Утиски влади та заборона Пласту

Органи влади прекрасно усвідомлювали небезпеку пластового руху для

польської держави, тому ретельно вивчали пластові документи і методики

виховання. Волинське воєводське управління відразу сприйняло молодіжну організацію Пласт як «про військову, ідеологічно-політичного характеру, члени якої були спроможні не лише проводити агітаційну діяльність, але й у майбутньому організовувати виступи і терор». В одному зі звернень воєвод до повітових старост можна прослідкувати: «…пластові гуртки – це підрозділи військових організацій, які зараховують себе до світового скаутингу лише для конспірації…». Розуміння польською владою небезпеки для держави з точки зору політичних сил, які формуються на терені Волині, призвели до обмеження пластового життя.

Пласт повною мірою відчував на собі політичний тиск влади, який здійснювався за допомогою постійного і всеохоплюючого контролю, насильства, репресій і терору. Проте, подібна система не могла повністю припинити діяльності цієї молодіжної організації. Можна зробити висновок, що за таких умов пластуни, очоливши свідому молодь у боротьбі проти полонізації українців, вчилися новим формам і методам пропаганди та агітації, організаційної діяльності в умовах підпілля. Цим Пласт ще раз довів свою життєздатність. Виховане в ньому покоління ідеологічно і військово-підготовлених кадрів сприяло перегрупуванню сил в українському національно-визвольному русі. Розв’язанням пластового руху на Волині воєвода розпочав з Рівненського повіту. Владислав Мех, у директиві з грифом «Секретно», рівненському старості від 8 грудня 1927 року наказував закрити всі секції Пласту. За привід взяти з’їзд в Олександрії. Також воєвода вимагав зібрати наступну інформацію: чи вівся реєстр членів, зазначався їх вік, чи були пластуни одночасно і членами «Просвіти», чи описувалась кореспонденція і з ким конкретно листувався Пласт. Владислав Мех встановив кінцевий термін виконання – 10 січня 1928 року. Рада «Просвіти» змушена була відреагувати і видала розпорядження «про ліквідацію всіх пластових осередків спортивно-виховної секції товариства «Просвіта» в Рівненському повіті від 24 грудня 1927 року». Оскільки Пласт виховував повноцінних, свідомих українців з провідницькими якостями, польська влада заборонила Пласт — на Волині в 1928 році, в Галичині — в 1930 році.[14]

2.2 Зв’язки пласту з УВО, ОУН, УПА

Після заборони Пласту на західноукраїнських землях роль керівного органу переймає таємний Пластовий Центр, що діє до 1944 р.. Незважаючи на утиски, арешти та переслідування польською поліцією, Пласт у підпіллі проіснував аж до окупації Волині більшовиками восени 1939 року. Пластуни проявляли активність в УВО. Пізніше вони включилися в роботу Організації Українських Націоналістів. До ОУН на Волині приєдналася не тільки молодь зі значним досвідом роботи у Пласті та УВО, але й молодші пластуни. Відповідно було створено молодіжне товариство ОУН-Юнак до якого першими вступили учасники пластового руху Кременця і Луцька, а згодом до них приєдналися інші пластові гуртки Волині.

Хлопці й дівчата розповсюджували в краї націоналістичну літературу, збирали зброю, займалися підготовкою і проведенням протестних акцій, саботажів. Пластові осередки діяли як з власної ініціативи, так і за вказівками провідників націоналістичного підпілля. Пластуни відкривали банківські рахунки, на які надходили кошти для місцевих осередків УВО-ОУН. Відповідно до оунівських директив, молодь збирала гроші на «бойовий фонд УВО» та у «фонд політв’язнів». Участь пластунів в УВО-ОУН була наслідком наполегливої роботи пластових організацій під керівництвом досвідчених наставників, а також ідейного впливу з Галичини на формування національно-свідомих борців за Україну. Є підстави стверджувати, що виховання в Пласті було важливим фактором успіху роботи українського підпілля, його вихованці ставали керівниками крайових осередків ОУН. Ті, що не хотіли належати до нелегальної організації, перейшли до інших організацій. Пласт почав діяти підпільно (таємно). До підпільного Пласту належали тільки сеньйори і старші пластуни. Вони зберігали тісний зв’язок між собою і підпільною Верховною Пластовою Командою. В 1942 році Пласт Волині опинився в лісі – в новій організаційній формі – УПА – під командуванням колишніх пластунів Рівненської гімназії Ростислава Волошина-Павленка та Олександра Бусла.[15]

