Розділ 8. Відразу по одруженні почався піст, і вони з Адамом не мусили виїжджати, приймати багато гостей чи робити великі забави

Відразу по одруженні почався піст, і вони з Адамом не мусили виїжджати, приймати багато гостей чи робити великі забави, а отже, отримали трохи часу на те, щоб призвичаїтися до нового стану речей і нових обставин. Особливу потребу в тому відчувала Анна, бо законна дружина – це, як виявилося, щось цілком інакше, аніж співмешканка чи коханка. Тут і обов’язків більше, і не можна відсиджуватися десь в іншій кімнаті тоді, коли вдома гості. Поводитися треба обачніше, говорити так, щоб тебе не вважали не гідною нового становища, розумітися на тому, що й усі інші жінки твого кола, знати, як повестися в будь‑ якій, навіть неоднозначній, ситуації. Якщо врахувати, що до неї і без того уважно приглядалися, це здавалося Анні справжньою катастрофою. Іноді у неї взагалі опускалися руки і вона не вірила, що зуміє стати доброю дружиною для Адама та поводитиметься саме так, як личить жінці її теперішнього становища.

– І що тебе сьогодні налякало? – повертаючись із Анною з уродин свого брата, вже в санях запитав її Адам. – Відмовчувалася цілий вечір. Навіть у нас на весіллі ти була сміливішою.

Важко зітхнувши, Анна потупилася.

– Тоді людей було більше, та й часу на страх я не мала. А бачили, як вони там сьогодні до мене приглядались? Ще й постійно про щось розпитували. Мені вже взагалі нічого не хотілося.

Адам усміхнувся.

– Смішна. Звичайна уважність та гостинність. Ніхто тобі не хотів завдати прикрості. Ти вигадуєш проблеми там, де їх немає.

– Може, – Анна на хвилину замислилася, тоді знов насупилася. – А що я мала сказати, коли та пані в зеленому запитала мене про родину та брата?

– По‑ перше, не пані в зеленому, а Ванда, – машинально виправив її Адам, – а по‑ друге, нічого нового від тебе не сподівалися почути. Усі давно все знають. У відповідь на такі запитання ніхто не очікує від тебе півгодинної лекції про твій родовід. Зумієш відразу гідно відповісти – і від тебе відчепляться раз та назавжди. Прояви характер. Ти ж можеш.

– Нічого я не можу. І взагалі я не надаюся до такого життя.

– Це ти не надаєшся? – Адам глянув на неї з таким очевидним подивом, що Анні трохи відлягло від серця. – Ти виглядаєш і поводишся у стократ краще, аніж добра половина з тих, кого ти так боїшся. Я вже не кажу про те, яка ти в мене гарна. Усі довкола мені заздрять. Цього ти теж не помічаєш?

Вірила й одночасно не вірила Адаму, а тому намагалась уникати того, що її лякало, і не надто часто з’являлася на людях. Довго це не тривало. Навіть у час посту водночас із проповідями та доброчинними заходами відбувалися концерти, театральні вистави і читання відомих літераторів. Після Великодня хоч не хоч, а мусила провадити звичне для людей їхнього кола життя. Спочатку це лякало, Анна ніяковіла, намагалася не привертати до себе увагу, була небагатослівною, але поступово зрозуміла, що нічого їй не загрожує, і почала поводитися природніше.

Зрештою, в товаристві її сприйняли поблажливо. Вона була вже третьою дружиною Адама, доволі гарненькою, звабливою і значно молодшою від нього за віком, а отже, те, що він взяв її собі за дружину, не надто когось дивувало. У цій ситуації про становище, соціальний стан чи статки нареченої і згадувати не випадає. Трохи ображало Анну те, що серйозно її ніхто не сприймав. Гарненька лялечка, яку Адам взяв собі на втіху після смерті Анелі. Навіть те, що в Анни є дитина і що це вже другий її шлюб, не надто рятувало ситуацію. За рік усі дізналися, що у них із Адамом був доволі тривалий зв’язок ще за життя Анелі й що ця дитина насправді від нього. Ситуація доволі банальна та зрозуміла. Добре, що тепер Анна пройшла непогану школу виховання в Терези, а тому гідно тримала удар і нікому не виказувала справжніх почуттів. На щастя, теж завдяки сестрі Адама, брак навичок чи знання мов не надто впадав у вічі, і Анну не вважали жінкою цілком інакшого кола, а молодість, гарне личко, зграбна фігурка, життєрадісність, вміння зі смаком вдягнутися, мило усміхнутися, сказати щось приємне співрозмовнику та невимушено повестися, коли чогось не знаєш, зазвичай компенсували їй відсутність певних навиків.

