Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розділ 7




 

Наступні три місяці Анна саме так і жила – «як живеться». Адам інколи приходив і залишався в неї на ніч або й на дві чи три, а інколи – забігав лише на годину‑другу, а потім не з’являвся цілий тиждень, і вона губилась у здогадах, не знаючи, коли він з’явиться знову. Поступово все докотилося до найбанальнішої і найпоширенішої з життєвих ситуацій – Адам жив на дві родини. Навряд чи це подобалося хоч комусь, проте ніхто не намагався порушити крихку рівновагу кардинальним рішенням. Будь‑яке руйнування – це завжди небезпека не вціліти під уламками та надто великий ризик втратити те, що маєш.

Життя в місті рухалося своєю паралельною колією. Четвертого червня виїхав до Відня губернатор граф Стадіон, на його місце став Вацлав Залевський, який усупереч цісарському декретові про рівноправність русинської і польських мов у школах Галичини, домігся від міністерства освіти розпорядження про запровадження викладання польською мовою в усіх гімназіях та у Львівському університеті. У відповідь Головна Руська Рада вислала до цісаря делегацію з петицією проти цього та з низкою інших вимог, а поляки, в свою чергу, почали поширювати чутки про те, що русини хочуть прилучити Східну Галичину до Росії. Згідно з Конституцією, було оголошено вибори до державного сейму, і довкола цього виникло стільки метушні, розмов та інтриг, що важко було б усе це проігнорувати. Анну іноді навіть дивувало те, як багато сил, енергії та часу приділяли всьому цьому чоловіки. Зрештою, вона жінка, а тому її таке не повинно обходити. Голосувати на виборах можуть лише чоловіки. Але менше з тим, Адам теж захопився всім цим, і вона мимоволі уважніше почала прислухатися до розмов. Важко уявити, щоб він залишався десь поза подіями і загальними настроями в місті. Зрештою, нічого поганого в тому не бачила. Зле було лише те, що все це заважало Адамові приходити сюди так часто, як їй би того хотілося. Робота, маєток, громадське життя, невідкладні справи, родинне життя, обов’язки, клопоти – все це забирало у нього надто багато сил, часу та здоров’я. Анна тепер навіть не наважувалася натякнути йому на бажання бачитись частіше. Нічого не вдієш. Чоловікам взагалі властиво не зациклюватися на особистих стосунках. Це не означає, що ці стосунки не є для них важливими – просто в якийсь момент на перший план виходять інші, не менш вагомі для чоловіка цінності, а жінці треба навчитися спокійно та розважно це приймати. Головне для себе вона все одно бачила – вона потрібна Адамові, він її любить, а в найважчі моменти вона може розраховувати на його підтримку. Все інше – нюанси ситуації і вибрики обставин, які не можуть зіпсувати те, що склалося.



У тому, як і коли приходив Адам, не було жодної системи чи логіки, і, боячись, що він з’явиться у невідповідний момент, Анна навіть від регулярних візитів Терези почала тактовно відмовлятися.

