Методи наукових педагогічних досліджень, їх характеристика. Місце дослідницького компоненту в структурі діяльності вчителя.

Методи педагогічного дослідження - це способи вивчення педагогічних явищ, отримання інформації про них з метою встановлення закономірних зв'язків, відносин і побудови наукових теорій. Всю їх різноманітність можна розділити на 3 групи: методи вивчення педагогічного досвіду, методи теоретичного дослідження і математичні методи.

Методи вивчення педагогічного досвіду - це способи дослідження досвіду організації освітнього процесу, що реально складається. При вивченні педагогічного досвіду застосовуються такі методи, як спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетування, вивчення письмових, графічних і творчих робіт учнів, педагогічної документації.

Спостереження - цілеспрямоване сприйняття якого-небудь педагогічного явища, в процесі якого дослідник одержує конкретний фактичний матеріал. При цьому ведуться записи (протоколи) спостережень. Можна виділити наступні етапи спостереження: визначення завдань і мети; вибір об'єкту, предмету і ситуації (що спостерігати); вибір способів реєстрації спостережуваного (як вести запис); обробка і інтерпретація одержаної інформації (який результат).

Спостереження - це дуже доступний метод, але він має свої недоліки, пов'язані з тим, що на результати спостереження роблять вплив особові особливості (установки, інтереси, психічні стани) дослідника.

Методи опиту - бесіда, інтерв'ю, анкетування. Бесіда - це самостійний або додатковий метод дослідження, вживаний з метою отримання необхідної інформації або роз'яснення того, що не було достатньо ясним при спостереженні. Різновидом бесіди є інтерв’ю, привнесене в педагогіку з соціології. При інтерв'юванні дослідник дотримується наперед намічених питань, що задаються у визначеній. Під час інтерв'ю відповіді записуються відкрито.

Анкетування - метод масового збору матеріалу за допомогою анкети. Ті, кому адресовані анкети, дають письмові відповіді на питання. Бесіду і інтерв'ю називають опитом «Лицем до лиця», анкетування - заочним опитом.

Результативність бесіди, інтерв'ювання і анкетування багато в чому залежить від змісту і структури питань, що ставляться. План бесіди, інтерв'ю і анкети - це перелік питань (запитальник). Розробка запитальника припускає визначення інформації, яку необхідно одержати; формулювання приблизного ряду питань, які повинні бути задані; складанні першого плану запитальника і його попередня перевірка шляхом пробного дослідження; виправлення запитальника і остаточне його редагування. Цінний матеріал може дати вивчення продуктів діяльності учнів: письмових, графічних, творчих і контрольних робіт, малюнків, креслень деталей, зошитів по окремих дисциплінах і т.д. Ці роботи можуть дати необхідні відомості про індивідуальність учня, про доступний рівень умінь і навиків в тій або іншій області.

Математичні і статистичні методи в педагогіці застосовуються для обробки одержаних даних методами опиту і експерименту, а також для встановлення кількісних залежностей між явищами, що вивчаються. Він допомагають оцінити результати експерименту, підвищують надійність висновків, дають підстави для теоретичних узагальнень. Найбільш поширеними з математичних методів, вживаних в педагогіці, є реєстрація, ранжирування.

4. Фактори розвитку особистості, особливості виховного процесу в сучасному соціумі.

Розвиток ідеї природовідповідності навчання і виховання в історії педагогіки (Я.Коменський, Ж.-Ж.Руссо, Й.Песталоцці, А.Дістервег, В.Сухомлинський). Індивідуальний та особистісно орієнтований підходи у сучасній школі.

Природовідповідність, як педагогічний принцип, обстоювали у свій час Я.А.Коменський, Й.Г.Песталоцці та Ж.-Ж.Руссо. Останній, ідеалізуючи дитячу природу, радив уже з двохрічного віку ізолювати дитину від міського середовища, де, на його думку. панує моральна розбещеність, щоб у такий спосіб, серед природи. готувати дитину до майбутнього життя.