Але Пласт не припинив своєї діяльності і далі працював таємно під виглядом організації Комісії Виховних Осель і Мандрівок Молоді під опікою товариства «Рідна Школа». Працею керував таємний провід, а пластових провідників, яких викривали, польська влада гостро карала арештами та ув’язненнями. Після ліквідації Пласту, його осередки і відділи продовжували існувати в підпіллі або під різними легальними формами. Було створено Ліквідаційну Комісію, що б зберегти пластове майно, яке переписано на інші українські організації. Верховна Пластова Команда вирішила, аби Пласт далі існував як нелегальна і самостійна організація.

Таким чином, культурно-освітнє і військово-патріотичне виховання здійснювалося комплексно і сприяло становленню молодих українських патріотів. Пластуни всіляко намагалися продовжити свою справу переходили в інші організації, діяли таємно. Боротьба за українську справу дітей і молоді свідчила про значний поступ у розвиткові національної свідомості на Волині.

РОЗДІЛ 3. Волинські пластуни – провідники ОУН – УПА

Галицький Пласт виховав і дав історії таких відомих постатей як Степан Бандера та Роман Шухевич. Волинська земля підтримувала та втілювала в життя їх ідеї. Багато провідних діячів ОУН на Волині розпочинали свій шлях з Пласту. Серед них можна назвати такі імена: Володимир Робітницький, Теодосій Довгалюк, Ростилав Волошин, Степан Пшеничний, Микола Якимчук, Іван Дзюмук, Олександр Куц, Павло Гаврилюк, Ігор Шубський.

Володимир Робітницькій народився 7 вересня, на хуторі Адамків, Рівненський район. Член Пласту в Рівненській гімназії, член Української Військової Організації УВО в ОУН від 1929 року. Керівник ОУН в селі, згодом Клеванському районі, повітовий провідник Рівненщини і Костопільщини (1934-1936), окружний провідник ОУН Рівненщини 1936-1937. Політичний в'язень польських тюрем (літо 1937 — вересень 1939). 26 травня 1939 року Рівненському процесі засуджений поляками на 10 років позбавлення волі. Крайовий провідник Північно-Західних Українських Земель (ПЗУЗ) наприкінці 1940 — влітку 1941 року. Помер у лікарні через підірване підпіллям здоров'я, за однією версією — отруєний. Похований на Янівському цвинтарі у Львові.[16]

Довгалюк Теодосій Климович народився 3 травня 1907 року в містечку Олександрія Рівненського повіту в родині теслі. На початку 1923 року Довгалюк став одним з організаторів Пласту в Олександрії. У різний час він виконував обов’язки курінного, кошового, впорядника, редагував місячник пластового куреня ім. Івана Богуна «Скоб». У січні 1926 року кваліфікованого інструктора Т. Довгалюка було обрано організаційним новоствореної 7-ї Окружної Пластової Команди у Рівному. Як член ОПК він відіграв значну роль у становленні гуртків старших пластунів на Волині. У жовтні 1933 року Т. Довгалюка було заарештовано польською владою за звинуваченням у приналежності до ОУН. А вже у 20 жовтня 1939 року Теодосія Довгалюка за націоналістичну діяльність було заарештовано вже радянськими органами влади. Утримувався він у в’язницях Рівного і Дубно. В 1943 році він помер уже на Соловках.[17]