Поступово життя і зовсім налагодилося. Еля менше плакала, швидше засинала, спокійніше спала, а коли не спала, то вже легше було її забавити – прив’язати над колискою яскраву цяцьку і потім лише час від часу розгойдувати. Іноді мала навіть того не вимагала – зосереджено вивчала власні ручки та пальчики, тягнула їх до рота, пробувала на смак, щось сама до себе гукала, усміхалася. Для того, щоб залишатися спокійною та задоволеною, їй досить бути нагодованою, сухою і бачити або чути біля себе маму. Та й Анна надовго не залишала малу саму. Впоравшись із терміновою роботою, відразу брала на руки, носила, подовгу бавилася, щось розповідала, пояснювала і тішилася з того, що у відповідь Еля теж усміхається. Те, що доводилося всюди тягати малу за собою, не обтяжувало. Дякувати Богові, зараз не зима і не треба переживати, що дитина застудиться. Навпаки, навіть добре, що вони постійно разом. Сонце та свіже повітря пішли їм обом на користь. Мала виросла, зміцніла і виглядала здоровою та цілком усім задоволеною. Та й Анні нічого не бракувало. Вагітність і пологи швидко забулися, добре самопочуття повернулось, а заразом і життєрадісний настрій. У світі так багато такого, що дарує щастя – донечка, любов коханого чоловіка, його турбота про них із дитиною, гарна погода, власне відображення у дзеркалі, квіти, звуки фортепіанної музики, які іноді чути з вікон сусіднього помешкання, листи від тітки, надія на остаточне примирення з родиною… Навіть жалобна сукня майже не дратувала. Це тимчасова незручність, а попереду ще багато світлих днів. Треба лише зберегти в таємниці стосунки з Адамом. Хоча… Напевно, дехто з сусідів уже про щось здогадується. Присутність чоловіка в житті молодої самотньої жінки приховати важко, проте в очі їй ніхто того не говорить, пальцем не тицяє і за плечима не обговорює особисте життя. Очевидно, допоки все це не переходить меж пристойності, вона почуватиметься у відносній безпеці. Вільно ходитиме вулицями, спілкуватиметься з сусідами і знатиме, що їм із дитиною нічого не загрожує. Ось і сьогодні, вийшовши з Елею на вулицю, Анна почувалася на диво безтурботною та щасливою. Так, ніби у неї ніколи не було жодних проблем, конфліктів чи непевних ситуацій. Погода не лише сприяла тому, але й додавала райдужних відчуттів у настрій. Яскраво світило сонце, і все довкола купалось у його теплих променях: і дахи кам’яниць, і вікна, що виблискували на сонці прозорістю шиб, і різнобарвні літні квіти на підвіконнях та балконах будинків, навіть стіни та бруківка вже не здавалися сірими чи непривітними.



Проминувши Головну площу, Анна завернула в напрямку Катедрального костелу. Йшла повільно, не кваплячись, насолоджуючись лагідним теплом літнього ранку, чистим повітрям і сонячним промінням, яке робило барви ще яскравішими. У такі дні хочеться радіти, усміхатись і тішитися з того, що просто живеш на світі, а відчуття щастя таке гостре, що затьмарює собою будь‑які дрібні неприємності. Особливо якщо тих неприємностей нема і не передбачається в майбутньому, а з усіх проблем найактуальнішою є проблема вибору між двома ґатунками матерії на літню сукню й обрахунок необхідної кількості стрічок.

Закупивши дещо з бакалії, Анна вийшла з крамниці. Віднести все це додому чи ще трохи погуляти з дитиною?

Запитально глянувши на Елю, яка сьогодні поводилася на диво чемно, Анна усміхнулась і торкнулася губами рожевої щічки дитини. Здається, мала не вимагатиме, щоб її негайно годували та вкладали спати. Чемна дівчинка.

Підвівши голову, Анна відчула якийсь незрозумілий дискомфорт. Так почуваєшся тоді, коли за тобою хтось пильно і не надто зичливо спостерігає.

Інстинктивно озирнувшись, вона побачила за декілька кроків од себе сестру та дружину Адама. О Боже, чому Анеля так дивно дивиться на її Елю?

Підсвідомо намагаючись захистити доньку, Анна мимоволі затулила її голівку своєю долонею. Наступне, що захотілося зробити, – чимдуж втекти звідси. А якщо Анеля влаштує публічний скандал?

Ще дужче притуливши до себе дитину, Анна сполотніла. Неможливо, щоб така жінка хотіла публічного скандалу. Та й Тереза – не прихильниця гучного з’ясовування стосунків.

Насилу стримуючи шалене калатання серця в грудях, Анна знов пригорнула до себе Елю. Ні, на таке Анеля не наважиться. Хоча б дитину пошкодує.

Намагаючись побороти напад паніки, Анна розгублено глянула на Елю і, несподівано для самої себе, відчула, що заспокоюється. Ніколи і за жодних обставин вона не дозволить зробити щось погане своїй дитині. Адам теж ніколи цього не дозволить. Навіть своїй дружині.

Майже спокійно звівши очі на Анелю і набравшись рішучості, а може, й нахабства, Анна злегенька кивнула їй головою. Так вітаються заледве знайомі між собою люди. Вітаються – і йдуть у своїх справах. Для святого спокою саме так найліпше повестися їм усім.

