Звичай 2.Прецедент 3. Правова доктрина 4.Н-П акт

16. Взаємодія фінансового права з іншими провідними галузями права України

Фінансове право займає своє місце в системі національного права. Для співвідношення галузей права, як правило використовують предмет і метод правового регулювання.

Фінансове право і конституційне право.

За предметом правового регулювання галузі права, що розглядаються, різняться, оскільки конституційне право регулює основи суспільного ладу, політики, державний устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, завдання і функції держави. Фінансове право регулює фінансову діяльність держави. Як і інші галузі права, фінансове право розвивається на базі конституційного, розвиває, деталізує положення конституційно-правових норм щодо фінансової діяльності держави. Щодо методів правового регулювання, треба відзначити, що вони дуже схожі за своїм характером та ознаками.

Фінансове право і адміністративне право.

Простежується схожість у методах правового регулювання (владний характер, нерівність сторін, каральний характер санкцій тощо). Щодо предмету регулювання, треба відзначити, що фінансове право теж спирається на норми адміністративного права, які регулюють основні принципи взаємовідносин особи і органів виконавчої влади, повноваження органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності, їх організаційно-правову структуру та інші положення. Фінансове право конкретизує положення, пов'язані з реалізацією вищезазначеними органами повноважень у фінансовій діяльності, організаційно-правові питання фінансової діяльності та інші положення.

Фінансове право і цивільне право.

Стосовно методів правового регулювання варто відзначити їх різний характер, оскільки цивільно-правовий метод правового регулювання характеризується, на відміну від фінансового, диспозитивністю, рівністю сторін, добровільністю тощо. Щодо предметів правового регулювання, спостерігається тісний їх зв' язок, оскільки цивільне право регулює серед багатьох майнових відносин й грошові відносини. Проте фінансове право регулює тільки організаційно-майнові відносини, що випливають із владної діяльності держави.

17.Система фінансового права та система фінансового законодавства

Система фінансового права — це об'єктивно обумовлена внутрішня організація фінансового права, що полягає в єдності й узгодженості фінансово-правових норм та їх згрупуванні у фінансово-правові інститути й підгалузі.Фінансове право складається із Загальної та Особливої частин.Загальна частина включає такі норми, які є спільними для всіх фінансово-правових відносин і становлять підґрунтя для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування. Особлива частина фінансового права складається з норм, які регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування, різні ланки фінансової системи.

Якщо система права — це внутрішня будова права, його зміст; то система законодавства — його зовнішня форма як система нормативно-правових актів й Інших правових форм, в яких відображені норми фінансового права, а відповідно й Інститути та галузі останнього. Зміст і форма права перебувають у нерозривному взаємозв'язку. Система права і система законодавства діалектично пов'язані, їх не слід ні протиставляти, ні ототожнювати. Для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої створюють гіпотеза, диспозиція та санкція. Для системи законодавства первинним елементом є стаття нормативно-правового акту, яка не обов'язково має містити всі три структурні елементи правової норми. Отже, стаття нормативно-правового акту і виступає зовнішньою формою правової Норми (у неповному, рідко — у повному обсязі). Характерною особливістю нормативно-правових актів є також те, що в них, як правило, відображені норми різних галузей права, і тому вони регулюють різні за змістом види суспільних відносин.

18.Джерела фінансового права та їх характеристика

Джерелом фінансового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Джерела фінансового права можуть бути систематизовані згідно з певними принципами.

I. На підставі владної територіальної ознаки (в основному це сто­сується видів нормативних актів).

1. Загальнодержавні нормативні акти.

2. Республіканські (Автономна Республіка Крим).

3. Місцеві нормативні акти.

II. За характером правових норм.

1. Нормативні акти, що містять правові норми загального характе­ру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку.

2. Ненормативні акти, що не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером уста­новлення.

1. Звичай, санкціонований компетентними органами в установле­ному порядку. Найчастіше йдеться про звичай, до якого робиться від­силання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування актів, рамки компетенції державних органів у сфері фінансової діяльності.

