Розділ 4. Дивлячись на кучугури снігу обабіч хідника і на дахи кам’яниць, присипані снігом, Анна намагалася не нервувати

Дивлячись на кучугури снігу обабіч хідника і на дахи кам’яниць, присипані снігом, Анна намагалася не нервувати, проте добрих намірів вистачило заледве на декілька хвилин терплячого очікування. З кожною наступною хвилиною її дедалі дужче лякало те, що вона залишилася сама, що стоїть посеред вулиці й що цим мимоволі привертає до себе увагу. Декілька разів повз неї проходили якісь люди, і вона злякано сторонилася їх. Полегшено зітхнула лише тоді, коли з’явився Адам.

– Я не примусив тебе надто довго чекати? – вийшовши з фіакра, він допоміг сісти їй. – Даремно я тебе послухав. Нікого зі знайомих там не зустрів.

Намагаючись внутрішньо зосередитися на майбутній зустрічі, Анна ледь не всю дорогу мовчала і навіть не помітила, як вони проминули вулицю Валову, монастир Бернардинів та біля колишнього монастиря ордену Кларисок завернули на Личаківську дорогу.

– Я б зараз із більшим задоволенням відвіз тебе до своєї сестри, – першим порушив мовчання Адам. – Тереза – мудра жінка. Шкода, що зараз її нема у Львові. Колись я познайомлю тебе з нею. Думаю, вона тобі сподобається.

Від подиву Анна навіть про свої страхи забула. Невже він обіцяє познайомити її зі своєю сестрою? Цікаво, як кого? Очевидно ж, що не як коханку.

Скосивши очі на візника, вона нерішуче глянула на Адама.

– У вас, напевно, велика родина?

Перехопивши погляд Анни, Адам усміхнувся.

– Достатньо велика, але з Терезою у мене найтепліші стосунки. Вона моя сестра не лише по батькові, але й по мамі. Окрім того, ми з нею майже однолітки.

Ще раз здивовано глянувши на Адама, Анна потупилася. Отже, у його батька теж була друга дружина. Цікаво, а перша теж померла?

– Колись ви розкажете мені про себе? Добре?

– А куди ти тепер від того подінешся. Звичайно, розкажу.

Надворі вже зовсім споночіло, коли вони під’їхали до Нижнього Личакова й опинилися неподалік костелу Святого Антонія[20].

Анна і колись погано знала це передмістя, а тепер, у темряві, ще й взимку, взагалі нічого тут не впізнавала. Невеличкі будинки, засипані снігом мало не до самих вікон, садки у снігових заметах, кучугури відгорнутого снігу обабіч стежок від дверей до хвірток, дерев’яні штахети, високі замети при дорозі. Усе якесь майже однакове. Цікаво, в якому з цих будинків мешкає тітка Адама?

Поглядом Анна виділила декілька найгарніших будинків, проте фіакр їх проминув і зупинився біля нічим не примітного невеличкого обійстя.

Допомігши Анні вийти з фіакра, Адам розплатився з візником. Отже, шляхів до відступу немає.

Важко зітхнувши, Анна пішла за Адамом вузенькою стежкою до хвіртки, а коли він зайшов у двір, вона так само мовчки пішла за ним через усе подвір’я до будинку. За крок від ґанку спіткнулася і, намагаючись не впасти, випустила з рук торбинку. Почервонівши, присіла, щоб її підняти, і мимоволі вперлася поглядом в освітлене вікно будинку.

За фіранкою хитнулася чиясь невиразна тінь і відразу зникла у глибині кімнати. Отже, хтось у будинку її побачив.

Анна відвела погляд від вікна. Щось дедалі виразніше підказувало їй, що сюди краще не потикатися, проте вона примусила себе не дослухатися до передчуттів і ступила на сходинку ґанку. Зробила це радше неусвідомлено, аніж із власної волі, і лише тому, що Адам нетерпляче очікував, коли вона приєднається до нього.

Зупинившись на ґанку, Анна струсила з черевичків сніг. Адам збирався заходити досередини будинку, і, не втримавшись, вона мимовільним жестом зупинила його.

