Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розділ 7. Повернувшись додому, Анна, нікому нічого не сказавши і навіть не пояснивши, куди і навіщо виходила, зачинилася в своїй кімнаті й пролежала там до вечора






 

Повернувшись додому, Анна, нікому нічого не сказавши і навіть не пояснивши, куди і навіщо виходила, зачинилася в своїй кімнаті й пролежала там до вечора. Якби могла, то втекла б геть, виїхала б із міста і ніколи б сюди не поверталася. Родина Адама вкупі з ним самим, їхнім гонором, походженням та статками дістали її так, що хотілось опинитися на іншому краю світу, забути себе саму і ніколи нічого не згадувати з минулого життя. Відчувала себе спійманою у пастку пташкою і понад усе хотіла вирватися на волю.

Ввечері, так і не дочекавшись появи Анни у вітальні, Тереза не витримала і пішла до неї сама.

Відвернувшись до стіни, та лежала на ліжку одягненою, і навіть почувши, що хтось заходить до кімнати, не озирнулася, лише міцніше заплющила очі.

– Ти спиш? – Тереза обережно присіла біля Анни на ліжко і легенько торкнулася рукою її плеча. – Не хочеш говорити? Даремно. Я знаю, куди ти ходила. Анеля вже написала мені листа. Навіщо ти приходила до них?

Озирнувшись, Анна глянула на Терезу якимось на диво спокійним та внутрішньо зосередженим поглядом.

– Скажіть, а якщо я вийду заміж, то справді зможу замешкати десь сама?

– Звичайно. Я ж обіцяла.

Підвівшись, Анна відшукала ногами капці, тоді знов уважно подивилася на Терезу.

– Але так, щоб мене ніхто вже не чіпав і ні до чого не примушував. Навіть Адам… Особливо він.

Якийсь час Тереза не відповідала, тоді озвалася.

– Знаєш, дитино, такі питання не вирішуються через третю особу.

Опустивши очі, Анна кивнула.

– Добре. Я напишу йому листа… Ще сьогодні.

Коли Тереза вийшла, Анна підійшла до дзеркала й уважно вдивилася в своє відображення. Обличчя майже не змінилося, проте талія вже почала розпливатися. Незабаром живіт не приховаєш ані ширшою сукнею, ані шаллю, ані туго затягнутим корсетом. Це межа, за якою інакше становище та ганьба. Вона обережно торкнулася рукою живота. Настав час думати про майбутнє власної дитини та припинити цю безглузду боротьбу з собою і проти себе.

Не минуло й двох тижнів, як Анну познайомили з чоловіком, за якого вона незабаром мала вийти заміж. Не був ані гарним, ані паскудним. Звичайної зовнішності, пристойно вбраний, не надто молодий, але й не старий, напевно, значно молодший за Адама, худорлявий, з чорними блискучими очима і з якимось аж надто яскравим рум’янцем на щоках. Полюбляє випити, чи що? На затятого пияка, проте, не схожий. Цікаво, скільки заплатила йому Тереза за згоду дати своє ім’я коханці іншого чоловіка? А може, вона пообіцяла сприяння у вирішенні якоїсь важливої справи? Зрештою, про це можна лише здогадуватися. Тереза розповіла лише те, що цей пан належить до шляхетного стану, що він не багатий і не надто родовитий. Може, він вчинив щось погане і тепер його треба витягнути з якоїсь халепи?

Анна з острахом придивилася до незнайомця, якого незабаром вважатимуть її чоловіком. Ні, виглядає він цілком порядною людиною. Хоча, що їй до нього?

У день одруження Анна почувалася геть кепсько. Настрій – препаскудний, відчуття огиди до самої себе – нестерпне, а неспокій на душі щохвилини загрожував перерости у справжню паніку.

Вона присіла на ліжко і спробувала зосередитися на власних відчуттях. Вона боїться? Так. Боїться всіх і всього – нового гріха, невідомості, незнайомого чоловіка, який сьогодні одружиться з нею, родини Адама, власних переживань, навіть сама себе боїться.

