь-яких джерел. До видатків бюджету належать будь-які бюджетні витрати на потреби держави або місцевого самоврядування;

— принцип самостійності бюджетів — самостійність бюджетів забезпечується шляхом закріплення за ними відповідних джерел надходжень, правом на визначення напрямів використання коштів згідно із законодавством України. Держава не несе відповідальності коштами держбюджету за бюджетні зобов'язання органів місцевого самоврядування, а органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання держави;

— принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках доходів і витрат бюджету, що здійснюються до затверджених нормативів і методик;

— принцип ефективності — усі учасники бюджетного процесу мають на меті залучати мінімальний обсяг бюджетних коштів щоб досягнути максимального результату;

— принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетом;

— принцип субсидіарності — розподіл видатків між державним бюджетом і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на максимальному наближенні суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

— принцип справедливості й неупередженості — бюджети будуються на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

— принцип публічності та прозорості — бюджети всіх рівнів обговорюються та затверджуються відповідно Верховною Радою України. Верховною Радою Автономної Республіки Крим і відповідними радами;

— принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник бюджетного процесу відповідає за складання та виконання відповідних бюджетів.

52. Структура та призначення бюджетної класифікації, її складові

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів та видатків бюджетів, а також джерел фінансування дефіциту бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та ін. ознаками з метою забезпечення загальнодержавної порівняльності бюджетних показників.

Бюджетна класифікація має велике організаційне значення -вона:

• приводить кожен бюджет до оглядуваного;

• створює умови для об’єднання всіх видів бюджету в бюджет держави;

• полегшує розгляд бюджетів та їх економічний аналіз;

• спрощує контроль за виконанням бюджету, своєчасністю і повнотою акумуляції коштів, використанням їх за цільовим призначенням;

• забезпечує можливість синтетичного та аналітичного обліку доходів та видатків у бюджетних установах та організаціях.

На підставі бюджетної класифікації складається звітність про виконання бюджету України.

Наведена класифікація дає можливість порівняти асигнування з видатками, що допомагає дотримуватись фінансової дисципліни, економно витрачати кошти, здійснювати контроль за виконанням програм соціально-економічного розвитку держави.

Бюджетна класифікація має юридичне значення, а саме: віддзеркалює правову основу організації складання бюджету; здійснює. юридичне закріплення устрою і компетенції органів влади і управлінння; висвітлює законодавчі акти і правила, що регулюють бюджетний процес.

Устрій бюджетної класифікації грунтується на загальносуттєвих класифікаційних ознаках явищ по доходах і видатках бюджету. Вони систематизовані за групами, яким присвоєні постійні номери.

Бюджетна класифікація складається з таких розділів:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу.

53.Правові засади розподілу доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи

Доходи і видатки всіх бюджетів відповідно розподіляються, оскільки держава намагається виділити для всіх суб’єктів бюджетного права необхідні для виконання їх функцій обсяги доходів. Визначений Бюджетним кодексом України розподіл видів видатків може здійснюватися коштом державного і місцевих бюджетів та джерел їх фінансування.

Можна виокремити три групи видатків. Так, до першої групи відносяться видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та державного суверенітету, незалежного судочинства, а також на інші передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню. Вони здійснюються тільки за рахунок коштів Державного бюджету України. До другої — видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності. До третьої - видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України. Ці видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, а також трансфертів з Державного бюджету України. Розподіл коштів у бюджетній системі може здійснюватися, по-перше, в порядку закріплення визначених видів доходів за бюджетами різного рівня на постійній чи довгостроковій основі, по-друге - у порядку бюджетного регулювання.

Видатки між окремими ланками бюджетної системи України розподіляються з урахуванням таких загальних, принципових положень, як значущість, підвідомчість, підпорядкованість тих чи інших об’єктів фінансування, їх територіальне розміщення тощо.

