Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Методи адаптивного фізичного виховання






Загальні методи АФВ:

- репродуктивний – викладач підводить учня до основного вміння визначати послідовність вправ. Діти аналізують дії, визначають схожість і відмінності. Викладач демонструє учню вид діяльності (наприклад, вправи, ігри) і привертає його до цієї діяльності;

- проблемний – створюється проблемна ситуація. Викладач пропонує завдання, яке спонукає до аналізу, порівняння, висновків (систематизації 12 знань);

- ігровий – рухливі або спортивні ігри, використання сюжету, наприклад казкового.

Одним із спеціальних методів АФВ є пропедевтика – вивчення уявлень учня, його пам'яті, мислення, мови, моторики; навчання його орієнтації в просторі і типових ситуаціях; корекція серйозних недоліків сприйняття; привиття навиків дисципліни і підвищення працездатності; формування мотивації до тренувань.

Крім того, в корекційній педагогіці використовуються наступні технології: проективно-рефлексійне навчання, розвиваюче навчання, колективне творче виховання, реабілітаційні заняття. Велика увага надається нестандартним заняттям: інтегрованим, ігровим, змаганням, хореографічним, міжжпредметним, бінарним, заняттям з різновіковими групами.

3. Навчання руховим діям в адаптивному фізичному вихованні.

Перш за все необхідно показати відмінності рухових дій, переважно використовуваних в адаптивній фізичній культурі, від предметних (виробничих) дій, на матеріалі яких проведено велику кількість досліджень, і зокрема, доказ можливостей організації процесу навчання без помилок.

Головна відмінність рухових дій, використовуваних в адаптивній фізичній культурі, від предметних полягає в тому, що підсумковий результат, за яким судять про якість дій, наявності помилок, у другому випадку знаходиться поза самих дій (отвір у дошці, деталь, літери на папері тощо), а в першому — виражається їх виконавчої (моторною) частиною.

При цьому тимчасові, силові, просторові характеристики, а також їх похідні: швидкість, прискорення окремих ланок і всього тіла людини, темп, ритм, імпульс сили та інші — є основою, воістину ядром змісту рухових дій, використовуваних в адаптивній фізичній культурі, і особливо в адаптивному спорті. Таким чином, головна особливість цих дій — підвищені вимоги до точності відтворення перерахованих характеристик у процесі виконання рухів.

Другою відмітною особливістю рухових дій, використовуваних в адаптивній фізичній культурі, є значна ускладненість, а іноді взагалі неможливість зорового контролю за здійсненням навіть головних керуючих рухів у суглобах, рухів, що відіграють найбільш важливу роль в енергозабезпеченні рухової дії. Дана обставина ускладнює самоконтроль в процесі виконання рухів, визначення помилок, і особливо їх причин, у разі якщо було допущено спотворення дії або невиконання рухової задачі.

Наступна третя відмітна особливість рухових дій, використовуваних в адаптивній фізичній культурі, пов'язана зі значною роллю у процесі їх виконання так званих гравітаційних, інерційних, реактивних та інших сил, дія яких у багатьох випадках не піддається довільній регуляції, як, наприклад, не піддається управлінню траєкторія загального центру мас тіла людини при його знаходженні в безопорному положенні. Це обумовлено тим, що в адаптивній фізичній культурі, порівняно з трудовою діяльністю, займається здійснням рухів більш великими ланками, що повинно приводити, як правило, до переміщення всього тіла в просторі.

Дана особливість рухових дій практично виключає можливість здійснення в природних умовах уповільнення вправи, громкоречевого промовляння способу виконання тих чи інших операцій.

Четвертою особливістю рухових дій, найбільш характерних для адаптивного фізичного виховання, адаптивного спорту, екстремальних видів рухової активності, є незвичайність по інтенсивності і тривалості виникають при їх виконанні фізичних і психічних напруг. Ці дії, як правило, пов'язані з граничним напруженням, надзвичайно рідко зустрічаються у повсякденному житті.

У сучасному адаптивному спорті ця особливість рухових дій проявляється як у психічних, так і фізичних напруженнях. Необхідність виконання таких вправ, які пов'язані з ризиком не тільки невиконання елемента, але і отримання травм, призводить до значних психічних напружень при їх засвоєнні і виконанні на змаганнях. Значні фізичні навантаження неминучі при освоєнні складних швидкісно-силових, силових та статичних вправ. Але особливо яскраво це проявляється при виконанні елементів, що наближаються до рекорду складності.

При цьому надзвичайно важливо, що максимум фізичного ефекту забезпечується лише за умови оптимальних рівнів напруги м'язів (тобто коли жодна з м'язів не дає свого максимуму). Це пояснюється тим, що рівні їх активності взаємопов'язані і взаємообумовлюють одне одного. Тому надмірне підвищення рівня активності якого-небудь м'яза призводить до падіння активності інших і зниження загального ефекту дій.

Ця особливість є п'ятою специфічною властивістю рухових дій, які застосовуються в адаптивній фізичній культурі.

У зв'язку з цим найбільш раціональним способом формування таких рухових дій буде шлях організації ефективних рухів не через акцентування зусиль, а через їх координаційне упорядкування, що також вимагає вишукування особливих умов їх виконання.