Відчувши поштовх дитини у собі, Анна машинально поклала руку на живіт. Зовсім не таким уявлялось їй власне одруження. Вимріяне у дівочих фантазіях, зараз воно перетворювалося на неприємну формальність. Його необхідно пережити так, щоб не дозволити собі ані думати, ані відчувати. Не була певна, що чинить правильно, проте відступити не могла. Годину призначено, формальності залагоджено, з родиною проблеми вирішено, навіть речі майже спаковано, і вже сьогодні можна переїздити у нове помешкання.

Сяк‑ так Анна таки взяла себе в руки. Незнайомий чоловік, із яким мала одружитися, теж тримався відсторонено і майже не розмовляв із нею. Терпляче відбував повинність і, судячи з усього, теж почувався не найкраще. Він, щоправда, намагався тримати гарну міну при поганій грі, а вона на церемонії постійно червоніла, блідла, плуталась у словах, жестах і намагалася не втратити голову від страху. Якби не Тереза, то вже разів зо п’ять усе облишила б і втекла геть. Якимось дивом сестрі Адама щоразу вдавалося мало не в останню мить рятувати ситуацію і тримати все під контролем.

Повернувшись додому, Анна перевдягнулась у простіший одяг, завершила пакувати речі й зосереджено роздивилася довкола. Речі зібрано, з сентиментами покінчено, повернення до минулого немає. Усе так банально і так просто, аж гидко. Навіщо взагалі існує кохання, якщо все завершується так, як у них із Адамом? Вона тепер навіть не коханка йому, а лише жінка, яка носить у собі його дитину. Невже між ними справді нічого не залишилося, окрім цієї дитини?

Анна міцніше стиснула губи. Усе минеться… І це також.

Вона востаннє обвела поглядом кімнату і вийшла в передпокій. Майже відразу наштовхнулася на свого так званого «чоловіка» і занепокоєно глянула на нього.

– Пан досі тут? Мені обіцяли, що…

– Розумію, що пані воліла б залишитися сама, але мене попросили не лише винайняти для вас помешкання, але й привезти вас туди. Якщо з’явитеся там без чоловіка, спровокуєте зайві підозри, а це, я так розумію, небажано.

Він уважно глянув на Анну. Кусаючи губи, та дивилася на нього і намагалася не розплакатись. Зовсім іще юна панна, а потрапила в таку неприємну історію. Аж шкода. І гарненька така. Їй би зараз нареченими перебирати, а не чекати на народження дитини від чужого чоловіка. І не виглядає розпусною чи безсоромною.

– Тішусь, що така вродлива пані носитиме моє ім’я. Дитина, я так розумію, теж його отримає. Сподіваюсь, вона буде такою ж гарною, як пані.

Анна наполохано відвела погляд. Компліменти з вуст цього чоловіка аж ніяк їй не лестили, радше викликали тривогу.

– Не лякайтесь. Я у Львові надовго не затримаюсь і бачитися з вами не буду. Скажете сусідам, що я отримав гарну посаду у Відні, а ви не змогли зі мною поїхати, бо у своєму стані не можете подорожувати. Потім народиться дитина, і вигадаєте ще щось… Зараз я лише завезу вас у помешкання на Краківській і поїду собі. Дозволите допомогти вам із речами?

Розгубившись, Анна мимоволі відступила вбік і пропустила чоловіка в кімнату. По хвилі до неї дійшло, яку вулицю він назвав.

– Що? На яку вулицю? Хто попросив вас винайняти помешкання на Краківській? Адам?

– Знаєте, він мені не назвав свого імені, але думаю, це був ваш… – Чоловік на мить замовк, підбираючи замість слова «коханець» щось прийнятніше. – Ваш… покровитель. Здається, йому дуже залежало на тому, щоб ваше помешкання було поряд із його.

Враз усе зрозумівши, Анна сполотніла. Так ось хто за усім цим стоїть. Ось хто організував одруження. Ось хто знайшов їй чоловіка. А вона ніяк не могла зрозуміти, чому Адам мовчить.

– Та не переживайте ви так, – по‑ своєму потрактував поведінку Анни її фіктивний чоловік. – Сусіди нічого не знають, а мені байдуже.

– Ні, ви не розумієте. Як він взагалі міг таке мені зробити? Навіть не попередив. А я ще думала, що все завершилось. Ну, і хто він після цього?