2. Прецедент, який одержав поширення в країнах англосаксонської системи, особливо за наявності прогалин у законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає у тому, що правозастосовний орган фактично ви­ступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм зароди­лося в ході судових слухань податкових справ. Так, розгляд податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п’яту поправку Конституції США, яка надавала право відмовитися від давання показань, оскільки це могло призвести до «самообвинува­чення». Верховний Суд США, наділений повноваженнями конститу­ційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використо­вувати п’яту поправку до Конституції у разі розгляду справ про по­даткові правопорушення.

3. Подібні ситуації призводять і до необхідності систематизації най­важливіших судових рішень. У США судову нормотворчість здійсню­ють Верховний суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди та податковий суд США.

4. Правова доктрина, яка характерна для мусульманських країн, де, будучи одним з важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до розпоряджень мусульманської доктрини.

5. Нормативно-правовий акт - найважливіше, а іноді єдине дже­рело фінансового права. В деяких випадках інші джерела розглядають­ся як похідні від нормативного акта.

Законодавчі акти, що лежать в основі фінансового законодавства, становлять певну систему.

1. Загальні нефінансові закони - конституційні закони чи закони, що належать до інших галузей права, які містять фінансові норми. На­приклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноважен­ня органів державної влади і управління, загальні принципи оподатку­вання і т. д.). У деяких випадках приймаються спеціальні конституцій­ні та органічні закони - Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 р.; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 р. про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячено фінансовим питанням.

2. Загальні фінансові закони - в основному їх становлять закони, що регулюють основи фінансової системи. Це переважно фундамен­тальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не представлені, хоча й обговорювалися перспективи розроблення фінансового кодексу, за­кону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони - законодавчі акти, що містять поло­ження, які регулюють окремі інститути в цілому, їх основи, головні харак­теристики. У цих актах відсутня деталізація конкретних видів понять. В основному до них належать бюджетні і податкові кодекси, що поєднують матеріальні і процесуальні сторони, а також основні закони загального характеру (Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України та ін.).

4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулю­ють окремі частини фінансових інститутів. До них належать, напри­клад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, де­тальний механізм його обчислення і сплати.

19. Поняття науки фінансового права, її функції та методологія

Фінансове право як наука містить сукупність знань, категорій, положень, що відображають зміст фінансово-правових норм, особливості їх застосування на практиці.

Наука фінансового права узагальнює наукові дослідження вчених юристів-фінансистів. Будучи суспільною наукою, фінансове право коригується поглядами, дослідженнями в галузі конституційного, адміністративного права та ін. Це пов’язано насамперед з тим, що предметом вивчення фінансово-правової науки є суспільні процеси, що визначаються рухом публічних грошових фондів.

Функції:

-Аналітична функція науки фінансового права полягає в усвідомленні " дослідного знання", класифікації фінансово-правових норм та їх науковому коментуванні, зведенні їх у внутрішньо цілісну органічну систему.

- Критична функція полягає у виявленні дефектів і недоліків у чинному фінансовому законодавстві, в фіксації невідповідності правової норми вимогам суспільної практики.

- Конструктивна функція сприяє утворенню нових фінансово-правових норм, інститутів і розділів фінансового права. Ця функція завжди передує виданню нового закону чи іншого нормативно-правового акту і постійно використовується в процесі нормотворчої діяльності держави.

- Прогнозуюча функція науки фінансового права, а іноді її ще називають " орієнтовною" функцією, полягає в тому, що наука фінансового права дає фінансово-правовій практиці орієнтири в розвитку, вказує віхи, в напрямку яких імовірно будуть рухатись фінансово-правові відносини. І чим вищий рівень розвитку фінансово-правової науки, тим точніші ці орієнтири, тим на більшу відстань у часі можуть визначатись такі віхи.

20.Завдання і актуальні проблеми науки фінансового права

На сьогодні наука фінансового права переживає період досить активного становлення. Це пов’язано, перш за все, зі зміною економічної ситуації в державі, розвитком економічних відносин ринкового типу. Крім того, актуальність науки фінансового права обумовлена зверненням юридичної практики, в основному законодавчої, до науки.