54. Поняття, зміст та види бюджетних повноважень

Бюджетні повноваження — це права і обов'язки органів державної влади та місцевого самоврядування у галузі бюджетної діяльності, що визначаються БКУ, законом України про державний бюджет, Законом України " Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами, рішеннями місцевих рад та локальними актами. Сукупність цих повноважень і положень нормативно-правових актів становить окремий інститут бюджетних прав (повноважень). Залежно від виду бюджетних правовідносин, у межах яких реалізуються бюджетні права їх суб'єктів, бюджетні повноваження поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні бюджетні повноваження визначають зміст прав і обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері функціонування бюджетної системи.

Процесуальні бюджетні повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування — це передбачена законодавством сукупність прав та обов'язків державних і місцевих органів у сфері бюджетного процесу.

За суб'єктним складом бюджетні права можуть належати як державі в цілому, так і окремим адміністративно-територіальним одиницям.

За рівнями бюджетних прав існують вертикальні та горизонтальні бюджетні права. Розподіл бюджетних прав по вертикалі (між представницькими та виконавчими органами різного рівня) заснований на конституційних нормах, що розмежовують повноваження між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і місцевої влади. Розподіл бюджетних прав між представницькими та виконавчими органами одного рівня (по горизонталі) ґрунтується на конституційних нормах про розподіл компетенції між гілками влади.

55. Поняття, зміст та принципи бюджетного процесу

Бюджетний процес — регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. ід початку складання бюджету до затвердження звітів про його виконання весь бюджетний процес контролює ВРУ та місцеві органи самоврядування. Згідно із цим перед бюджетним плануванням ставляться такі завдання:

· найбільш повно виявити резерви у галузях народного господарства і спрямувати їх на виконання плану економічного та соціального розвитку;

· забезпечити виконання плану економічного і соціального розвитку необхідними бюджетними коштами з дотриманням оптимальних фінансових пропозицій;

· визначити обсяг доходів за окремими джерелами і загальний обсяг доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення.

Основними принципами є такі:

· принцип розподілу повноважень ВРУ, ВРАРК, органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування означає, що кожному органові, який бере участь у бюджетному процесі, належить певна компетенція, за межі якої він не може виходити. Втручання інших органів в процес складання, затвердження і виконання бюджету не допускається, крім випадків, зазначених у законодавстві.

· принцип реальності включення показників доходів і видатків. Доходи мають включатися до бюджету за джерелами, видатки — за цільовим призначенням.

· принцип гласності. Він полягав у тому, що показники бюджету і звіту про його виконання можуть і повинні оприлюднюватися через засоби масової інформації.

· принцип наочності, означає, що відображання показників бюджету у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні і за її межами відбувається шляхом використання засобів для максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку;

56.Характеристика учасників бюджетного процесу

У бюджетному процесі на всіх його стадіях задіяні учасники бюджетного процесу, а саме - посадові особи та органи, які наділені бюджетними повноваженнями, тобто правами та обов'язками. Бюджетні повноваження учасників бюджетного процесу регулюються частково Конституцією України, Бюджетним кодексом та спеціальними законами.

До основних учасників бюджетного процесу належать:

- Президент України;

- органи законодавчої влади: Верховна Рада України; Комітет Верховної Ради України з питань бюджету та інші Комітети ВР України; на місцевому рівні: ВР Автономної Республіки Крим; обласні, районні ради;

- органи виконавчої влади: Кабінет Міністрів України; Міністерство фінансів, Державне казначейство, міністерства, відомства; місцеві державні адміністрації; виконавчі комітети місцевих рад;

- Національний банк України;

- Державна податкова служба України;

- органи державного контролю: Рахункова палата ВР України, Державна фінансова інспекція.

Чітка координація дій всіх учасників бюджетного процесу та відповідальність кожного з них - є необхідною умовою ефективності бюджетного процесу.

Координація дій учасників бюджетного процесу повинна бути спрямована:

- по-перше, на залучення всього потенціалу для досягнення спільних цілей;

- по-друге, на забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів в цілому та за кожним джерелом;

- по-третє, на своєчасне фінансування соціально-економічних програм, передбачених бюджетом;

- по-четверте, на ефективне та цілеспрямоване використання бюджетних коштів;

- по-п'яте, на спільний контроль та відповідальність за прийняття управлінських рішень й виконання своїх обов'язків.