Вона ступила крок уперед і, намагаючись не дивитися в очі Анелі, вдавано байдуже ковзнула поглядом по її постаті й заклякла, сама собі не повіривши. Ще раз озирнула дружину Адама з ніг до голови. Тоді ще раз. Живіт у тої помітно видається вперед, а обличчя змінилося саме так, як то буває у вагітних жінок. Дружина Адама вагітна?

Відчуваючи, що блідне, Анна ще раз глянула на Анелю і вже не змогла відвести погляду. Сумнівів не залишалося – та чекає дитя.

Від потрясіння Анна не могла зрушити з місця і заклякла посеред вулиці. Усе так просто, так зрозуміло і так банально, аж не віриться, що це відбувається насправді. Адам продовжує спати з дружиною, а вона лише його коханка, його забавка, і нічого іншого їй ніколи не світить.

На мить Анна перевела розгублений погляд на Терезу, тоді знов глянула на Анелю. Та дивилася на неї цілком спокійно і, судячи з усього, анітрохи не була здивована її реакцією. Саме на такий ефект вона й розраховувала.

Вловивши тінь задоволення в погляді Анелі, Анна аж задихнулася від приниження. Це ж вона навмисно затрималася тут. Хотіла показати коханці свого чоловіка, що знов матиме дитину від Адама. У цій ситуації навіть пояснювати нічого не треба. Усе зрозуміло як Божий день. А Адам? Як він міг?

Занепокоєно глянувши на Анну, тоді на Анелю, Тереза спохмурніла. Ця випадкова зустріч дедалі дужче їй не подобалася. Анна надто гостро реагувала на вагітність Анелі, а та надто відверто раділа з нагоди зачепити суперницю за живе. Навряд чи правдою є те, у чому вони всі намагаються її переконати. Невже Адам продовжує потай зустрічатися з Анною, а Анеля про це знає?

Тереза знов глянула на Анну, тоді на Анелю. Ні, неможливо. Анна ніколи не вміла добре брехати, а Анеля не змирилася б зі зрадою чоловіка. Це відголосок минулого. Ніяк заспокоїтись не можуть. Очевидно, ще надто мало часу минуло.

Важко зітхнувши, Тереза взяла Анелю під руку і щось стиха прошепотіла на вухо. Та невпевнено зиркнула на Анну, роздратовано повела плечима і щільніше загорнулась у шаль. Можливо, афішування свого теперішнього стану – не найкраща сатисфакція і аж ніяк не прийнятна поведінка для жінки з доброго товариства, проте зовсім не шкодувала, що вчинила саме так. Хоч раз у житті дозволила собі бути щирою. Якщо коханка її чоловіка не цілком дурна і має хоч краплину гідності та совісті, вона зрозуміє, що це означає, і нарешті дасть їм усім спокій. За цей рік стільки нервів попсувала, що заледве вдалось оговтатися та налагодити більш‑менш нормальне життя. Так близько до краху і розлучення вони з Адамом ще жодного разу не опинялися. Навіть тоді, коли народилася Люцина.

Анеля глянула на Анну, яка продовжувала розгублено стояти посеред вулиці з дитиною на руках, і стиснула губи. Тут шкода лише дитину. Дівчинка гарна і зовсім не винна в тому, що має таку не надто перебірливу до чужих чоловіків маму. Зрештою, зараз їм незле ведеться і, судячи з усього, у майбутньому вони теж не залишаться без допомоги та грошей. Послуги такого штибу добре оплачуються чоловіками. Адам, на жаль, теж дотримується такого стилю. Важко зрозуміти, чому ще досі так сильно потребує її? Міг би вже й охолонути. Що, окрім юності та приємної зовнішності, він у ній знайшов? За ті гроші, які витратив на Анну, міг би вже маєток купити. Можна лише уявити, чим та як вона зуміла аж так сильно прив’язати його до себе.

Востаннє подивившись на Анну, Анеля підкреслено зверхньо зміряла її поглядом із голови до п’ят, розвернулась і пішла геть.

Розгублено кліпнувши очима, Анна провела поглядом дружину та сестру Адама, а потім ще декілька хвилин стояла непорушно, притискаючи дитину до себе і дивлячись туди, де вони щойно зникли за рогом будинку. Якби могла, то заплакала б від приниження та злості, проте мусила мовчки проковтнути образу і вдати, ніби нічого особливого не сталося.