21. Поняття, структура та особливості фінансово-правових норм

Фінансово-правові норми - це загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, що виражені у категоричній формі й забезпечені силою державного примусу. Фін-пр норми визначають права та обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави.

Фін-прнормамістить гіпотезу, диспозицію та санкцію. Однією з особливостей фін-правових норм є їх розгорнутий обсяг. Гіпотеза визначає умови, за яких можуть виникати передбачені нормою юридичні права та обов'язки учасників фінансових відносин у галузі фінансової діяльності. Такі умови повинні мати конкретний вираз. Диспозиція є основою норми й містить саме правило поведінки учасників фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Санкція містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки.

За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні фін-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані і децентралізовані фонди коштів від юр і фіз осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юр. прав і обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин.

Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обов’язків по внесенню коштів і витрачанню їх з боку другої сторони фінансових правовідносин юр та фіз осіб.

Розрізняють також:

Зобовязуючі - приписують здійснювати певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державною.

Забороняючі – приписують не вчиняти дій, які порушують або підривають фін.дисципліну.

Уповноважуючі – норма права надає учасникам фін.правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій.

Ще розрізняють:

- правопоновлювані - скеровані на усунення матеріальної шкоди, нанесеної державі;

- каральні – передбачають шраф.

За часом: постійні й тимчасові.

За періодичністю: разові, періодичні

22. Поняття та класифікація фінансово – правових норм

1) за змістом:

- матеріальні фінансово-правові норми—виражають матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин (закріплюють види та обсяг грошових зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед державою й територіальними громадами, джерела утворення фінансових ресурсів, види видатків тощо);

- процесуальні (процедурні) фінансово-правові норми—визначають порядок діяльності у сфері формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави й місцевого самоврядування:

2) за часом дії:

- постійні — фінансово-правові норми невизначеної у часі дії, наприклад, норми, що закріплені у Бюджетному кодексі України;

- тимчасові—фінансово-правові норми визначеної у часі дії, наприклад, норми, що закріплені в законах про Державний бюджет та в рішеннях місцевих рад щодо затвердження місцевих бюджетів:

3) за сферою територіальної дії:

- загальнодержавні фінансово-правові норми — поширюють свою дію на всю територію держави;

- місцеві (локальні) фінансово-правові норми—поширюють свою дію лише на певній території, наприклад, на територію Автономної Республіки Крим, окрему область, район тощо).

4) за суб'єктом правотворчості:

- фінансово-правові норми, що приймаються Верховною Радою України: - фінансово-правові норми, що приймаються Верховною Радою Автономної республіки Крим, місцевими радами: - фінансово-правові норми, що приймаються Президентом України: - фінансово-правові норми, що приймаються Кабінетом Міністрів України: - фінансово-правові норми, що приймаються центральним органами виконавчої влади: - фінансово-правові норми, що приймаються місцевими державними адміністраціями тощо.

5) за способом впливу на учасників фінансових відносин, за характером диспозиції:

- зобов'язуючі фінансово-правові норми — вказують на необхідну з точки зору держави поведінку, вимагають від учасників фінансових відносин здійснювати відповідні дії і встановлюють їх права та обов'язки у сфері фінансових правовідносин:

- заборонні фінансово-правові норми — вказують на неприпустиму, недозволену поведінку, містять заборону на здійснення певних дій, встановлюють обов'язок учасників фінансових відносин утриматися від таких дій;

- уповноважуючі (дозвільні) фінансово-правові норми—вказують на можливу поведінку, встановлюють права учасників фінансових правовідносин на здійснення певних самостійних дій у передбачених межах.

6) за дією на коло суб'єктів:

- загальні фінансово-правові норми — регулюють поведінку всіх суб'єктів фінансових правовідносин;

- спеціальні фінансово-правові норми—діють на певну групу суб'єктів фінансових правовідносин;

- виняткові фінансово-правові норми — у передбачених законом випадках вилучають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів фінансових правовідносин.