57.Загальна характеристика першої стадії бюджетного процесу- складанння проекту Державного бюджету

Стаття 116 Конституції України поклала обов'язок складання проекту бюджету і проекту Закону про Державний бюджет на Кабінет Міністрів. Кабінет Міністрів організовує роботу по складанню бюджету через Міністерство фінансів. Міністр фінансів України на основі макропоказників економічного та соціального розвитку України й аналізу виконання бюджету поточного бюджетного періоду визначає загальний рівень доходів і видатків бюджету, дає оцінку обсягу фінансування бюджету. На основі цих показників виробляється проект основних напрямів бюджетної політики на подальший бюджетний період, який не пізніше за 1 червня заслуховується Верховною Радою України (ст. 33 Бюджетного кодексу). Після ухвалення основних напрямів бюджетної політики на майбутній бюджетний період Міністерство фінансів України розробляє інструкції з підготовки бюджетних запитів головними розпорядниками бюджетних коштів, установлюючи порядок і терміни їх подачі. Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту бюджету проводить аналіз бюджетних запитів з точки зору їх відповідності меті, пріоритетності, ефективності використовування бюджетних кошт.

До 1 квітня року, що передує плановому, Національний банк України подає у Верховну Раду України і Кабінет Міністрів проект основних положень грошово-кредитної політики на майбутній бюджетний період та свій кошторис доходів і видатків на майбутній рік для того, щоб перевищення доходів над його видатками могли врахувати в прибутковій частині Державного бюджету.

Згідно з типовою формою бюджетних запитів, затверджених Міністерством фінансів України, і з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів місцеві фінансові органи розробляють свої інструкції з складання бюджетних запитів, які доводяться до головних розпорядників. Аналіз бюджетних запитів головних розпорядників по місцевих бюджетах здійснюють місцеві фінансові органи. Після схвалення Кабінетом Міністрів України складеного Міністерством фінансів України проекту Закону про Державний бюджет Міністерство фінансів доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям і виконавчим органам відповідних рад розрахунки прогнозованих об'ємів міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих бюджетів.

Якщо Міністерство фінансів України не погоджується з об'ємами бюджетних запитів головних розпорядників кредитів, питання може виноситися на дозвіл Міжвідомчої комісії, яка створюється для цього. її рішення доводиться до відома зацікавлених сторін, але остаточне рішення приймає Верховна Рада в Законі про Державний бюджет.

Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет і не пізніше 15 вересня року, що передує плановому, подає проект та матеріали, передбачені ст. 38 Бюджетного кодексу, у Верховну Раду України. На цьому, згідно з Бюджетним кодексом України, і закінчується стадія складання проекту закону про Державний бюджет.

58.Розгляд та затвердження Державного бюджету України

Розгляд та затвердження Державного бюджету України відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

Протягом трьох днів з дня прийняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України подає Президенту України обґрунтування і розрахунки щодо бюджетних показників такого закону, змінених порівняно з проектом закону про Державний бюджет України, поданим Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України на розгляд у першому читанні.

Якщо Президент України повернув до Верховної Ради України для повторного розгляду закон про Державний бюджет України із вмотивованими і сформульованими пропозиціями, які передбачають зміни бюджетних показників, Кабінет Міністрів України у тижневий строк подає Верховній Раді України зміни до показників, зазначених у текстових статтях такого закону, та оновлені додатки до нього відповідно до пропозицій Президента України.

59. Виконання Державного бюджету України

Виконання Державного бюджету України є основною третьою стадією бюджетного процесу і являє собою практичну реалізацію бюджету по всіх передбачених показниках з його доход-ною та витратною частинами. Виконати бюджет - це зібрати доходи, мінімальна сума яких встановлена в бюджетних законах. Забезпечення виконання Державного бюджету (згідно з Конституцією) покладено на Кабінет Міністрів України, а місцевих - на виконавчі органи територій (державні адміністрації). Виконання бюджету здійснюється (згідно з бюджетним законодавством) відповідно до бюджетного розпису, який є оперативним планом виконання державного бюджету, на підставі якого відкриваються асигнування, перераховуються кошти, зараховуються кошти на реєстраційні рахунки в установах казначейства, тобто здійснюється весь процес перерахування коштів та фінансування витрат шляхом оплати рахунків, що супроводжується фінансовим контролем. Його показники конкретизують показники бюджету.