Еля на її руках невдоволено закрутила голівкою, і, перевівши погляд на дитину, Анна врешті отямилася та зауважила, що не лише стоїть посеред вулиці, але й на неї починають озиратися люди.

Злякано озирнувшись, вона зрушила з місця і поквапилася додому.

Вдома Анна подумки знов і знов переживала все, що сталося щойно, і ніяк не могла зосередитися на чомусь іншому. Шпурнула покупки кудись у кут кухні, повернулася до кімнати, машинально перевдягнула Елю, приклала її до грудей, а коли та поїла, переклала в колиску. Те, що мала заснула, навіть не зауважила, продовжувала розхитувати колиску навіть тоді, коли дитина давно спала. Думки в голові теж хаотично стрибали і наштовхувались одна на одну, проте чим довше Анна думала, тим чіткіше вимальовувала собі ситуацію, в якій опинилася. Гірше навряд чи буває. Вона коханка чоловіка, дружина якого незабаром народить йому третю дитину. Ні, ще гірше – вона й сама нещодавно народила йому дитину. Тут навіть не йдеться про те, хто кого любить і хто з ким та коли спить.

Припинивши колисати Елю, Анна обперлася чолом об край колиски. Та що там казати, навіть ревнувати Адама до шлюбної жінки якось не випадає, а гніватися за те, що він продовжує спати з нею, – й поготів. Минулого року сама переконувала його в тому, що хоче порвати з ним та радила повернутися до дружини.

Анна скривила губи в іронічній посмішці. Справді повернувся, ще й так, що ніхто вже й не засумнівається в тому. Напевно, все сталося десь відразу по Різдвяних святах. Саме тоді, коли їй було так самотньо і тоскно самій.

Анна різко випросталася. А от Адамові тоді аж ніяк не було ані самотньо, ані тоскно. Хоч би зачекав, коли народиться одна дитина, а тоді б робив другу. Відчувала, що, якби він зараз опинився тут – не вагаючись спустила б його сходами.

Спересердя вона ледь не гримнула рукою по краю колиски, проте вчасно схаменулась і притримала руку. От зараза, вона мордувалася, виношуючи його дитину, а він собі розважався з дружиною. Власне, хто б сумнівався, що вони домовляться. Анеля – не лише розсудлива жінка, але й дуже добре розуміє, що та коли треба робити.

Відійшовши від колиски, Анна нервово заходила з кутка в куток. Врешті наштовхнулася на стіл і, намацавши там парасольку, схопила та розламала її на дрібні друзки. Зі злістю пожбурила їх геть і розплакалася. Злостилася на Адама за таку його поведінку, за приниження, яке пережила сьогодні, за усвідомлення власної нікчемності, проте, хоч трісни, нічим не могла дорікнути. Анеля – його шлюбна жінка, і він не зробив нічого такого, що б суперечило людським чи Божим законам. Гріх – це те, що поєднує її з ним. Аж тепер розуміла, що він хотів розповісти їй нещодавно. Як у воду дивилася – нічого доброго вона б тоді не почула. Хоча… Кого вона дурить? Якщо саму себе, то це безглуздо. Уже давно підозрювала, що, як тільки розійшлася з ним, Адам знов почав спати з дружиною. Наївно було б думати, ніби він того не робитиме. Чи може, її більше втішило б, якби він знайшов собі іншу коханку або почав шукати пригод у борделях?

Анна витерла сльози краєм нижньої спідниці. Ні, нехай ліпше спить із власною дружиною. Чому її взагалі так сильно вразила вагітність Анелі? Для жінки у шлюбі це природний стан, і було б дивно, якби вона не хотіла ще однієї дитини. Окрім того, це додасть стабільності її шлюбу з Адамом. А шлюб цей таки тріщав по швах. Можна лише уявити, якою приниженою почувалась Анеля. А зараз хіба краще? Адам продовжує ходити сюди і не приховує це від дружини. Цікаво, хто в цій ситуації має почуватись ображеним?