В системі Каменського першим ступенем навчання є материнська школа.Тут визначається зміст, організація, методи виховання дітей в сім'ї і обов’язки батьків. Каменській. висуває в своїх роботах принцип природо відповідальності, згідно з яким в навчальному процесі необхідно враховувати вікові особливості дитини. Основними принципами виховання Дістервег вважав: природовідповідальність, культуровідповідальність, самовиховання. Під природовідповідністю він розумів здійснення виховання відповідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її вікові та психологічні особливості. Вони вважали, що людина має природні задатки, яким характерне прагнення до розвитку. Завдання виховання – збудити задатки, щоб вони могли самодіяльно розвиватись. Суть принципу культуровід-ті полягає в тому, щоб у процесі виховання дітей, що відбувається в умовах певного часу, місця та розвитку культури, передавати молодому поколінню досягнення культури даної історичної епохи. В основу виховання («Еміль, або про виховання»), за Ж.-Ж.Руссо, повинен лягти принцип слідування за вказівками природи, відповідно з яким: а) кожному віковому періоду повинні відповідати особливі форми виховання і навчання; б) виховання має бути трудовим і сприяти розвитку самодіяльності та ініціативи учнів; в) інтелектуальному вихованню повинні передувати вправи для розвитку фізичних сил і органів чуття вихованців. В системі виховання, за Ж.-Ж.Руссо, велика увага приділялась особистості дитині. Навчати природно – значить дотримуватись законів розвитку організму дитини та її здібностей.

Основним у вихованні Песталоцці називає принцип природовідповідності. Властиві кожній дитині від народження задатки сил і здібностей треба розвивати, вправляючи їх у тій послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини, тобто починати з найпростішого і поступово підніматися до дедалі складнішого.

Метою виховання повинен бути різнобічний і гармонійний розвиток всіх природних сил та здібностей дитини.

У пошуках загального методу виховання Песталоцці розробив теорію “елементарної освіти“, яка складає так званий метод Песталоцці. Спираючись на принцип природовідповідності, він виділив три найпростіші елементи, з яких повинно починатися будь-яке навчання: число (одиниця), форма (пряма лінія), слово (звук). Елементарне навчання у нього зводиться, передусім, до вміння вимірювати, рахувати i володіти мовою. Свій елементарний метод Песталоцці розповсюджує на всі сторони виховання дитини.

6. Колектив як фактор розвитку особистості. Структура і динаміка розвитку учнівського колективу. Теорія колективу А.Макаренка.

Колектив – це соціальна спільність людей, об'єднана на основі суспільно-значущих цілей, спільних ціннісних орієнтацій, спільної діяльності та спілкування. Важливою категорією педагогіки є виховуючий колектив, який складається з двох взаємопов'язаних, відносно самостійних колективів – колективу вихованців (учнів) і колективу вихователів (педагогічний колектив).

А.С. Макаренко обґрунтував взаємозв'язок виховання і вивчення особистості дитини, колективу і особистості, навчання і виховання; показав співвідношення педагогіки з іншими науками, розкрив шляхи узгодження шкільного, сімейного і позашкільного виховання. Проблемі створення гармонії суспільного і особистого інтересу у вихованні Антон Семенович присвятив багато років педагогічної діяльності і багато сторінок своїх творів. У цій гармонії він бачив щастя людини і суть виховання. Виховання в колективі він розглядав як метод спільний для всіх і який у той же час дає можливість розвиватися кожному.

Модель учнівського колективу створена А. С. Макаренком, є неперевершеною. Це колектив, який виникає на основі спільної діяльності і спільних цілей, чіткої демократії життя дітей. «Колектив учителів і колектив дітей, — писав Макаренко, — це не два колективи, а один колектив, і перш за все колектив педагогічний». Високий динамізм життя колективу, тісні зв'язки між його членами, відкрите, демократичне обговорення всіх питань на загальних зборах, в інших органах учнівського самоуправління поступово стають запорукою здорової громадської думки; періодична заміна активу, рівні вимоги до кожного і обов'язковий звіт за роботу перед колективом стають перегородкою для чванства, зазнайства, бюрократизму..

Завдяки А.С. Макаренку в теорію виховання і в практику нашої школи широко ввійшли такі методи виховання, як: організація колективу, формування громадської думки, поєднання поваги з вимогливістю, створення позитивних традицій, використання змагання розумних і мотивованих видів заохочень.

В основу виховання колективу і особистості А.С. Макаренко ставив колективну працю, органічно поєднану з навчанням, грою, спортом. Центральне місце в його системі відводиться поєднанню повноцінної середньої освіти з продуктивною працею на технічно добре обладнаній базі.

Стадії розвитку колективу

У своєму розвитку колектив проходить три основні стадії (етапи).

На першій стадії розвитку колектив характеризується такими ознаками:

• він лише починає створюватись;

• члени колективу недостатньо знають один одного;

• вихованці неповною мірою усвідомлюють завдання;

• відсутня ініціатива в конкретній діяльності;

• відсутній актив.