60.Доступність інформації про бюджет

Інформація про бюджет повинна бути оприлюднена відповідно до вимог, визначених Бюджетним Кодексом.

Міністерство фінансів України забезпечує доступність для публікації:

1) Бюджетної декларації;

2) проекту закону про Державний бюджет України;

3) закону про Державний бюджет України з додатками, що є його невід’ємною частиною;

4) інформації про виконання Державного бюджету України за підсумками місяця, кварталу та року;

5) інформації про показники виконання зведеного бюджету України;

6) іншої інформації про виконання Державного бюджету України.

Звітність про виконання Державного бюджету України подається у порядку, визначеному статтями 59-61 цього Кодексу.

Бюджетна декларація підлягає обов’язковій публікації у газеті " Урядовий кур’єр" не пізніше ніж через сім днів після її прийняття.

Проект закону про Державний бюджет України підлягає обов’язковій публікації в газеті " Урядовий кур’єр" не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховній Раді України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування забезпечують публікацію інформації про місцеві бюджети, в тому числі рішень про місцевий бюджет та періодичних звітів про їх виконання. Рішення про місцевий бюджет повинно бути оприлюднене не пізніше ніж через десять днів з дня його прийняття у газетах, визначених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами.

Інформація про виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів (крім бюджетів сіл і селищ) підлягає обов’язковій публікації не пізніше 1 березня року, що настає за роком звіту: Державного бюджету України - в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр»; місцевих бюджетів - у газетах, визначених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами.

61. Бухгалтерський облік та звітність про виконання Державного бюджету України

Звітність про виконання Державного бюджету України (кошторисів бюджетних установ) включає фінансову та бюджетну звітність.

Фінансова звітність бюджетних установ складається згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та за формами, що затверджуються Міністерством фінансів України.

Порядок заповнення форм фінансової звітності бюджетних установ встановлюється Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Бюджетна звітність відображає стан виконання бюджету, містить інформацію в розрізі бюджетної класифікації.

Форми бюджетної звітності бюджетних установ і органів Державного казначейства України та порядок їх заповнення встановлюються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.

2. Зведення, складання та подання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюються Державним казначейством України.

Державне казначейство України забезпечує достовірність інформації про виконання Державного бюджету України.

3. Головний бухгалтер бюджетної установи забезпечує складання та подання фінансової і бюджетної звітності відповідно до встановлених вимог.

4. Звітність про виконання Державного бюджету України є оперативною, місячною, квартальною та річною.

На основі даних бухгалтерського обліку складається звітність про виконання Державного бюджету України (кошторисів бюджетних установ), яка являє собою систему згрупованих показників, що формують загальні уявлення про стан процесу виконання Державного та місцевих бюджетів України.

Державне казначейство України веде бухгалтерський облік і складає звітність про виконання державного та місцевих бюджетів. Воно забезпечує своєчасне та повне відображення всіх операцій та надання користувачам інформації про стан активів та зобов'язань, результати виконання бюджетів та їх змін.

Звітність поділяється на фінансову та бюджетну, а також на оперативну, місячну, квартальну та річну (ч. 1 та 4 ст. 58 Кодексу). характеристика складових звітності про виконання Державного бюджету України (кошторисів бюджетних установ) надана в табл. 2.8.

Фінансова звітність – система узагальнених і взаємопов'язаних показників, які характеризують результати діяльності бюджетних установ за звітний період відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Фінансова звітність у державному секторі забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

— джерел надходжень коштів та напрямів їх використання;

— рівня фінансового забезпечення діяльності установи;

— стану виконання усіх зобов'язань установи та здатності установи виконувати їх у майбутньому;

— фінансового стану установи та змін у ньому;

— результатів діяльності установи з погляду ефективності та досягнень мети діяльності;

— дотримання фінансової дисципліни установою;

— цільового використання бюджетних коштів;

— ступеня отримання та використання ресурсів відповідно до затвердженого кошторису.

Фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належить бюджетна установа відповідно до установчих документів, а також згідно із законодавством іншим органам та користувачам.

62.Поняття та класифікація цільових публічних фондів коштів

Централізовані спеціальні фонди утворюють особливу ланку фінансової системи держави. Вони, як правило, мають конкретне цільове призначення та визначену законодавством самостійність. Характерною рисою централізованих фондів є чітко визначені джерела формування і напрями використання коштів. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, що стоять перед державою, тому їх склад та включення до бюджетів є різним. Кошти, що надходять до цільових фондів, переважно спрямовані на проведення соціальної політики держави - фінансування забезпечення зайнятості населення, державного страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, виплату державних пенсій тощо.
Отже, основним призначенням державних цільових фондів є забезпечення соціального захисту населення шляхом виплат пенсій, субсидій, фінансування інфраструктури, а також фінансування природоохоронних заходів та сприяння розвиткові національного виробника шляхом розміщення мобілізованих до фондів ресурсів у національну економіку (у тому числі шляхом фінансування, кредитування, надання субсидій). Створення та діяльність цільових фондів регулюється відповідними законами та нормативно-правими актами, прийнятими на виконання таких законів. Кошти, що мобілізуються до цільових фондів, необхідні державі як гарантія постійного та реального фінансового забезпечення фінансування певних її потреб та завдань, що мають особливе значення і гарантуються законодавством, в першу чергу Конституцією України.
З 2001 р., з моменту набрання чинності Бюджетного кодексу України, створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається (ч. 4 ст. 13).
За цільовим призначенням фонди можна поділити на економічні та соціальні. До соціальних фондів, зокрема, належать Пенсійний фонд України, фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
За способами утворення цільові фонди поділяються на такі, що включені до бюджету (цільові фонди, утворені Верховною Радою АРК, органами місцевого самоврядування та місцевої влади) та мають власний апарат управління (наприклад, Пенсійний фонд України). Джерелами формування доходів державних цільових фондів є бюджетне фінансування, обов'язкові відрахування юридичних та фізичних осіб, доходи від інвестування власних коштів, добровільні внески та спонсорська допомога тощо.
Кошти державних цільових фондів, крім Пенсійного фонду України, обслуговуються органами Державного казначейства України. Водночас Кабінету Міністрів України протягом 2003 р. доручено здійснити організаційні заходи щодо консолідації коштів Пенсійного фонду України на єдиному казначейському рахунку Державного казначейства України.

63.Правові засади організації та діяльності Пенсійного фонду України

Правовий статус Пенсійного фонду України визначається Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121/200Г. Відповідно до Указу Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Пенсійного фонду є:

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

- забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

- ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення у межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Для здійснення своїх завдань і функцій Пенсійний фонд повинен мати відповідні фінансові ресурси. Бюджет Пенсійного фонду України щороку затверджує Кабінет Міністрів України. Кошти Пенсійного фонду України зберігаються на окремих поточних рахунках і субрахунках в установах банків, використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється Правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджує Кабінет Міністрів України. Голову Правління Пенсійного фонду України та його заступників призначає на посаду та звільняє з посади Президент України у встановленому порядку. Правові засади справляння збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначаються законами України " Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", " Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України, та прийнятою Правлінням Пенсійного фонду Інструкцією на виконання визначених завдань та функцій Фонду.

64.Правові засади організації та діяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

Правові засади проведення соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань визначаються Конституцією України, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України " Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", підзаконними актами, прийнятими на їх виконання.