7) за соціальним призначенням і роллю у правовій системі:

- регулятивні фінансово-правові норми — безпосередньо спрямовані на регулювання фактичних фінансових правовідносин, які виникають між різними суб'єктами у сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування:

- охоронні фінансово-правові норми — спрямовані на охорону фінансових правовідносин.

23. Реалізація фінансово –правових норм

Реалізацію фінансово-правових норм не можна ототожнювати з їх застосуванням. Реалізація - поняття більш широке, ніж застосування. Застосування є лише одним із способів реалізації фінансово-правових норм; його сутністю є застосування норми, що містить у загальній формі визначений припис, до конкретного випадку. Наприклад, відповідно до Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків» кожній фізичній особі повинен бути наданий ідентифікаційний код. Видача податковим органом довідки про такий код і буде актом застосування зазначеної норми.

Реалізація фінансово-правової норми виражається у досягненні тієї мети, яка переслідується при її виданні. Вона реалізується у поведінці суб'єктів фінансового права, яка відповідає її приписам.

Кожна фінансово-правова норма може бути визнана чинною, якщо вона видана уповноваженим на те органом державної чи місцевої влади у межах його компетенції, з дотриманням установленого порядку її прийняття, і набрала чинності.

За порядком набрання чинності розрізняють декілька груп норм фінансового права:

а) які набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні;

б) які набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін набрання ними чинності не передбачено в цих актах;

в) які набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Акти місцевих органів влади, як правило, набирають чинності з моменту їх прийняття.

Для реалізації норм фінансового права суттєве значення має питання про припинення їх дії.

Виділяють чотири форми реалізації фінансово-правових норм: здійснення, виконання, дотримання і застосування.

Здійснення (використання) виражається у реалізації можливостей, які надаються суб'єктам фінансових відносин відповідними нормами права, тобто у реалізації суб'єктивних прав учасників цих відносин.

Прикладом може бути здійснення державними органами наданих їм повноважень у сфері фінансової діяльності.

Виконання являє собою реалізацію суб'єктами фінансових відносин покладених на них обов'язків, наприклад, конституційного обов'язку громадян України щодо сплати податків і зборів. Виконання обов'язків може здійснюватися і шляхом утримання від реалізації тих чи інших дій.

Дотримання пов'язується виключно з реалізацією заборонних норм; його призначення - не допустити вчинення дій, які можуть завдати шкоди суспільству, державі і особі, шляхом утримання від дій, заборонених законом.

Застосування як форма реалізації норм фінансового права являє собою діяльність уповноважених державою органів або посадових осіб, які, використовуючи свої повноваження, видають акти індивідуального значення на основі норм права. Воно завжди здійснюється від імені держави, а тому має характер державно-владного діяння.

Застосування фінансово-правових норм здійснюється у формі правоохоронної діяльності спрямованої на захист норм фінансового права, на встановлення заходів державного примусу до правопорушників, забезпечення виконання призначених заходів покарання, а також прийняття заходів до запобігання правопорушеням.

У правовому захисті норм фінансового права бере участь широке коло державних органів та посадових осіб (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, судові, правоохоронні органи тощо), які шляхом використання різних правових засобів, повноважень, функцій проводять діяльність, спрямовану на захист норм фінансового права.

24. Поняття, зміст, особливості та види фінансових правовідносин

Фінансові правовідносини - це суспільні відносини, що виникають при залученні, розподілі, використанні фондів грошових коштів і урегульовані нормами фінансового права. Ці правовідносини виникають на основі норм фінансового права, їх учасники знаходяться у взаємозв'язку через суб'єктивні юридичні права та обов'язки, і такі зв'язки (відносини) охороняються примусовою силою держави. За межами правових відносин фінансова діяльність здійснюватися не може. Фінансові відносини існують лише у формі правовідносин.

Основними особливостями фінансово-правових відносин є:

1. Виникають у процесі фінансової діяльності держави.

2. Об'єкт фінансових відносин - гроші (грошові зобов'язання), точніше фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних зобов'язань.

3. Однією із сторін у завжди виступає держава або її уповноважений орган.

4. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін.

5. Виражають організуючу роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу країни;

6. Носять державно-владний майновий (грошовий) характер, тому ці суспільні відносини можна визначити як владно-майнові.

7. Права та обов'язки сторін фінансових правовідносин визначаються безпосередньо законом або нормативно-правовим актом. Тому виникнення, зміна і припинення фінансових правовідносин завжди пов'язано із законом або іншим нормативно-правовим актом.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників, що встановлені фінансово-правовими нормами.

Особливі риси фінансових правовідносин, обумовлені специфікою предмету і методу фінансово-правового регулювання:

— виникають у процесі фінансової діяльності держави;

— одним із суб'єктів повинен бути відповідний уповноважений державний орган;

— виникають із приводу грошей.

Правомірні дії як вольова поведінка, передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на:

- юридичні акти – правомірна дія учасника фінансових правовідносин, спрямована на отримання правового результату.

- юридичні вчинки – правомірна дія, що зумовлює правові наслідки, пов'язані з фактом вольової дії, яка не залежить від бажання суб'єкта відносин.

Види фінансово-правових відносин:

1) - залежно від функцій, що виконуються:

- регулятивні; - правоохоронні.

2) залежно від галузевої належності: - матеріальні; - процесуальні.

3) за галузевою діяльністю:

- бюджетні; - податкові; - валютні; - у галузі державних видатків;

- у галузі державних доходів; - страхування; - у галузі державного кредиту; - у галузі грошового обігу тощо.

4) за направленістю:

- зовнішні; - внутрішні.

5) за механізмом захисту:

- ті, що захищаються у судовому порядку; - ті, що захищаються у адміністративному порядку, тощо.

25. Суб’єкти фінансового права. Суб’єкти та об’єкти фінансових правовідносин

Фінансове право регулює відносини, які включаються до його предмета, визначає права і обов’язки їх учасників, тобто юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у фінансовій діяльності. Ось ці учасники і є суб’єктами фінансового права і, як правило, вони ж стають суб’єктами фінансових правовідносин.Але не завжди суб’єкти фінансового права стають суб’єктами конкретних фінансових правовідносин.

Суб’єкт фінансового права це особа, учасник фінансових відносин, яка за своїми особливостями фактично може бути носієм суб’єктивних прав і обов’язків. Так, в силу статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Отже, кожний громадянин є суб’єктом фінансового права і потенційно він може бути суб’єктом фінансових правовідносин. Кожний громадянин може бути носієм суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, він реально здатний брати участь у податкових бюджетних та інших фінансових правовідносинах в силу приписів Конституції України.

Властивість юридичної або фізичної особи бути носієм юридичних прав і обов’язків в силу юридичних норм називається правосуб’єктністю. Правосуб’єктність у фінансовому праві включає в себе два елементи: можливість мати права і нести обов’язки (правоздатність) і можливість до самостійного здійснення прав і обов’язків (дієздатність).

Так, у ч. 2 ст. 67 Конституції приписано всім громадянам щороку подавати декларацію про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Подаючи декларацію про доходи, громадянин вступає у фінансові правовідносини з податковою адміністрацією.

Правосуб’єктність у фінансовому праві поняття більш широке, ніж суб’єкти фінансових правовідносин.

Суб’єкти фінансового права це юридичні і фізичні особи, які мають правосуб’єктність, тобто можуть потенційно бути учасниками фінансових правовідносин, а суб’єкт фінансових правовідносин це реальний учасник даних правових відносин.

Так, у нашому прикладі, громадянин є безумовним носієм фінансових прав і обов’язків в силу дії норм Конституції України, тобто є суб’єктом фінансового права, але, подаючи декларацію в податкову адміністрацію, він вступає у конкретні фінансові правовідносини, бо реалізує надані Конституцією України права і обов’язки, стає суб’єктом фінансових правовідносин, але не губить своїх властивостей, як суб’єкт фінансового права.

Суб’єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення; юридичні особи підприємства і організації усіх форм власності, установи, громадські організації, тобто колективні суб’єкти і громадяни, як індивідуальні суб’єкти.

Держава виступає, як правило, в особі уповноваженого нею свого органа Верховної Ради, Президента, Кабінета Міністрів, Міністерства фінансів, Національного банку (а в міжнародних фінансових відносинах держава виступає суб’єктом відносин). Суб’єктами фінансового права виступають адміністративно-територіальні одиниці Автономна Республіка Крим, області, міста, райони, селища, села.

Держава і адміністративно-територіальні утворення виступають у бюджетних правовідносинах, бо вони Конституцією України наділяються правом на бюджет, а звідси витікає їх право на одержання доходів і фінансування видатків, які пов’язані із здійсненням функцій, покладених на них Конституцією.

Ці суб’єкти беруть участь і у правовідносинах, пов’язаних із державним кредитом, бо їм надане право випуску державних і місцевих позик.

До колективних суб’єктів фінансового права належать органи законодавчої і виконавчої влади Верховна Рада, Рахункова палата, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державне казначейство. Ці державні органи не тільки можуть, але й зобов’язані брати участь у фінансових правовідносинах, оскільки це покладається на них Конституцією.

У фінансових правовідносинах беруть участь органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. Вони збирають податки, фінансують видатки, наповнюють і витрачають позабюджетні фонди тощо.

Велике коло учасників фінансових правовідносин складають підприємства різних форм діяльності і форм власності. Господарюючі суб’єкти юридичні особи активні учасники фінансових правовідносин, бо вони є платниками податків, користувачами банківських позичок, учасниками торгів на біржах тощо.

Некомерційні установи одержують з бюджету асигнування для своєї діяльності, але вони змушені добувати грошові засоби для свого фінансування і вступають у інші види фінансових правовідносин. Суб’єктами фінансового права виступають сімейні приватні підприємства, селянські (фермерські) господарства, які є самостійними господарюючими одиницями. Вони сплачують податки в бюджет, придбавають облігації державних позик, одержують фінансову підтримку з бюджету.

І, нарешті, індивідуальними суб’єктами фінансового права є громадяни. Стат тя 67 Конституції України покладає на всіх громадян обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, щорічно подавати декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік. Громадяни вступають у правовідносини з державою.

26.Поняття та принципи фінансового контролю

Фін. контроль – це особлива сфера державного контролю, що являє собою діяльність фінансових органів по виявленню порушень законності, фін. дисципліни і доцільності при формуванні, розподілі і використанні централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Фін. контроль є засобом досягнення конкретного завдання, що стоїть перед державою, установлення правопорядку і законності.

Здійснення фінансового контролю повинно ґрунтуватися на відповідних принципах як організаційно-правових засадах побудови і функціонування фінансового контролю, що забезпечують його результативність.

Принципи фінансового контролю закріплені в Лімській декларації керівних принципів контролю, прийнятій ГХ Конгресом Міжнародної організації вищих контрольних органів (ІОТГОЗДГ) у жовтні 1977 р. на основі багаторічного досвіду світового співтовариства. Адже ця міжнародна організація діє під егідою ООН і сприяє обміну думками й досвідом між вищими контрольними органами держав світу.

Серед основних принципів фінансового контролю, зафіксованих у Лімській декларації керівних принципів контролю, були передбачені наступні принципи:

- незалежність фінансового контролю як невід'ємного атрибута демократії й обов'язкового елемента управління фінансовими ресурсами та законодавче закріплення незалежності органів фінансового контролю;

- визначення необхідності здійснення попереднього контролю й контролю за фактичними результатами;

- наявність внутрішнього та зовнішнього контролю як обов'язкової умови існування фінансового контролю;

- гласність та відкритість контрольних органів з обов'язковою вимогою додержання комерційної та Іншої таємниці, що захищається законом.

27.Поняття та види фінансового контролю

Фін. контроль – це особлива сфера державного контролю, що являє собою діяльність фінансових органів по виявленню порушень законності, фін. дисципліни і доцільності при формуванні, розподілі і використанні централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Фін. контроль є засобом досягнення конкретного завдання, що стоїть перед державою, установлення правопорядку і законності.

Класифікація:

1. Залежно від часу:

- попередній – передує здійсненню фін-господарських операцій.

- поточний – проводиться к короткі відрізки часу в процесі здійснення фін-господарських операцій.

- наступний – здійснюється по завершенню конкретної фін-господарської операції чи по закінченню певного звітного періоду.

2. Залежно від суб’єкта, що здійснює контроль:

- державний – здійснюють органи держ. влади. 1) загальної компетенції – ВРУ, КМУ, НБУ. 2) спеціальної компетенції – Рахункова палата, Держ казначейська служба, Контр-рев служба.

- муніципальний – органи місцевого самоврядування.

- громадський – здійснюється представниками громадськості на добровільній і безоплатній основі.

- аудиторський – незалежний, професійний контроль, що здійснюється аудиторами та аудиторськими фірмами.

3. Залежно від сфери фінансової діяльності:

- бюджетний- податковий- валютний- банківський- страховий

4. Заледно від джерела інформації:

- фактичний – визначення реального стану об’єкта, що перевіряється, встановлення дійсної плановості грошових і матеріальних ресурсів.

- документальний – первірка і аналіз первинних документів, що містять відомості про рух коштів.

5. Залежно від періодичності:

- постійний- систематичний- епізодичний

6. Заледно від форми проведення:

- обовязковий – коли чинне законодавство містить відповідну вимогу.

- ініціативний – здійснюється за самостійним і добровільним рішенням господарюючого суб’єкта.

28. Поняття та форми фінансового контролю

Фін. контроль – це особлива сфера державного контролю, що являє собою діяльність фінансових органів по виявленню порушень законності, фін. дисципліни і доцільності при формуванні, розподілі і використанні централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Форма фінансового контролю – це способи конкретного вираження і організації контрольних дій.

Форми фінансового контролю:

1. В залежності від часу здійснення:

- Попередній

- Поточний (оперативний)

- Наступний

2. В залежності від суб'єкта контролю:

- Внутрішній

- Зовнішній

3. За формами проведення:

- Ініціативний

- Обов'язковий

4. Залежно від цільової спрямованості контрольних дій:

- Стратегічний

- Тактичний

29. Поняття та методи фінансового контролю

Фін. контроль – це особлива сфера державного контролю, що являє собою діяльність фінансових органів по виявленню порушень законності, фін. дисципліни і доцільності при формуванні, розподілі і використанні централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Метод фінансового контролю - це сукупність засобів і прийомів здійснення контрольних функцій.

Основними методами фінансового контролю є: спостереження, реєстрація та облік, обстеження, аналіз, перевірка, ревізія та фінансо­во-економічна експертиза. Всі вони конкретизуються в різних відомчих документах, що регламентують проведення контролю (методиках, правилах, інструкціях тощо).

1. Спостереження (моніторинг) загальне, цілеспрямоване та сис­тематичне відстеження фінансової діяльності підконтрольного суб’єкта (зазвичай здійснюється «на відстані», без втручання в його дії

2. Реєстрація та облік є досить специфічним фінансово-конт­рольним квазіметодом, сфера застосування якого головним чином обмежується реалізацією органами контролю наданої ним компетенції в частині реєстраційно-облікової діяльності щодо підконтрольних суб’єктів (наприклад, платників податкових платежів або предметів оподаткування) чи в інших випадках, визначених чинним законодав­ством.

3 .Обстеження проводять здебільшого у процесі попереднього контролю.

4. Аналіз проводять за даними звітності (поточної чи за визначений період), застосовуючи такі статистичні методи, як індексний, а також метод середніх і відносних величин.

5. Перевірка полягає в обстеженні та вивченні фінансово-госпо­дарської діяльності підприємств, установ, організацій або їх структур­них підрозділів.

6. Фінансово-економічна експертиза. Здійснення експертно-ана­літичної діяльності, що забезпечує контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних та валютних ресур­сів під час здійснення загальнодержавних програм, належить до ком­петенції Рахункової палати України.