Розгляд особливостей рухових дій, які застосовуються в адаптивній фізичній культурі, дозволяє зробити висновок про те, що тут, на відміну від трудової та інших видів діяльності, виявляється велика залежність результату (кінцевого і проміжних) дій від способу його виконання. Тільки тут спосіб виконання тих чи інших рухів суглобових відіграє таку велику роль в досягненні запланованого результату конкретної дії, а отже, саме він повинен бути тим цільовим об'єктом навчання, на який повинна бути спрямована увага і педагога, і тих що займаються.

Що ж стосується пріоритету цілей на процес навчання, або на його результат, то, залежно від розглянутих особливостей рухових дій, він буде змінюватися. Чим складніша дія, чим ближче вона до граничних можливостей займаючихся, чим більшої точності дотримання часових, просторових, силових характеристик воно вимагає, тим більшою мірою цілі навчання повинні бути зорієнтовані на результат.

Так, наприклад, якщо під час адаптивного фізичного виховання здійснюється формування професійно важливих рухових дій з управління яким-небудь рухомим об'єктом, то результат навчання - точність маніпулювання органами, що забезпечують роботу цього об'єкта, - буде мати першорядне значення. Так само слід чинити і при освоєнні дій, пов'язаних з ризиком падіння, отриманням травми.

І, навпаки, якщо дія досить проста, не пов'язана з необхідністю прояву максимальних напружень, великої точності, то цілком розумно зосередитися на процесі навчання; на пошуку не постійного способу рішення задачі, а процедури вирішення цієї задачі змінними способами; на «промацування» обстановки, її градієнтів, оптимальних напрямів дії.

Відхилення від даної програми руху, які в цьому випадку можуть досягати значних величин, можна розглядати як можливість отримання принципово важливої поточної інформації про допустимій варіативності дії, придбання «оперативного рухового досвіду».

Завершуючи розгляд другої групи факторів, що визначають стратегію навчання, - особливостей рухових дій – необхідно нагадати про одну дуже важливу закономірность, виявленої і переконливо доведеною на матеріалі спортивної гімнастики. Ця закономірність демонструє звуження діапазону варіативності технічних дій і основних параметрів фізичних вправ за мірою зростання їх складності. Таке звуження характерно як для оптимального, так і для допустимого діапазону варіативності, виділених авторами. Як зазначають Н.Р. Сучилін, Ю. А. Іполитів, для успішного і швидкого просування по сходах складності прості зіскоки потрібно вивчати особливо ретельно з прицілом на кінцеву мету — найбільш складний елемент даної структурної групи. В іншому випадку неминучі постійне перенавчання, «ломка» сформованої навички, корекція технічної структури, «засміченою стандартними помилками».

І, нарешті, третю групу чинників, які необхідно враховувати при виборі пріоритетів цілей навчання, стратегічної лінії цього процесу, складають особливості осіб з відхиленнями у стані здоров'я та інвалідів.

Так, наприклад, порушення сенсорних систем, особливо зору, опорно-рухового апарату (ампутації, травми спинного мозку, церебральні паралічі, вроджені недорозвинення кінцівок), інтелекту та ін. призводять до необхідності значного обмеження можливих (допустимих) відхилень від результату навчання й способи його досягнення, що, природно, зміщує пріоритет цілей навчання руховим діям в напрямку його результату.

Для осіб з відхиленнями у стані здоров'я та інвалідів необхідність введення більш жорсткої межі розкиду тих чи інших характеристик рухів, у порівнянні зі здоровими людьми, обумовлена, насамперед, їх обмеженими можливостями корекції своїх дій, а також тим, що для практичних цілей важливий реалістичний показник якості дії, а не індивідуальний і неповторний малюнок кожної окремої дії, в якому завжди є розкид, викликане тими або іншими причинами.

Розгляд виділених груп факторів, що визначають стратегію і тактику навчання рухових дій, дозволяє зробити загальний висновок про те, що в адаптивній фізичній культурі можливо і доцільно застосування різних теоретико-методичних концепцій і технологій; пріоритетів цілей навчання; умов, які обмежують або стимулюють активність учнів, і т. п., оскільки кількість та різноманітність факторів, які необхідно враховувати в даній сфері соціальної практики, значно перевищують ті, які мають місце при роботі зі здоровими людьми.

Особливості, тих що займаються, мають ті чи інші відхилення у стані здоров'я і, як наслідок, обмеження в руховій сфері, дають підстави для висунення в якості одного з головних вимог до процесу навчання руховим діям в адаптивній фізичній культурі вимога виключення з цього процесу максимально можливої кількості помилок і перенавчання. Особливо на перших етапах, коли руховий досвід займаючихся ще недостатній, навички страховки і самостраховки ще не в повній мірі відпрацьовані, орієнтовна основа рухового дії ще тільки формується.

 

 

Список використаної літератури

1. Бріскін Ю.А. Спорт інвалідів у міжнародному спортивному русі. – Львів: Край, 2006. – 346с.

2. Евсеев С.П., Шпакова Л.В. Адаптивная физическая культура. Учебное пособие. – М.: Советский спорт, 2000. – 240с.

3. Круцевич Т.Ю. Теория и методика физического воспитания. Том 2. – К.: Олимпийская литература, 2003 – 390с.

4. Чудная Р.В. Адаптивное физическое воспитание. – К.: Наукова думка, 2000. – 358с






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.