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.
Страховими виплатами є грошові суми, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків згідно з законодавством виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Зазначені грошові суми складаються із:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;
2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;
4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника;

Законодавство встановлює категорії громадян, які підлягають обов'язковому страхуванню від нещасного випадку (у тому числі особи, які працюють за умовами трудового договору (контракту), учні та студенти навчальних закладів та ін.). Фонд також визначає порядок і строки внесення страхових внесків страхувальниками.
Для контролю за додержанням фінансової дисципліни щодо нарахування, сплати та цільового використання збору органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків мають право проводити в порядку, визначеному законодавством України, планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності.

65.Правові засади організації та діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності — орган, який здійснював керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадив збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Правонаступником Фонду з 2015 року є Фонд соціального страхування України.

Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Усі застраховані особи є членами цього Фонду.Фонд є некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам Фондом, стабільної діяльності Фонду.

Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також символіку, що затверджується правлінням Фонду. Фонд набуває прав юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади. Фонд не може провадити будь-яку іншу діяльність та використовувати страхові кошти не за цільовим призначенням.Фонд в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства приймає рішення, організовує та контролює їх виконання.Рішення Фонду, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності і застрахованими громадянами. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Представниками застрахованих осіб є профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені найманими працівниками органи (представники).

Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. В Автономній Республіці Крим, областях та містах Києві і Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління та виконавчі дирекції відповідних відділень Фонду.

Фонд має право: здійснювати перевірку обгрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам; одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій (у тому числі від державних податкових органів, банківських, інших фінансово-кредитних установ) та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності відомості, щодо сплати страхових внесків та використання страхових коштів;

Фонд зобов'язаний:

1. забезпечувати фінансування матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до законодавства;

2. здійснювати контроль за правильним нарахуванням, своєчасною сплатою страхувальником страхових внесків, а також обгрунтованістю проведених ним витрат страхових коштів;

66. Правові засади організації та діяльності Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є системою прав, обов'язків і гарантій, що передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхування на випадок безробіття здійснюється за принципами:

1) надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

2) обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на ін-ших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами цих спілок), а також громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності;

3) цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

4) солідарності та субсидування;

Законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законів України " Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", " Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правові засади здійснення соціального страхування визначаються Законом України " Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р.

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з якого починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору. Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування.

Страхуванню на випадок безробіття не підлягають:

1) працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;

2) іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.

67. Правові засади організації та діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Фонд гарантува́ ння вкла́ дів фізи́ чних осі́ б - установа, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.^[1]

Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті отримання прибутку.

Основною метою діяльності Фонду є захист прав і законних інтересів вкладників банків.

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому Законом, здійснює такі функції:

1. веде реєстр учасників Фонду;

2. акумулює кошти та здійснює контроль за повнотою і своєчасністю перерахування зборів кожним учасником Фонду;

3. інвестує кошти Фонду в державні цінні папери України;

4. здійснює випуск облігацій у порядку та за напрямами розміщення, визначеними Законом, і видачу фінансових векселів у випадках, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

5. здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

6. здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб;

Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Кошти, що Фонд не відшкодовує:

1. передані банку в довірче управління;

2. за вкладом у розмірі менше 10 гривень;

3. за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника;

4. розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік;

68.Правові гарантії у сфері соціального захисту інвалідів

Забезпечення в Україні соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів є одним з актуальних питань сучасної соціальної політики уряду та парламенту країни. Останніми роками спостерігається істотне зростання рівня бюджетного забезпечення програм соціальної підтримки інвалідів, хоч і досі він не досяг необхідного мінімуму, а наявні показники рівня соціальної захищеності цієї категорії населення не відповідають вимогам сьогодення та життєвим потребам інвалідів.

Бюджет фонду України соціального захисту інвалідів формується за рахунок коштів республіканського бюджету, благодійних внесків організацій, трудових колективів і громадян, інших надходжень, у тому числі від підприємницької діяльності Фонду, що не суперечить чинному законодавству. За місцевими радами законодавство залишає право утворювати власні фонди соціальної допомоги інвалідам. Порядок і умови витрачання коштів цих фондів визначаються відповідними місцевими радами з урахуванням пропозицій громадських організацій інвалідів.
Для стимулювання діяльності щодо соціальних гарантій інвалідам держава встановлює ряд пільг. Зокрема, підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України з питань оподаткування, які застосовуються на підставі дозволу, який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів.