Анна розправила зім’яту спідницю. А що, власне, особливого сталося? Про дружину вона знала завжди, а про те, що Адам спить із нею, здогадувалась і мовчки приймала. Вона ж йому не законна дружина, а лише коханка. Окрім своєї любові, нічим не прикута до нього. Це нехай Анеля переживає через те, що в її чоловіка є коханка та позашлюбна дитина, а вона навіть могла б вийти заміж по‑справжньому. Ані людські, ані Божі закони такого не забороняють.

Подумки проказавши собі все це, Анна вирішила, що таким чином відновила душевну рівновагу, і спробувала взятися до звичних справ, проте робота не йшла ані до душі, ані до рук. Поведінка Адама та вагітність його дружини таки надто боляче її вразили.

На щастя, Адам не прийшов ані сьогодні, ні у найближчі декілька днів, а потім клопоти з Елею примусили Анну забути все інше. Мала кілька ночей поспіль зле спала, багато плакала, погано їла, вдень була неспокійною і вимагала, щоб її носили на руках. Від хвилювання Анна місця собі не знаходила. Невже Еля занедужала? Може, її врекли? Доньці передався неспокій мами? Може, вона застудилася? Не приведи Господи, це початок якоїсь недоброї хвороби. І лише тоді, коли, напуваючи дитину, почула, як срібна ложка дзенькнула на її яснах, нарешті зрозуміла, що в малої прорізався перший зубчик. І як таке звичайне пояснення не спало їй на думку?

Анна радісно пригорнула малу до себе. Це лише зубчик. Дякувати Богові, лише зубчик.

– Яка ж ти в мене вже велика дівчинка. Навіть зубчика маєш.

Сама тішилася з того першого зубчика доньки, як мала дитина, і ладна була розцілувати весь світ довкола, а тому коли через декілька годин прийшов Адам, кинулась йому на шию і насамперед поділилася радісною новиною з ним.

– Я підігрію вечерю, – якось, попри її волю, з вуст зірвалася ще одна звична фраза. – Мала ще з годину спатиме.

Боягузка, жахлива боягузка. Зовсім не це вона мала б говорити Адамові. Зовсім не це.

Міцно обійнявши Анну, Адам підняв її над землею.

– Думаєш, мені вечеря в голові? Вечерятиму, коли мала не спатиме, а зараз хочу хіба тебе.

Так близько бачила його усміхнені очі, відчувала крізь спідниці доторки його сильних рук і знов не могла відштовхнути Адама від себе. Може, потім? Через місяць чи й через два. Їм так добре разом. У них іще є час. Можливо, навіть більше часу, аніж видається. Анеля не розповіла про зустріч. Може, ніколи й не розповість.

Легенько випручавшись із обіймів Адама, Анна відчула під ногами опертя підлоги. Хоч убий, не годна відмовитися від цього не свого, проте такого рідного чоловіка.

Ледь нахиливши голову, вона крадькома глянула на нього. Здається, його ця пікантна ситуація анітрохи не напружує, то чого вона мусить перейматися? Ні, не варто говорити. Скажеш – і тоді мимоволі доведеться щось вирішувати.

Заплющивши очі, Анна відповіла на поцілунок Адама. Далеким відлунням думок у її голові таки промайнув докір сумління і на якийсь момент привів до тями. Анна глибше вдихнула повітря, проте нічого не сказала, лише зітхнула і пожадливо відшукала губами губи Адама. Ні, нема у неї на таке сили волі й ніколи не буде. Нехай сам щось вирішує.

Ані того дня, ані у всі наступні зустрічі Анна так і не змогла поговорити з Адамом про вагітність Анелі, лише десь глибоко в душі затамувала жаль, що він примусив її дуже гостро відчути те, що вона ділить його з іншою жінкою. Почувалася не лише скривдженою, але й приниженою до рівня звичайної утриманки. Тепер Адам ніколи не запропонує їй замешкати разом і тим паче не намагатиметься розпочати процес визнання недійсним шлюбу. А може, воно й на краще. Руйнування чужої родини – не вельми приємна роль для будь‑якої жінки, а за теперішніх обставин – це взагалі злочин. Нехай краще все залишається, як є. Здається, ситуація влаштовує всіх. Усе одно Анеля ніколи не дасть Адаму того, що дає вона. Кохання і щирість почуттів не зіграєш. Майже не сумнівалася, що любові там ніколи й не було.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.012 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал