Дата складання акту;

2) тип перевірки (планова/позапланова);

3) вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, тощо);

4) предмет перевірки;

5) найменування контролюючого органу, посади та ПІБ перевіряючих;

6) найменування юридичної особи або ПІБ фізичної особи – підприємця, щодо яких здійснювалась перевірка;

7) стан виконання суб’єктом перевірки вимог законодавства, а в разі невиконання – детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В останній день перевірки 2 примірники акта підписуються посадовими особами контролюючого органу, які здійснювали перевірку, та суб’єктом перевірки. Якщо суб’єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями, які є невід’ємною частиною акта. Один примірник акта вручається суб’єкту господарювання, а другий зберігається в контролюючому органі, що здійснювавперевірку.

Етап 4.На підставі акту, в якому зафіксовано факти порушення вимог законодавства, протягом 5 робочих днів з дня завершення перевірки, в 2-х примірниках складається припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час проведення перевірки.

Етап 5. Перший примірник такого розпорядчого документу не пізніше 5 днів з моменту складання надається суб’єкту господарювання для виконання, а другий – з підписами суб’єкта господарювання щодо погоджених термінів усунення порушень, залишається в органі державного контролю.

32. Особливості проведення планових і позапланових перевірок

Порядки проведення перевірок затверджуються відповідними нормативно-законодавчими актами, але всі вони мають відповідати загальним законодавчим вимогам.

Згідно п. 4 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», виключно законами встановлюються:

· органи, уповноважені здійснювати державний контроль у сфері господарської діяльності;

· види господарської діяльності, які є предметом державного контролю;

· повноваження органів державного контролю щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;

· вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності;

· спосіб здійснення державного контролю;

· санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного контролю припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного контролю не може здійснювати державний контроль у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного контролю у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення перевірки.

Державний контроль здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні контролюючого органу у випадках, передбачених законом.

Дія Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю, контролю за дотриманням бюджетного і податкового законодавства, контролю за дотриманням порядку проведення розрахунків, за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, використанням державного та комунального майна, банківського і страхового нагляду, інших видів спеціального державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання на ринку фінансових послуг, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, телекомунікації, поштовий зв'язок, радіочастотний ресурс України, під час проведення процедур, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також оперативно-розшукової діяльності, дізнання, прокурорського нагляду, досудового слідства правосуддя, д державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки, державного нагляду (контролю) за дотриманням ліцензійних умов транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподілу, постачання природного газу, зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється ліцензійними умовами провадження господарської діяльності із зберігання природного газу.

33.Повноваження Верховної Ради України та її комітетів у галузі фінансового контролю

КУ визначає загальні засади і характер участі у процесі фінансового контролю ВРУ та її комітетів, у першу чергу Комітету з питань бюджету та Комітету з питань фінансів і банківської діяльності, які здійснюють безперервний парламентський контроль за станом і рухом державних фінансів.

У ст. 85 Конституції закріплено такі повноваження ВРУ, пов'язані зі здійсненням фінансового контролю:

- затвердження Держ. бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Держ. бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

- здійснення контролю за діяльністю КМУ відповідно до КУ;

- затвердження рішень про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Держ.бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

- призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

- призначення на посаду та звільнення з посади Голови Нац. банку України за поданням ПУ;

- призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;

- здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією.

Ст. 109 БКУ. Повноваження Верховної Ради України по контролю за дотриманням бюджетного законодавства

1. До повноважень ВРУ належить контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу.

2. Комітети ВРУ беруть участь у підготовці до розгляду ВРУ проекту закону про Держ. бюджет України, готують і попередньо розглядають питання щодо контролю за виконанням та звіту про виконання Держ. бюджету України в частині, що віднесена до компетенції комітетів.

3. До повноважень ВРУ по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить:

1) заслуховування звітів про стан виконання Держ.бюджету України, в тому числі заслуховування звітів розпорядників бюджетних коштів про використання коштів Держ. бюджету України;

2) контроль за використанням коштів резервного фонду державного бюджету.

4. До повноважень Комітету ВРУ з питань бюджету по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить:

1) контроль за відповідністю поданого КМУ проекту закону про Держ. бюджет України Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та підготовка відповідного висновку;

2) контроль за відповідністю законопроектів, поданих на розгляд ВРУ, бюджетному законодавству.

34. Повноваження органів загальної компетенції у галузі фінансового контролю

Для здійснення фінансового контролю задіяно цілу систему органів, наділених відповідною компетенцією (їхнє формування в Україні ще не завершено). Різноманіття й багатовекторність цих органів неминуче потребують класифікації.

Підстави класифікації можуть бути різними, залежно від:

I. Рівня:

1) загальнодержавні:

- Верховна Рада України; - Президент України; - Кабінет Міністрів України;

2) органи місцевого самоврядування.

II. Інститутів:

- податкові органи; - контрольно-ревізійні органи; - органи державного казначейства; - фінансово-кредитні установи тощо.

III. Компетенції:

- загальної компетенції (для яких здійснення фінансового контролю не є основною діяльністю);

- спеціальної компетенції (спеціально створені для діяльності в сфері фінансового контролю).

Відповідно до ст. 85 Конституції України Верховна Рада України здійснює фінансовий контроль під час затвердження Державного бюджету й внесення змін у нього, під час його виконання, ухвалення рішення за звітом про його виконання. Дуже важливий також парламентський контроль за використанням Україною кредитів, отриманих від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій і не передбачених Державним бюджетом України.

Слід зазначити, що фінансовий контроль Верховна Рада України здійснює також і через свої комітети та тимчасові спеціальні комісії. До їхньої компетенції належить законопроектна робота, підготовка й попередній розгляд питань, що віднесені до повноважень Верховної Ради. Природно, що основне навантаження в здійсненні фінансового контролю полягає на спеціалізовані комітети Верховної Ради України - Комітет з питань бюджету й Комітет з питань фінансів і банківської діяльності.

Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата (постійно діючий орган контролю, що створює Верховна Рада України, підпорядкований і підзвітний їй). Її діяльність регулює Закон України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року1. До завдань Рахункової палати належать:

- організація й здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, використанням бюджетних коштів;

- здійснення контролю за створенням і погашенням внутрішнього й зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності витрат державного бюджету, валютних і кредитно-фінансових ресурсів;

- контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального й національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища;

- контроль за дотриманням законності під час надання Україною кредитів і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;

35. Повноваження Державної казначейської служби України у галузі фінансового контролю

Державна казначейська служба України контролює дотримання Єдиних правил обліку та звітності по бюджетах усіх рівнів і кошторисах, спрямування коштів за цільовим призначенням на стадії здійснення операцій із виконання бюджету на підставі документів розпорядників коштів, поданих до оплати.

До компетенції органів казначейства належить здійснення контролю:

- за дотриманням єдиних правил ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі касового виконання бюджетів;

- за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розписам відповідних бюджетів;

- бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень і реєстрації зобов' язань розпорядників бюджетних коштів;

- за відповідністю платежів узятим зобов'язанням та бюджетним асигнуванням у процесі оплати витрат бюджетних установ;

- за процесом виконання бюджетів, а також за надходженням і використанням коштів державних цільових фондів.

Метою фінансового контролю, що здійснюється органами Державної казначейської служби, є зменшення кількості та обсягів порушень бюджетного законодавства і недопущення використання бюджетних коштів не за призначенням; взяття зобов' язань розпорядниками бюджетних коштів понад обсяги виділених бюджетних асигнувань.

Отже, фінансовий контроль, що проводиться Державною казначейською службою України та її територіальними органами за цілеспрямованим використанням коштів державного бюджету, охоплює весь процес здійснення видатків аж до безпосереднього проведення платежів на користь суб' єктів господарювання, які виконали роботи чи надали послуги розпорядникам бюджетних коштів. Його можна умовно розділити на чотири окремі самостійні етапи, що взає-мозв' язані встановленими правилами автоматизованого ведення бухгалтерського обліку операцій виконання бюджетів.

36.Повноваження рахункової палати України у галузі фінансового контролю

Рахункова палата - постійно діючий орган контролю, що створю­ється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Вона здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України. Правові основи її діяльнос­ті, статус, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначено Законом України від 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату».

Завданнями Рахункової палати є:

- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бю­джетних коштів;

- здійснення контролю за створенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;

- контроль за фінансуванням загальнодержавних програм еконо­мічного, науково-технічного, соціального та національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища;

- контроль за додержанням законності при наданні Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організа­ціям, передбачених у Державному бюджеті України;

- контроль за законністю і своєчасністю руху коштів Державного бюджету України і коштів в установах Нацбанку України та уповно­важених банків;

- аналіз установлених відхилень від показників Державного бю­джету України і підготовка пропозицій щодо їхнього усунення, а також удосконалення бюджетного процесу в цілому.

Рахункова палата може виконувати й інші завдання, передбачені для неї чинним законодавством України.

Про хід виконання Державного бюджету України та стан погашен­ня внутрішнього і зовнішнього боргу України, результати здійснення інших контрольних функцій Рахункова палата регулярно інформує Верховну Раду України.

До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати.

Рахункова палата регулярно публікує інформацію про свою діяльність у засобах масової інформації. Щорічний звіт про роботу Рахункової палати перед Верховною Радою України підлягає обов'язковому опублікуванню.

37. Повноваження Державної фінансової інспекції України у галузі фінансового контролю

Основними завданнями Держфінінспекції України є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю, а також внесення пропозицій щодо її формування.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює державний фінансовий контроль за:

використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі – підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів;

дотриманням законодавства про державні закупівлі;

діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи;

2) здійснює контроль за:

виконанням функцій з управління об'єктами державної власності;

цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;

цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;

складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;

станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів;

усуненням виявлених недоліків і порушень;

3) забезпечує участь представників Держфінінспекції України в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків статутного капіталу;

39. Поняття, особливості, ознаки та функції фінансово-правової відповідальності

Поняття фінансово-правової відповідальності є однією з основних категорій фінансового права, її конструкція багато в чому визначає місце і роль правового регулювання фінансових відносин. Для фінансово-правової відповідальності, як виду юридичної відповідальності притаманні ознаки останньої:

- настає лише за правопорушення;

- встановлюється державою і пов’язана із застосуванням до правопорушника санкцій правових норм уповноваженими на це суб’єктами;

- пов’язана із заподіянням правопорушнику певних негативних наслідків; т- реалізується у процесуальній формі.

Регулятивна функція проявляється в закріпленні й оформленні динаміки фінансових правовідносин, тобто оформленні статики і динаміки правовідносин, що складають предмет фінансового права.

Превентивна функція. Фінансово-правова відповідальність спрямована на попередження порушень відносин, що існують в процесі діяльності держави та муніципальних утворень щодо планомірного утворення, розподілу і використання грошових фондів (фінансовихресурсів).

Каральна функція. Каральна фанкція впливає на майнові (грошові) відносини, звужує майнову сферу фінансового правопорушення, але неможливо назвати в якості об’єкту впливу тільки публічно-правові майнові відносини

Відновлювальна функція. Ця функція має найважливіше значення для забезпечення та захисту порушеного публічного фінансового інтересу держави та органів місцевого самоврядування в повній мірі.

40.Фінансове правопорушення, його ознаки, склад та види

Фінансове правопорушення – це порушення врегульованого фінансово-правовою нормою порядку мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, за яке законодавством передбачено юридичну відповідальність.

Податкове правопорушення – це протиправне, винне діяння, яке виражається в невиконанні або неналежному виконанні податкових зобов’язань, і за яке законодавством передбачено застосування фінансово-правової відповідальності.

Склад фінансового правопорушення – це сукупність певних ознак, при наявності яких діяння є фінансовим правопорушенням.

41.Поняття, ознаки та види фінансових санкцій

Фінансово-правова санкція – це міра державного примусу, що міститься в нормативному акті, виражена у грошовій формі та застосовується уповноваженими державними органами до осіб, за скоєння фінансового правопорушення з метою охорони та за безпечення фінансових правовідносин, а також покарання правопорушників.

Вид фінансово-правових санкцій, які є мірами фінансово-правової відповідальності. Потрібно розрізняти міри державного примусу, що застосовуються компетентними органами у сфері фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що спрямовані на попередження можливої неправомірної дії суб’єктів фінансових правовідносин, а при необхідності – припинення протиправних дій і забезпечення притягнення право порушника до фінансової чи іншої юридичної відповідальності.

43.Відповідальність за порушення бюджетного законодавства

Підставою відповідальності за порушення бюджетного законодавства є бюджетне правопорушення, поняття якого сформульовано у ст. 116 Бюджетного кодексу України: бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету. Бюджетний кодекс (ч. 1 ст. 121) передбачає, що особи, винні в порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. Бюджетне правопорушення, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення його керівника чи інших відповідальних посадових осіб до відповідальності згідно із законом, залежно від характеру вчинених ними діянь.