69.Загальна характеристика фінансових органів зарубіжних країн

Парламент і міністерство фінансів. Керування фінан-сами в зарубіжних країнах перебуває у розпорядженні вищих за-конодавчих органів влади— парламентів (у США Конгресу).

Палату Представників та Сенат). В деяких країнах однопалатний парламент: в Ізраїлі (Кнесет).

Всі основні фінансові закони і насамперед державний бюджет затверджується парламентом та підписуються главою держави. Парламенти також затверджують звіти про виконання державно-го бюджету, встановлюють граничний розмір (ліміт) державного боргу.

Безпосереднім керуванням фінансами займається фінансовий аппарат, головна ланка якого — Міністерство фінансів. Воно розробляє фінансову та податкову політику держави, політику в галузі державних витрат, проводить контроль за дотриманням фінансових законів. Міністерство фінансів складає проект держа-вного бюджету та організовує його виконання. Слід зазначити, що в кожній країні є особливості в управлінні фінансами. Так, у США, крім Міністерства фінансів (Казначейства), є Адміністративно-бюджетне управління (АБУ) при Президенті. Важливий підрозділ міністерства фінансів — Управління вну-трішніх позик та державного боргу. Воно відає емісією державних позик, виплатою по них відсотків і погашенням державного боргу. До складу міністерства фінансів входить також Управління контролю за грошовим обігом.

Спеціальні органи фінансового контролю. Важливе значення у керуванні фінансами належить спеціалізованим органам фінансового контролю, які незалежні від уряду та підзвітні парламенту. У США це Головне бюджетно-контрольне управління (ГБКУ), створене відповідно до Закону про бюджет і звітність від 10 червня 1921 р.

70.Основи бюджетного права зарубіжних країн

Підходи до закону про бюджет залежно від правової системи країни:

1.континентальна (бюджет поєднує в собі дохідну і видаткові частини, приймається у вигляді єдиного законодавчого акту)

2. англосаксонська(Білль про асигування і фінансовий білль обговорюються й приймаються парламентом окремо)

Різновиди законів про фінанси:

Ø у деяких державах передбачене складання багаторічних планів, що мають чинність закону

Ø законодавство багатьох держав передбачає можливість прийняття додаткових коригувальних законів про фінанси в ході виконання бюджету

Ø щорічно парламенти приймають закони про виконання бюджету

Різновиди закону про фінанси: 1. Щорічний закон про фінанси; 2. Коригувальні закони про фінанси; 3. Закони про виконання бюджету

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ.

Бюджетна система включає в себе: державний бюджет, місцеві бюджети, спеціальні позабюджетні фонди, фінанси державих підприємств.

Державний бюджет складається з: звичайного бюджету, іменованого " консолідованим фондом " (поточні доходи і витрати); національного фонду позик(доходи і витрати, пов'язані з рухом капіталу).

Доходи державного бюджету формуються в основному за рахунок податкових надходжень (на 95%), продажу державної власності та ін.

Пріорітетними сферами витрат є: соціальна сфера, комунальні послуги, оборона, освіта, загальнодержавні послуги.

США.

Бюджетна система США складається з:

1 .Федерального бюджету (за федеральним бюджетом закріплені основні податки:

* індив.прибутковий податок

(48 % дохідної частин бюджету)

* податкові відрахування до фондів

соц.забезпечення(34%)

*митні мита

*податки на спадщину та дарування

*податки на рухому і нерухому власність

Центральне місце в системі держ.фінансів США належить федеральному бюджету, на частку якого припадає близько 70% всіх доходів і витрат бюджетної системи країни.

2. Місцевих (муніципальних) бюджетів( основу місцевих бюджетів становлять:

*податок на майно

*промислові податки

*податки на спадщину та дарування

*податки на утримання собак

*податок на готелі

Ряд місцевих податків являють собою надбавки до загальнофедеральних податкі (індивідуальні прибуткові та корпоративні податки)