Провідною тактичною лінією діяльності вчителя є забезпечення системи вимог і організація діяльності на засадах єдиноначального керівництва і педагогічного авторитаризму.

Колективу на другій стадії розвитку властиві такі ознаки:

• сформувався актив;

• більшість вихованців підпорядковується меншості;

• члени колективу усвідомлюють свої завдання;

• актив починає виявляти ініціативу у визначенні завдань та організації колективної діяльності.

Далі настає період, коли колектив набуває ознак третьої стадії:

• більшість вихованців перейшла на бік активу, усвідомлює вимоги керівника;

• більшість підпорядковує собі меншість;

• колектив усвідомлює свої завдання;

• вихованці в змозі самі формувати нові завдання;

• органи самоврядування спроможності організувати колектив на виконання означених завдань.

Народна педагогіка як передумова становлення професійного педагогічного знання (О.Духнович, Т.Шевченко, Леся Українка, В.Сухомлинський). Традиції виховання та навчання особистості в українській народній педагогіці

Народна педагогіка – галузь педагогічних знань, які полягають у прояві певних поглядів народу на завдання і мету виховання та сукупність засобів, умінь та навичок виховання та навчання.

Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ.

Це галузь емпіричних знань і досвіду трудящих мас, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання у сукупності народних засобів і навичок виховання та навчання. Народ охоплює всі соціальні групи населення.

Термін “народна педагогіка” вперше в наукових оббіг ввели К.Д.Ушинський, а в Україні О.В.Духнович.

Мета, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі: казках, легендах, прислів’ях, приказках, піснях, а також в іграх і танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах і традиціях трудового і сімейного виховання.

Народна педагогіка – це багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається в пам’яті народу постійно ним використовується, систематично збагачується й вдосконалюється і передається з покоління в покоління.

Виховання особи повинне відбуватися відповідно до національного ідеалу довершеної, гармонійної особи. Навчання і виховання людини повинні спиратися на історичні традиції укр. народу..

Т.Г.Шевченко (1814-1861) - великий укр. поет і художник в своїх віршах, художніх творах, в листах висловлював думки про виховання і навчання. Він критикував політику царизму у області освіти, навчання в початкових школах по церковносл’овянським книгах, засноване на зубрінні беззмістовних слів, охарактеризував словами.

З цією метою він пише підручник «Буквар південноросійський» (1860). Велике місце у вихованні дитини Ш. відводив вчителю-вихователю. Він з любов'ю пише про високі пориви вчителів, які за мету своєму життю ставили беззавітне служіння народу. З глибокою симпатією поет пише про виховання дітей в сім'ях трудящих, де між всіма членами сім'ї відчувається душевна близькість і взаєморозуміння. Ш. з благоговінням відносився до жінки-матері («Наймичка»). Поет засуджував аристократів, що бездушно відносилися до виховання своїх дітей.

Л. Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871-1913) хвилювали сепаратистські дії укр. буржуазних націоналістів в питаннях освіти. Вона категорично виступала проти буржуазно-нациалістичних діячів, що затверджували необхідність «науки на національному ґрунті». З революційно-демократичних позицій розглядала Л.У. роль вчителя народ школи, який повинен виховувати молодь для боротьби з тими, що пригноблюють. Мета сімейного виховання вона також бачила у формуванні громадянина-борця. Достягти цієї мети можна, тільки розвиваючи природні завдатки дитини, наповнюючи їх революційним змістом. Великий інтерес представляють вислови Л.У. про працю і трудовому виховай. У своїх творах (повісті «Жалість»,»Над морем») Л.У. показала, що з сім'ї бідняків, як правило, виходили чесні, працелюбні люди, а сім'ї багатих забезпечували суспільство нікому не потрібними, а часто шкідливими для тих, що оточують людьми.

В.А.Сухомлинського завжди оптимістична, ця винагорода за працю, а не покарання за лінь. Він поважав «дитяче незнання». Місяць, півроку, рік у дитини «може щось не виходити, але прийде час – навчиться». Система виховання, в основі якої лежить оцінка тільки позитивних результатів, рідко приводить до психічних зривів, до появи «важких» підлітків.

Матеріальні потреби, потреба в пізнанні, нарешті, потреба в людині, в спілкуванні з іншими людьми - така ієрархія потреб, які добре простежуються в роботах В.А.Сухомлинського у міру розвитку його філософсько-педагогічних поглядів. Головний сенс виховання для Сухомлинського в тому, щоб взаємне людське спілкування і духовне збагачення була історично повнота і багатогранні.