Ростислав Волошин народився 3 листопада 1911р. в селі Озеряни Дубенський район Рівненської області. Під час навчання у гімназії Ростислав Волошин вливається у ряди Пласту, який гартував юні тіла і душі. Після закінчення гімназії він вступає на юридичний факультет Львівського університету, де стає членом підпільної Організації Українських Націоналістів (ОУН). Через деякий час очолив Дубенський повітовий, а згодом Рівненський окружний провід ОУН. З часу утворення Крайової Екзекутиви ОУН на Північно-Західних Українських Землях стає її ідеологічним референтом, а згодом і Крайовим Провідником на ПЗУЗ. З приходом більшовиків засуджується і ув'язнюється. Вийшовши з тюрми з початком радянсько-німецької війни, стає від імені Українського Державного 15 Правління головою Рівненської обласної управи. Після цього був заарештований німцями. У 1942-му, вийшовши із в'язниці стає заступником обласної кооперативи у Рівному. Стає співорганізатором перших загонів Української Повстанської Армії. У 1943-му Волошин стає заступником Д.Клячківського, крайового провідника на ПЗУЗ. Головував на ІІІ Надзвичайному Великому Зборі ОУН (21 - 25 серпня 1943). 22 серпня 1944 року, у нерівному бою з більшовицькими окупантами Ростислав Волошин гине.[18]

Степан Пшеничний був членом Пласту – Народився 29 грудня 1912року в селі Мокре (тепер Дубенського району, Рівненської області). 76 курінь ім. Тимоша Хмельницького. Закінчив українську гімназію у Кременці (1931), почав навчання у Львівському університеті. Член ОУН від 1930, зв’язковий між повітовою Екзекутивою Кременеччини і КЕ ОУН у Львові, повітовий провідник ОУН Дубенщини (1931-1932), референт пропаганди КЕ ОУН ПЗУЗ (1936-1937). Політичний в’язень польських тюрем (06. 1932 - 1936, кінець 1937 - 09.1939). Призначений членом КЕ ОУН ПЗУЗ, на чолі бойової групи націоналістів у січні 1940 року, здійснював перехід через кордон з СРСР, під час якого загинув. [19]

Микола Якимчук розпочав свою діяльність з Пласту у Луцьку. Закінчив Луцьку гімназію, Львівську політехніку. Член ОУН, районний провідник Луччини під час польської окупації. Влітку 1941 командант м. Луцька. Окружний провідник ОУН Луччини (1941 – поч. 1943), військовий референт Волинської обл. у 1943 році, організатор і перший командир Воєнної Округи УПА «Турів»(1943), відтак заступник коменданта запілля ВО “Турів” (від 09.1943). Загинув в бою з підрозділом МВД при спробі пробитися з оточення.

Іван Дзюмук. Організатор гуртка пластунів у с. Милуші. Закінчив Луцьку гімназію. Один із чільних діячів ОУН на Луччині. В’язень табору у Березі Картузькій (07.1934-03.1935). Розстріляний більшовиками.[20]

Олександр Куц - один з організаторів Пласту в Луцькій гімназії. Повітовий провідник ОУН Луччини (1934), політв’язень польських тюрем (02.1935-7.09.1939) і табору у Березі Картузькій (07.1934-02.1935), заступник організаційного референта Крайової Екзекутиви ОУНм в Кракові. У травні 1941 перейшов на Волинь, де заарештований і знищений НКВД.

Павло Гаврилюк (пластунський псевдонім «Морозенко»). 61 курінь

ім. І. Богуна (Олександрія), курінь УСП “Болотяні чорти”. Член Української Військової Організації (УВО), ОУН. Загинув у боротьбі з більшовиками – застрілився у безвихідній ситуації, десь в 1947 році.

Ігор Шубський. Пласт у Кременці. Закінчив Кременецьку гімназію, навчався у Подєбрадах (Чехія). Повітовий референт Юнацтва ОУН до 1932, референт Юнацтва Крайової Екзекутиви ОУН Північно-Західних Українських Земель (ПЗУЗ, 1935-1937). Крайовий провідник ОУН-м. Розстріляний більшовицькими партизанами Бегми на Волині.

Було і багато інших вихованців «Пласту», які почали свою діяльність з цієї організації, і продовжували свою службу Україні вже в ОУН і УПА. Боролися з Німецькими і Радянськими окупантами. Також можна простежити те, що члени Пласту які не займалися активною діяльністю в ньому, були вже провідниками або активними членами ОУН і УПА завжди підтримували зв’язок з Пластом. На мою думку саме початкове виховання цієї організації, розвинуло в молоді почуття високого патріотизму і безмежної любові до України, що в подальшому сприяло кадровому поповненню в рядах ОУН і УПА, вихованці Пласту в складний для України час стали на її захист і відродження державності.