– Щось сталося? – здивовано глянув на неї він. – Ми щось забули у фіакрі?

– Ні, нічого, – Анна забрала долоню з його руки. – Я просто хочу трохи відсапатись. Зачекайте хвильку. Ми надто швидко йшли.

Знизавши плечима, Адам зачекав ще декілька секунд і відчинив двері.

Анна лише тихенько зітхнула і, намагаючись не виказувати страху, зайшла з ним у сіни. Здається, пастка замкнулася, і на то вже нема ради.

Зібравшись із залишками сили волі, вона примусила себе зайти до покою. Ледь чутно привіталася з господинею, підвела очі й знову впала духом. Судячи з усього, ця пані не належала до жінок, з якими легко порозумітися. Навіть погляд має непривітний і чіпкий.

Скориставшись дозволом присісти, Анна прилаштувалася в найдальшому та найтемнішому закутку кімнати. Продовжувала потай спостерігати за господинею. Та не дивилася в її бік, проте Анна все одно не могла позбутися враження, що тітка Адама уважно її вивчає. Що це – звичайна цікавість чи щось значно небезпечніше?

Анна ще раз крадькома глянула на неї. Міцно стулені губи, самовдоволений вираз обличчя, погляд, що тримає на віддалі й є підкреслено зверхнім. Усім своїм поводженням ця пані дуже виразно демонструє, якої невисокої вона думки про небажану візитерку і з яким очевидним небажанням погодилася взяти ту до себе.

Не втримавшись, Анна обережно скосила очі на Адама. У його погляді дедалі виразніше читалося занепокоєння. Ситуація виходить з‑ під контролю?

Внутрішньо напружившись, Анна міцно стиснула долоні. Їй раптом по‑ дитячому сильно захотілося все це облишити і втекти геть. Вона різко випросталася і хапнула ротом повітря.

Моментально оцінивши ситуацію, Адам теж підвівся.

– Думаю, панна хоче відпочити з дороги.

Від подиву втративши дар мови, Анна не лише промовчала, але й безборонно дозволила випровадити себе з кімнати. В останню мить таки озирнулася. Невже Адам намагається приховати від неї розмову з тіткою? Боїться її реакції на все це?

Провівши Анну в невеличкий, проте надзвичайно чистий покій, тітка Адама поставила на стіл свічник.

– Порозкладаєш свої речі й прийдеш до мене. Тут не заведено пізно вечеряти. Запам’ятай то собі.

Вона кинула на Анну ще один недоброзичливий погляд і вийшла з кімнати.

Трохи розгублено знизавши плечима, Анна провела її очима. Здається, господиня будинку – прихильниця ідеального порядку.

Анна роздивилася довкола. На вікні – білосніжна, навіть у тьмяному світлі свічки, фіранка; на підвіконні – виставлені в чітку лінію вазони з квітами; у креденсі – симетрично розставлений порцеляновий посуд; на ліжку – рівний рядочок вигаптуваних подушок. Жодного перекошеного чи бодай на дюйм зсунутого від гармонійно чіткої лінії предмета.

Вона перевела погляд собі під ноги. Дощана підлога натерта до блиску і радше нагадує совганку, аніж долівку.

Поспіхом роззувшись, Анна ступила ще декілька кроків, підійшла до ліжка й обережно поклала капелюшок на його краєчок. Як і де тут розкладати свої речі, не уявляла і понад усе боялася порушити ідеальний порядок та глянц у кімнаті. Довго вона тут не витримає. Усе якесь надто правильне та штучне, ніби розраховане на зовнішній блиск, а не на повсякденне життя.

Присівши на крісло, Анна втупилася поглядом у полум’я свічки. Як тут взагалі мешкати? Тітка Адама анітрохи їй не подобається. Така сама штучна і нещира, як і все у цьому помешканні.

Вона підвелася з крісла. Навряд чи Адам прийде прощатися з нею. Щоб не провокувати зайвих підозр, відразу поїде додому. Чого‑ чого, а самовладання та розсудливості йому не бракує. А їй?

Вона підійшла до вікна і ледь відхилила фіранку. Довго чекати на Адама не довелося. Незабаром він вийшов із будинку, перетнув подвір’я, а ще за хвилину зник із поля зору. І нехай. Наперекір їм усім не буде плакати і боятися.

Анна рішуче повитирала долонею вологі від сліз щоки і вийшла з кімнати.

Побачивши її на порозі кімнати, тітка Адама невдоволено підібрала губи і жестом вказала їй на крісло у протилежному від себе кінці столу.

– Мій племінник надто сильно переймається твоєю долею, – відразу приголомшила вона Анну зауваженням. – Не розумію, чим ваша родина заслужила собі таке ставлення? Сподіваюсь, ти усвідомлюєш, що ви чужі для нього люди і не розраховуєш, що він довго панькатиметься з тобою. Ти ж не будуєш особливих планів щодо нього? Правда?

Відчуваючи, як кров відливає від щік, Анна не відразу знайшлася з відповіддю.

Тітка Адама ще раз зміряла Анну зневажливим поглядом. Виглядає на добропорядну панну, проте навряд чи такою є. Просто талановито грає роль. Навіть вдягнута з претензією на розкіш, а при її становищі такого не мало б бути. Хтось її утримує? Чи не Адам? Щось у цій гарненькій панні дедалі виразніше їй не подобалося. Відчувала в ній якийсь прихований ґандж чи радше небезпеку. Цікаво, чому Адама так сильно хвилює доля цієї дівчини?

Вона ще уважніше придивилася до Анни. Невисока на зріст, має гарне, але доволі безвільне та перелякане обличчя, добре волосся, розвинені форми тіла, м’які рухи і якийсь підозрілий погляд – надто насторожений і неспокійний. Так, ніби весь час намагається щось приховати або зіграти те, чого нема. Без сумніву – обманює, проте зловити її на тому буде важко. Адам теж не сказав правди.

Щось він собі задумав. У його віці чоловікам іноді перекручується в голові. Незрозуміло лише, навіщо він привіз її сюди? Таких не возять до родини.

Під пильним поглядом господині Анна насилу примусила себе зберігати пристойну міну при поганій грі й спробувала зобразити на обличчі цілковиту невинність.

– Не розумію, про що пані говорить. Ми сусіди пана Адама. Мій вуйко попросив пана про послугу, а пан був таким до нас дуже добрим, що…

– Досить. Я зрозуміла. Ти спізнилася на вечерю. Сподіваюсь, завтра ти прислухаєшся до моїх вимог і прийдеш вчасно?

Кинувши швидкий погляд на господиню, Анна кивнула й опустила очі. Отже, очевидних доказів та не має, але якщо знатиме правду, – й хвилини не триматиме її у себе вдома.

Анна героїчно витримала не надто доброзичливу атмосферу вечері, проте, коли повернулася до себе в кімнату, почувалася вичерпаною до денця і вже по‑ справжньому злостилася на Адама за те, що з його ласки опинилася в такому принизливому становищі. Спати лягла у вкрай паскудному настрої, проте до наступного ранку і вона, і пані Зося трохи зжилися з думкою провести поряд декілька днів і не так гостро реагували одна на одну. Непокоїло лише те, що господиня все ще продовжувала надто уважно придивлятися до неї, а ввечері навіть почала розпитувати про життя та родину.

Період більш‑ менш спокійного життя тривав трохи більше тижня, а потім Анну почала мучити невідомість. Не мала від Адама жодної звістки. Він навіть листа їй не написав. Цікаво, де він подівся? Може, виникли якісь проблеми із залагодженням справ у Жовкві? Але які?

Поступово Анна втратила апетит, сон, добрий настрій і бажання боротися з обставинами. Ночі для неї перетворилися на суцільне випробування. Вона важко засинала, погано спала, бачила якісь чудернацькі, довгі сни і, прокидаючись вранці, почувалася ще більш знесиленою, аніж напередодні ввечері. Можна було б списати все це на чергове місячне нездужання, яке почалося у неї саме зараз, проте розуміла, що причина в іншому. Вона боїться свого непевного становища і дуже сильно хоче, щоб Адам забрав її звідси.