Дивилася на свого співрозмовника і вже не бачила його. Насилу втрималася, щоб істерично не розсміятися. Це ж треба – гризла себе докорами сумління, побивалася за Адамом, думала, що назавжди втратила його, а він без надриву та метушні зробив те, що й хотів. Для відчіпного влаштував це одруження, а сам і не думав відмовлятися від неї. Тепер і з дружиною житиме офіційно, і коханку матиме тоді, коли йому хочеться. Ні, не матиме вона ніколи нормального життя. Ніколи і за жодних обставин.

Анна не знала, плакати їй чи сміятися, але якби в ту хвилину Адам потрапив їй під руку, розтерзала б його на дрібні шматки. Не пам’ятала, щоб іще коли‑ небудь ненавиділа його так сильно. З не меншою силою хіба продовжувала його любити.

– Я щось не так сказав? Може, якось пані образив?

– Що? – Анна насилу повернулася до реальності. – Образили? На Бога… Чим ви могли мене образити? Просто я не знала, що мені знов доведеться бути його коханкою. Думала – тепер житиму, як усі нормальні жінки, а він…

Співрозмовник Анни здивовано глянув на неї. Ще вчора уявляв собі ситуацію трохи інакшою, а зараз не знав, що й думати. Здається, ця панна не хоче бути коханкою одруженого чоловіка. І до його грошей їй байдуже. Та й не виглядає вона на блудливу жінку. Хто знає, що насправді штовхнуло її до чужого чоловіка. Не могла ж вона його любити. Може, він її примусив? І раніше не відчував жодної симпатії до цього надто самовпевненого та зарозумілого чоловіка, а зараз і поготів.

– Може, пані має якусь родину у Львові? Тепер, коли пані заміжня, можна спробувати помиритися з ними.

– Та нікого у мене нема. Батьки померли, а вуйко отримав доста грошей за мене від Адама. – Вона замовкла, дивлячись перед себе. Майже не усвідомлювала, що розповідає цьому чужому чоловікові таке, про що мала б мовчати. – Навіть брат нагнівався на мене. Вуйко налаштував його проти мене.

Вона закусила губи і спробувала зосередитись на якійсь думці.

– Думаю, вам треба помиритися з братом, – по хвилі роздумів зауважив її співрозмовник. – Брат найближча вам родина. Де він мешкає? У Львові?

– Так. У Львові… Я спробую… – раптом думки Анни отримали цілком інакше спрямування, і вона замовкла. А Тереза? Вона мусила знати про наміри свого брата. Святенницю з себе вдає, а насправді анітрохи не ліпша.

– Зачекайте. Я зараз, – відчуваючи, що мусить щось із тим зробити, Анна вибігла з кімнати. – Я цього так не залишу. Вони всі…

Ввірвавшись у кімнату до Терези, вона сердито перевела подих.

– Ви все знали і діяли заодно з братом? Так? Чому ви так повелись зі мною? Чому дозволили винайняти помешкання на Краківській? Я ж казала, що не хочу бути коханкою Адама, казала, що хочу залишитися сама, казала, що маю його доста, а ви мене обдурили! Як ви могли? Я вам так вірила!

У відповідь на звинувачення Тереза й бровою не повела, терпляче дочекалась, доки в Анни закінчиться бойовий запал, а тоді, скориставшись із того, що та на декілька секунд замовкла, спокійно запитала:

– І що ти хочеш від мене? Заміж тобі вийти допомогли, жити ти маєш де, всі формальності залагодили, гроші дали, навіть розголосу не було, а в сторожі я до тебе не наймалась. Ти сама собі господиня. Не захочеш – ніхто тебе насильно до Адама в ліжко не покладе. Маєш можливість жити, як порядна жінка, і якщо захочеш, то так і житимеш.

На крок відступивши, Анна здивовано глянула на Терезу, болісно скривилася і раптом, не стримавшись, розсміялась. Здається, всі вони – Адам, Тереза, її вуйко, навіть Анеля – чудово порозумілися одне з одним, і лише вона стала слухняною лялькою в чужій грі.

Враз переставши сміятись, Анна розвернулася і вийшла геть. Усе закономірно. Занадто багато чужих інтересів перетнулося у площині їхніх із Адамом стосунків. Висувати претензії смішно. Вона сама в усьому винна. А Адам? Із його характером інакше він просто не міг повестися. Як вона взагалі повірила, що він відступився?

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.