Жінки з товариства, щоправда, прийняли Анну доволі насторожено, проте відкрито не ігнорували і не виштовхували зі свого кола. Чоловіки були поблажливіші, іноді аж занадто, і це насторожувало Адама. Намагався не виказувати того, проте Анна ясно бачила, що він ревнує. До кого і чому, сама до ладу не розуміла. Навряд чи дала йому привід. Хіба приводом вважати те, що тепер стала гарнішою і була певна своєї жіночої привабливості, а ще те, що мала очі, усмішку, рухи, голос по‑ справжньому щасливої жінки. Очевидно, у тому теж є щось таке, що вабить чоловіків сильніше, аніж усі жіночі хитрощі та кокетування разом узяті. Доволі безневинно користалася з того і відчувала втіху від усвідомлення, що подобається не лише Адамові.

Іноді, десь на великій забаві, навіть сама собі дивувалася, бо, забувши про все на світі, з головою поринала у гру та невинний флірт. І хоча до межі непристойної поведінки ніколи не наближалася, проте почувалася так, ніби нею у той момент якийсь дідько товче, і це попри те, що любила Адама понад усе. Це відбувалося ніби й не з її волі. Просто в той момент мала добрий настрій, хотіла кокетувати і почуватися звабливо гарною. Цілком природне бажання для жінки, шкода лише, що Адамові воно категорично не подобалося, а тому розплачувалася за невинний флірт його мовчазним невдоволенням та прикрим настроєм. Особливої провини за собою Анна не відчувала, проте намагалася першою помиритись і воліла, щоб напад ревнощів у Адама завершувався вибухом і примиренням у ліжку, а не довгим і глухим роздратуванням. Зрештою, може, воно й на краще. Ревнощі до кохання – це як заборона чи ймовірність втрати, – щось на кшталт кардамону до кави. Гостріший смак, п’янкіший аромат, і коли звикаєш, важко зректися. Мала такої кави у своєму житті аж забагато, проте іноді ще й зараз не могла відмовитися від неї. Подумки сама собі докоряла, проте не могла не визнати, що це вберігає її кохання до Адама від рутинності та додає стосункам пікантності та гостроти.

Зрештою, її власна недосконалість допомагає любити Адама таким, яким він є, – з усіма недоліками, вадами, намаганнями всім і у всьому диктувати свою волю, з нападами прикрого настрою чи невдоволення буквально на рівному місці, з надмірною потаємністю чи небажанням ділитися своїми планами, а іноді з цілком несправедливим ставленням до неї чи до когось іншого. Напевно, це дуже важливо – любити у людині її недоліки та недосконалість. Можливо, навіть важливіше, аніж любити переваги та гарні риси. Зрештою, звикла до всього цього і не брала собі близько до серця. Переваг було не до порівняння більше.

Її кохання до Адама стало зрілим, ясно усвідомленим і не таким божевільним, як на початках, проте найдужче Анну дивувало те, що воно нікуди не зникло. Кажуть, що побут вбиває навіть найпалкіші почуття, проте дотепер цього не відчувала. Ні, звичайно, у них із Адамом, як у будь‑ якій родині, траплялися неприємні моменти. Іноді вона відчувала, що ладна вбити його, роздерти на дрібні шматки, знищити, надавати ляпасів, проте все одно не годна була ні розлюбити, ані жалкувати за тим, що поєднала з ним своє життя.

Живучи з Адамом, не так бачила його вади, як помічала дедалі більше позитивних рис: його розум, розважність, досвідченість, вміння контролювати себе та ситуацію, любов до дітей, бажання піклуватися про інтереси родини, практичність у веденні справ маєтку, вміння забезпечити безбідне життя для них усіх і те, що після одруження їхні стосунки анітрохи не зіпсувалися. Адам так само, як і колись, був уважним до неї. Можливо, та уважність була трохи егоїстичною, проте таким він уже є. Головне, що Адам жодного разу не дозволив їй засумніватися в тому, що вона жадана жінка. Навіть не докладала до того особливих зусиль. Лише намагалася бути щирою, любила його і сама діставала задоволення від усього того, що робила разом із Адамом.

Роки