Одним із головних принципів бюджетної системи є принцип цільового використання бюджетних коштів, який передбачає використання бюджетних коштів лише на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Наслідком порушення цього принципу є зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, і притягнення певних осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності в порядку, визначеному законами України.

Адміністративна відповідальність за нецільове використання бюджетних коштів передбачена ст. 164і2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а кримінальна - ст. 210 Кримінального кодексу України. При цьому предметом цього злочину мають бути бюджетні кошти у великих розмірах (сума в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) або в особливо великих розмірах (сума в три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

44. Порядок застосування фінансових санкцій. Обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність

Фінансові санкції – це засоби державного примусу, передбачені фінансово-правововими нормами, що покладають на правопорушників додаткові обтяження у вигляді впливу на їх фінансовий стан. Фінансово-правові санкції, залежно від способу охорони бюджетних правовідносин, поділяються на:

- правовідновлювальні, реалізація яких спрямована на усунення шкоди, заподіяної протиправними діяннями фінансовим інтересам держави, примусове виконання невиконаних фінансових обов’язків, а також на відновлення порушених фіскальних (бюджетних) прав держави.

- каральні (штрафні), реалізація яких спрямована на попередження фінансового правопорушення, а також на виправлення і перевиховання порушників фінансового законодавства.

До порушників фінансового законодавства застосовуються й інші заходи державного примусу, що застосовуються компетентними органами у сфері фінансової діяльності держави та місцевих утворень і які визначаються як попереджувальні заходи (мета - попередження можливих неправомірних дій суб’єктів фінансових правовідносин) та притинаючі заходи (мета – припинення протиправних дій та створення умов для притягнення правопорушника до фінансової чи іншої відповідальності).

Фінансові санкції застосовуються органами податкових служб в таких випадках порушення існуючого законодавства України:

- при заниженні або приховуванні сум податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

- при несвоєчасному виконанні податкових зобов'язань;

- при несвоєчасному поданні або неподанні бухгалтерських звітностей, податкових декларацій, розрахунків, платіжних доручень та інших документів, пов'язаних із з розрахунками і сплатою податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

- при неподанні аудиторських висновків;

- при ухиленні від взяття на облік в податкових органах;

- приухиленнівідподачі інформації про відкриття банківських рахунків;

- припорушенні порядку зберігання бухгалтерських та інших документів, пов'язаних з оподаткуванням;

45.Фінансова відповідальність за податкові правопорушення

Порядок застосування фінансово-правових санкцій визначається відповідними нормативними актами.



До обставин, що обтяжують відповідальність, належить вчинення податкового правопорушення особою, яка раніше притягувалася до відповідальності за аналогічне правопорушення. У таких випадках, наприклад, збільшується розмір штрафу (Закон «Про державну податкову службу», ст. 11, п. 7).

46. Поняття та значення бюджету для функціонування держави й органів місцевого самоврядування

Термін " бюджет" походить від давньофранцузького " bougette" — шкіряний мішок, сумка. З норманським завоюванням цей термін проник до Англії, де поступово перетворився на " budget" і став одним з термінів, що використовувався парламентом у процесі формування й витрачання коштів державної скарбниці. У визначений день канцлер Казначейства Англії відкривав свій бюджет, тобто портфель, у якому містилися папери або рахунки, у сучасному розумінні — проголошував законопроект, в якому після закінчення фінансового року він викладав перед Палатою громад фінансові результати минулого року та кошторис доходів і видатків на наступний період. Ці документи уряд подавав на схвалення парламенту. З кінця ХУПІ ст. бюджетом став називатися і той документ, який містив розподіл доходів і видатків та затверджувався представницьким органом'. У чинному бюджетному законодавстві закріплене наступне визначення бюджету (стаття 2 Бюджетного кодексу України): бюджет— план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Значення бюджету для функціонування держави проявляється через його сутність та функції. Основні функції бюджету полягають у наступному:

- через бюджет державні органи або органи місцевого самоврядування концентрують певну частину національного доходу та централізовано розподіляють її на розвиток економіки, соціальний захист населення, утримання органів влади, оборону країни тощо:

- формування, розподіл І використання бюджетних ресурсів створює умови для впливу на темпи суспільного виробництва:

- створення державного або місцевого фонду коштів дає можливість регулювати ефективність, пропорційність і збалансованість розвитку виробничої і невиробничої сфери держави в цілому та її окремих регіонів.

Таким чином, бюджет — це встановлений відповідним нормативно-правовим актом на певний період основний фінансовий план, у якому відображений основний централізований грошовий фонд держави або місцевого самоврядування, необхідний для здійснення їхніх завдань і функцій та задоволення публічного інтересу.

47. Поняття, ознаки, принципи та функції бюджету

Бюджет - це розпис грошових доходів і витрат держави, підприємства, установи, сім’ї, окремої особи на визначений період.

Термін " бюджет" походить від давньофранцузького " bougette" - шкіряний мішок, сумка. З норманським завоюванням цей термін проник до Англії, де поступово перетворився на " budget" та став одним з термінів, що використовувався парламентом у процесі формування державної скарбниці та витрачання коштів з неї. У визначений день канцлер Казначейства Англії відкривав свій бюджет, тобто портфель, у якому містилися папери або рахунки, в сучасному розумінні - проголошував законопроект, у якому він, після закінчення фінансового року, викладав перед Палатою громад минулорічні фінансові результати та кошторис доходів і видатків на наступний період. Ці документи уряд давав на схвалення парламенту. Лише з кінця XVIII ст. бюджетом став називатися і той документ, який містив розподіл доходів і видатків та затверджувався представницьким органом.

Функції:

— перерозподіл національного доходу;
— стабілізація процесу суспільного відтворення;
— забезпечення реалізацію державної соціальної політики.

ПРИНЦИПИ: 1) принцип єдності - єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними.

4) принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

5) принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням (далі – гарантовані послуги), при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями;

9) принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості - інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів.

48. Поняття, складові та види бюджетів

Ст. 13 Бюджетного кодексу передбачає загальні підстави структури бюджету (незалежно від його рівня), його вертикальний та горизонтальний розподіл. Так, вертикальний розподіл бюджету дає змогу вирізнити у його складі загальний та спеціальний фонди, тоді як горизонтальний - визначає склад доходів (ст. 29 - за Державним бюджетом, ст. 64-69 - за місцевим) і видатків (ст. ЗО, 31 - за Державним бюджетом, ст. 70 - за місцевим).

В залежності від періодичності охоплення вони бувають від одного року (або менше) до десяти і більше років. Багато компаній використовують бюджетування як невід'ємну частину довгострокового планування. У більшості випадків бюджетування складає 1 рік. Річний бюджет розбивається на квартали, а квартальний бюджет - на місяці. Протягом року бюджети можуть коригуватись.

Стосовно до вихідних даних розрізняють фіксовані (статичні) та гнучкі бюджети.

Гнучкий бюджет показує розміри витрат і результати при різному обсязі діяльності відповідного центра відповідальності. Залежно від обсягу діяльності змінні й змішані витрати змінюються, а постійні залишаються незмінними. Тому, у гнучкому бюджеті вказується ставка змінних витрат на одиницю продукції й приріст змішаних витрат на одиницю приросту обсягу продукції.

Гнучкий бюджет щонайкраще підходить для центрів повністю регульованих витрат, а також для центрів виторгу, тому що він показує, як саме керівник, змінюючи обсяг випуску або реалізації, може впливати на витрати або виторг, витрати на основні матеріали, відрядну зарплату.

Фіксований бюджет не змінюється залежно від змін рівня ділової активності, тому його використовують для планування частково регульованих витрат, які не залежать безпосередньо від обсягу випуску й для яких взаємозв'язок " вхід-вихід" має не настільки явний характер. Фіксовані бюджети використовуються насамперед для центрів частково регульованих витрат, а також для інших видів центрів відповідальності. Прикладом фіксованих бюджетів може бути план витрат на НДДКР, на рекламу тощо.

Бюджети " від досягнутого" складають на підставі статистики минулих періодів з урахуванням можливої зміни умов діяльності підприємства (тому їх іноді називають " бюджетування через прирощення").

Бюджети з проведенням додаткових варіантів відрізняються від звичайних " бюджетів на приріст" аналізом різних варіантів.

Бюджети " з нуля" розробляють, виходячи з припущення про те, що для даного центра відповідальності бюджет складається вперше. Це рятує від тягаря минулих помилок.

Сьогодні дедалі більше компаній, особливо транснаціональних, застосовують безперервне бюджетування. Це система бюджетування, за якої після завершення кожного бюджетного періоду (зазвичай кожного місяця або кварталу) цей період виключають з генерального зведеного бюджету з одночасним включенням нового аналогічного бюджетного періоду.